У Києві триває 53-й міжнародний кінофестиваль «Молодість». Цьогоріч фестиваль удруге від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проходить у довоєнному форматі: міжнародний (з поділом на повнометражну, короткометражну і студентську секції), національний і документальний конкурси, дитячий Teen Screen і широка позаконкурсна програма. Основними фестивальними майданчиками слугують кінотеатр «Жовтень» і — вперше після багаторічної перерви — Київський будинок кіно. Про перелік основних стрічок фестивалю читайте тут. Про п'ятий фестивальний день читайте тут.

Четвер на «Молодості» видався багатим на цікаві прем’єри, але хочеться виділити три з них — через їхній контрастний настрій, як емоційний, так і візуальний.

Українська стрічка «На межі» (програма «Документальний конкурс») — це, фактично, дорожній щоденник її автора і головного героя. Ігор Волочій — 34-річний затятий велосипедист і кінематографіст. Улітку він зі своїм приятелем, німецьким велосипедистом Себастіаном, вирушив у веломарафон, аби зібрати кошти на допомогу Україні. Їхній маршрут — 1500 км уздовж лінії фронту, через звільнені села й міста. Більшість зйомки — з натільних камер відчайдухів. Плюс окремі інтерв’ю з Ігорем і Себастіаном та анімаційні вставки. Фільм вийшов легкий, стрімкий, яскравий, із певним гумором і самоіронією, однак і достатньо точний у своїх драматичних акцентах.

«На межі» 

Прем’єра іншого документального фільму, австрійського Dear Beautiful Beloved («Українські прем’єри»), очікувалася з особливим нетерпінням. Адже це — нова робота Юрія Речинського, українського режисера, що останні 11 років живе в Австрії та запам’ятався такими роботами, як «Хворісукалюди» і «Січень — березень».

У новій картині Речинський не має одного героя чи головного сюжету. Історія розвивається одразу кількома лініями: вивезення важкохворих і маломобільних літніх людей із прифронтової зони; евакуація матерів із дітьми за кордон; пошук та ідентифікація останків загиблих захисників України. Як завжди в Речинського, фільмові притаманна глибока, «живописна» колористична насиченість кадру — і це додає Dear Beautiful Beloved особливого драматизму.

Dear Beautiful Beloved

А в повнометражному конкурсі показали ще одного фаворита призових перегонів — «Все, що ми уявляємо як світло» (реж. Паял Кападія, Індія — Франція — Нідерланди — Люксембург).  Головні героїні фільму — медсестри Прабга й Ану, котрі живуть і працюють у Мумбаї. Чоловік Прабги виїхав на заробітки до Німеччини та припинив спілкуватися з дружиною, а в Ану зв’язок із хлопцем з іншої релігійної спільноти, тож їхні батьки будуть проти.

«Все, що ми уявляємо як світло»

Власне, в Паял Кападії вийшло інтелігентне й зворушливе кіно, поетичне в найкращому сенсі. Режисерка творить цю історію з побутових, звичайних речей, із буденних розмов, з уривчастих спогадів, зі співу птахів, із відбиття світла в очах. Те, що ми уявляємо як світло, може виявитися ілюзією, самооманою — але це те, що нас і робить людьми.

На Каннському фестивалі фільм отримав Гран-прі журі.