Щоденник «Молодості». День 5-й. Кіно непростої долі
У Києві триває 53-й міжнародний кінофестиваль «Молодість». Цьогоріч фестиваль вдруге від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проходить у довоєнному форматі: міжнародний (із поділом на повнометражну, короткометражну і студентську секції), національний і документальний конкурси, дитячий Teen Screen і широка позаконкурсна програма. Основними фестивальними майданчиками слугують кінотеатр «Жовтень» і — вперше після багаторічної перерви — Київський будинок кіно. Про перелік основних стрічок фестивалю читайте тут. Про четвертий фестивальний день читайте тут.
На фестивальному екваторі в повнометражному конкурсі один за одним були показані три дуже несхожих фільми, які, втім, можна об’єднати за тематичною ознакою: це все соціальне кіно про нелегке життя. Нелегке, звісно, з різних причин.
Чорно-біла стрічка «Ку Лі ніколи не плаче» (реж. Фам Нґок Лан) — це нечастий на наших екранах погляд на реалії в’єтнамського соціуму. Успадкувавши від померлого чоловіка карликового лорі Ку Лі, літня героїня намагається хоч якось втримати зв’язок із минулим. Тим часом її племінниця, невчасно завагітнівши, готується до весілля. Фам Нґок Лан показує небагатий побут цих людей, не прикрашаючи його, але все одно в нього виходить достоту поетична й навіть по-своєму вишукана оповідь.
«Ку Лі ніколи не плаче»
На Берлінському кінофестивалі «Ку Лі ніколи не плаче» отримав приз за найкращий дебют.
Хоча дія «Необробленого діаманта» (реж. Аґат Рідінже) розгортається в благополучній Франції, життя головної героїні, вічно роздратованої 19-річної модниці Ліан, благополучним не назвеш. Вона пройшла сиротинець, її мати не хоче працювати і не намагається налагодити з нею контакт, довкола — реалії провінційного містечка — життєвого глухого кута. Вихід із нудьги та бідності Ліан бачить у реаліті-шоу. І одного дня її дійсно запрошують на кастинг для шоу «Острів чудес». Але вхід у цей телевізійний рай має велику ціну. Може навіть занадто велику.
«Необроблений діамант»
А найбільше нещасть випадає на долю протагоністки бразильського «Мовчання устриць» (реж. Маркос Піментель). Кейлані народилася в родині шахтарів. Мати втекла ще в дитинстві. Троє братів вирушають на заробітки і теж зникають, четвертий брат опиняється у в’язниці, батько помирає. Зрештою, видобуток корисних копалин у регіоні припиняється, селище перетворюється на справжню пустку. Але і цього мало: через варварський видобуток сель прориває дамбу та знищує селище. Кейлані намагається вижити в цьому екологічному Апокаліпсисі зі зграйкою собак. Фільм є доволі повільним, навіть монотонним, але надзвичайно красиво знятим — окремі кадри просто гіпнотичні.
«Мовчання устриць»
Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»