Оригінал публікації на сайті «Премії імені Георгія Ґонґадзе» за посиланням

Серед тем зустрічей: журналістика у час війни, комунікація з іноземною аудиторією, розслідування та документування. Про що говорили, яких висновків дійшли – далі у матеріалі.

«Професійні діалоги»: нетворкінг заради майбутнього

Як пояснює директор Премії імені Георгія Ґонґадзе Владислав Зінкевич, зустрічі були спрямовані на діалог з молоддю на теми суспільних та професійних процесів, огворення тих цінностей, які відстоював Георгій Ґонґадзе.

«Освітній процес дає важливу базу, проте може не встигати за трансформаціями професійного середовища. Тому такі зустрічі – це можливість студентам, початківцям бути більш готовими до роботи в майбутньому, краще адаптуватися, зрозуміти принципи, алгоритми роботи», – каже Владислав Зінкевич. 

До «Професійних діалогів» приєднувалися не лише студенти-журналісти, а й ті, хто навчається за спеціальностями «Політологія» та «Історія», «Міжнародні відносини». 

Найважливіша мета «Професійних діалогів» – нетворкінг між досвіченими медійниками та початківцями.

Кожне розслідування – спецоперація

Працювати журналісткою-розслідувачкою – це дізнатися те, що хотіли приховати, розповіла Анна Бабінець. Засновниця та керівниця незалежної розслідувальної агенції «Слідство.Інфо» зустрілася із студентами Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. 

«Ті журналісти, які працюють зі мною, щодня дізнаються щось нове, “відкопують” щось, що намагалися заховати, весь час шукають якісь нові інструменти. Кожна крута історія, кожне розслідування – це певною мірою спецоперація», – поділилася Анна досвідом роботи.

Ознакою якісного розслідування, на думку Анни Бабінець, є інформація, яка змінює хід подій. Так у 2014 році журналістка приєдналася до ініціативи колег, які досліджували документи про кошториси, які витратили на будівництво Межигір’я, резиденції проросійського екс-президента України Віктора Януковича. Частину документів у справі зловживання спалили, а частину – втопили. 

«Ми виловили, посушили ці документи і опублікували близько 25 тисяч документів. Це стало частиною кримінальних справ, які досі тривають. Ми зробили свій журналістський внесок, щоб Янукович був покараний за корупцію і зловживання. Для мене це той поворотний момент, який змінює хід подій», – сказала Анна Бабінець. 

Після повномасштабного вторгнення журналісти “Слідства.Інфо” також готують репортажі з фронту та розслідують випадки зловживання в армії. А ще – документують російські злочини. 

«Зараз ми, наприклад, дуже багато працюємо зі злочинами, вчиненими росіянами, тобто ми бачимо вбитих, зґвалтованих, викрадених… Напевно, половина нашої роботи і нашого ресурсу пов'язані саме з документуванням цих злочинів, з розкриттям, із фіксуванням у наш журналістський спосіб. Це те, чим ми постійно займаємося впродовж 2,5 років». 

Також журналісти розслідували викрадення росіянами українських дітей на тимчасово окупованих територіях. Фахівці «Слідства.Інфо» вийшли на двох дівчат-підліток, які змогли зняти умови, у яких вони жили. Окрім розслідування, медійники допомогли дітям повернутися до своїх батьків в Україну. 

«Ці дівчата стали живим свідченням, як поводяться росіяни з дітьми, як вони їх утрамбовують у цю систему російської освіти. Наш фільм показували у різних країнах, перекладали різними мовами», – поділилася розслідувачка.

Підсилювати українські голоси у світі
 
Після повномасштабного вторгнення у Києві можна зустріти безліч іноземних журналістів, які приїхали, аби розповісти світові про Україну, розповіла на зустрічі головна редакторка та співзасновниця видання The Kyiv Independent Ольга Руденко. Втім, медіа потрібно більше власне українських голосів, які зможуть розповісти правду про події війни. 

«The Kyiv Independent було створено у листопаді 2021 року, тобто за три місяці до початку повномасштабного вторгнення. Мене часто питають, особливо іноземці, чи знали ми, що буде повномасштабна війна, чи запустили ми медіа, бо знали, що буде прикута увага до України», – пригадала події 2021 року Ольга Руденко. 

За її словами, The Kyiv Independent постав із кризи, коли видання із багаторічною історією KyivPost змінило власника і редакційну політику. В один день команда із 50 людей втратила попередню  роботу. 

«Тоді майже всі мої колеги отримали повідомлення від інших ЗМІ із запрошенням на роботу, вони всі були досить затребуваними і могли розійтися по інших редакціях. Але нам усім хотілося справедливості у цьому кейсі, KyivPost був важливим, ціннісним місцем. Ми вирішили, що це має бути англомовне локальне медіа, яке говорить зі світом на противагу приїжджим журналістам», – пояснила Ольга Руденко.

У перші місяці роботи редакції доводилося боротися за кожного підписника. А вже після 24 лютого ситуація змінилася: навколо видання вдалося збудувати спільноту читачів, яка зростає й нині. 

«Вже навесні 2022 року у нас було більше 7 тисяч членів спільноти. З того часу аудиторія лише зростає. Зараз роботу редакції підтримує 12 тисяч людей, які підписані на щомісячні внески», – поділилася редакторка. 

Ольга переконана, що ураїнські голоси у світі важливі, адже навіть шановані іноземні видання можуть помилятися у висловлюваннях стосовно війни. 

«"Путін проводить спеціальну воєнну операцію на Сході України"» – такі заголовки вийшли 24 лютого у більшості іноземних медіа. У багатьох медіа на той час були представники в Україні, у Харкові, наприклад. І тим не менш вони звернулися до своєї аудиторії, а це сотні мільйонів людей, мовою, яку запропонував агресор. Саме словами про "спеціальну воєнну операцію" закінчувалося звернення Путіна напередодні вторгнення. Але чи не всі світові медіа використали саме ці слова, щоб прокомунікувати читачам що сталося», – підкреслила Ольга Руденко. 

Медійниця наголосила, що такі помилки можуть коштувати дорого, адже завдяки саме іноземним виданням формується сприйняття України у світі. 

«У матеріалі [одного із західних медіа, – ред.] про бомбардування Харкова від 1 вересня є ремарка «Росія бомбила Харків, каже Україна». Ця ремарка «каже Україна» вказує, що вони ніби натякають, що не знають точно, чи це так. Такий підхід, як на мене, шкодить іміджу України. А це лише маленький приклад», – сказала Ольга Руденко. 

Вона додала, що саме тому важливо, аби українці самостійно говорили з іноземцями про Україну, брали усе в свої руки і розповідали світові самі. 

Через приватні історії розповідати про глобальне 

Приватні історії людей наближують подію до аудиторії, сказала на лекції шеф-редакторка Reporters, співзасновниця The Ukrainians Media Марічка Паплаускайте. 

«Коли ракета поцілила в Охматдит – це сама по собі дуже страшна подія. Втім, коли ми чуємо про це через історію лікаря, який у той момент робив операцію, це одразу дає можливість нам уявити ситуацію, вона її персоналізує, викликає більші емоції, правильно говорити про ототожнення», – розповіла шеф-редакторка. 

У цьому випадку приватна історія людини стає своєрідним зумом, через який журналісти можуть наблизити історію до аудиторії. 

Важливий момент кожної історії – це ефект присутності, занурення читача, переконана Марічка Паплаускайте. Для цього журналістам варто бачити значущі деталі, які стосуються історії. 

«У журналі Reporters ми обираємо формат літературного репортажу. Він дозволяє користуватися усіма законами літератури, але керуючись виключно фактами, не додаючи вигаданих деталей чи подій», – поділилася власним досвідом Марічка Паплаускайте. 

Медійниця пояснила, пояснила, що вагому роль у пошуках таких деталей відіграє час, який журналіст приділяє героям. За її словами, для якісного фоторепортажа, фотографу іноді потрібен цілий тиждень. Також Варто налагодити із героями довірливі стосунки, порадила Марічка Паплаускайте: 

«Будьте добрими з героями, уважними до слів. Це важливо завжди, а особливо у час війни. Люди травмовані і втомлені, їх може ранити те, що не ранило б раніше. Будьте обережними, щоб не ранити, співпереживайте героям. Головний секрет – це ваша щирість». 

Розуміти глибину подій, що відбуваються

Сергій Сидоренко, засновник та головний редактор «Європейської Правди», поділився із студентами особистими історіями роботи із міжнародними подіями.

Студентам, майбутнім політологам, міжнародникам, журналістам, важливо розуміти глибину подій, які відбуваються, впевнений редактор:

«Величезна проблема ТікТок періоду, коли спрощені сценарії та рецепти є популярними. Масовість отримує те, що просте. Але вони ніколи не є правдивими. Вони не враховують усіх складнощів і процесів».

На думку Сергія Сидоренка, російсько-українська війна – чи не перший випадок у історії, де є чітко чорне та біле. Саме це допомагає державі отримати міжнародну підтримку. Втім, поки що в України не виходить  доносити правду про війну так, як цього потребують:

«Мені складно виділити країни, де наша роботи як держави і суспільства є ефективною. Треба концентруватись не на успішних кейсах, а там, де найбільші проблеми – наприклад, Італія, Австрія, Німеччина, Словаччина. Важливо, аби працювали не лише медіа, а й діаспора, держави, інші структури». 

Редактор також звернув увагу студентів на вибори у США:

«Я сподіваюся, що Трамп програє. Він несе набагато більше загроз для України. Зараз у нас зʼявився набагато кращий варіант. Команда Гарріс відмежовується від того вектору, який займає зараз чинний президент Байден. До команди Гарріс входять люди, які краще розуміють важливість України. Але ми не можемо бути певними ні в чому, поки не відбулися вибори». 

Служити свідомому суспільству, яке бореться за перемогу

Журналістка, радіоведуча, медіаекспертка і медіатренерка Тетяна Трощинська виступила з темою «Медіа та суспільство: як впливають одне на одного під час війни?». Модерувала зустріч українська журналістка, громадська діячка Діана Дуцик.

Говорили про інформаційну політику в контексті національної безпеки, зокрема, підняли питання про відмову від телеграму. Також говорили про важливість висвітлення війни.

Також йшлося про правила для медіа, самоцензуру. Тетяна Трощинська акцентувала на тому, що мають бути чіткі правила висвітлення війни для редакцій, але це не має перетворитись у політичну цензуру.

«Зрозумійте, що вас цікавить найбільше в журналістиці: люди чи ви самі. Якщо люди – станьте репортерами, якщо ви самі – розвивайте себе, щоб мати що сказати», – дала настанову медіаекспертка.

***

Тиждень пам’яті Георгія Ґонґадзе ініційований Премією імені Георгія Ґонґадзе та приурочений до 24-х роковин вбивства. У рамках тижня Премія спільно з Національним музеєм Революції Гідності презентувала тимчасову Алею пам’яті Георгія на Контрактовій площі у Києві. 

Премія імені Георгія Ґонґадзе – відзнака та екосистема ініціатив для незалежних журналістів, заснована Українським ПЕН у партнерстві з Києво-Могилянською Бізнес-Школою, Асоціацією випускників kmbs та виданням «Українська правда». Премія вручається раз на рік, 21 травня, в день народження Георгія Ґонґадзе.

Лауреатами Премії були Тетяна Трощинська (2024), Богдан Логвиненко (2023), Євген Малолєтка та Мстислав Чернов у тандемі (2022), Мирослава Барчук (2021), Павло Казарін (2020), Вахтанґ Кіпіані (2019).