На запитання «ДМ» відповідають Олексій Бондаренко, Володимир В’ятрович, Олексій Гарань, Альона Гетьманчук, Євген Глібовицький, Дмитро Золотухін, Сергій Квіт, Андрій Коваленко, Євгенія Кравчук, Тетяна Ніколаєнко, Галина Петренко, Тарас Петрів, Анастасія Платонова, Олексій Харченко та Ярослав Юрчишин.

Призначення на посаду міністра культури й стратегічних комунікацій кадрового дипломата Миколи Точицького, а разом із тим і поява чергового міністерства (оскільки тепер замість МКІП маємо МКІСК) стали несподіванкою для частини експертного середовища і викликали неоднозначні реакції. «Детектор медіа» поговорив з експертами, поставивши їм такі запитання:

1. Як ви оцінюєте призначення нового міністра культури та стратегічних комунікацій? У чому, на вашу думку, полягатимуть зміни в роботі міністерства — з огляду на зміну назви та, ймовірно, зміну пріоритетів роботи нового міністра?
2. В чому, на вашу думку, полягала головна мотивація такого кадрового рішення?
3. Чого можна очікувати в майбутньому від нового міністра — чи будуть якісь радикальні зміни, зокрема кадрові в самому міністерстві, як це призначення вплине на інформаційну політику та державну політику в сфері культури загалом?

Сам факт призначення міністра замість тимчасового голови — позитивний крок, вважають співрозмовники «ДМ». Але в оцінці подальших кроків міністра та перспектив роботи міністерства їхні думки розійшлися.

Ярослав Юрчишин, народний депутат, очільник комітету Верховної Ради з питань свободи слова:

— На жаль, турборежим у призначенні не дає можливості оцінити це призначення, спираючись на глибокий аналіз. Тому висловлю свою думку станом на зараз, розуміючи, що лише час покаже обґрунтованість чи ні цієї оцінки.

Посилення стратегічних комунікацій — це справді виклик часу. Ми маємо ефективно вибудовувати спілкування як з українським суспільством, так і з нашими партнерами. Включення культури в цей процес — теж дуже важливий крок, бо феномен «русской культури» як елементу російської пропаганди очевидний. Тому використання культурних механізмів у стратегічних комунікаціях точно потрібне. Дипломатичний бекґраунд у Миколи Точицького в такому випадку, звісно, перевага. Але чи вдасться це все втілити, зважаючи, що часто в урядових комунікаціях домінує не стратегія, а формування позитивного іміджу уряду, — питання. Аналогічно як і межі автономії нового міністра у формуванні політик і команди.

Резюмуючи — є низка переваг у цьому призначенні, як і низка викликів. Що спрацює, покаже час. На жаль, у нас обмаль вхідної інформації для глибшого аналізу.

Євгенія Кравчук, народна депутатка, заступниця голови комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики:

— Що стосується роботи самого міністерства і команди, яка буде працювати з новим міністром, то на це зараз важко відповісти. Бо поки міністр знайомиться, розбирається, дивиться, які є кадри зараз. Але якщо говорити про напрямки, то очевидно, що комунікація назовні з українськими наративами, про Україну буде точно посилена шляхом підтримки культурної дипломатії. Це однозначно буде зроблено в більш тісній координації з МЗС, з Українським інститутом, з нашими посольствами, як то кажуть, around the globe. Микола Точицький відчуває і про це говорив у виступі, що українська ідентичність недокомунікована у світі. І власне тому нас так і недооцінювали, бо «там, де й Росія», «такі ж, як і росіяни». А тут раптом ми не такі, ми інші, й оця «вєлікая русская культура» тяжіла над нами століттями. І якщо подивитися, як працюють росіяни, то вони використовують усі типи дипломатії: де не працює якась пряма лобова, вони вмикають свою культурну, економічну — різну і на м’яких лапах намагаються зайти.

Водночас теж буде посилений напрям боротьби з російською дезінформацією у світі.

Новому міністру будуть потрібні сильні профільні заступники, які, власне, й будуть займатися ще й питаннями внутрішньої культурної мережі.

Очевидно, що буде краща співпраця водночас і з міжнародними організаціями, і з донорами, великими країнами, особливо європейськими, які хочуть підтримувати Україну не тільки зброєю. Або якщо це країни, які є нейтральними чи умовно нейтральними та не дають зброю, то вони якраз зможуть підтримувати культурну сферу. Точицький як кадровий дипломат тут буде ефективний, бо він працював у посольствах, добре володіє англійською та французькою мовами. Ми буквально сьогодні спілкувалися, і він сказав, що вже на нього вийшли і British Consuls, і Goethe Institute, і Institute Frances із пропозиціями підтримки, поглиблення співпраці. Тему культури варто використати для привернення уваги до України, щоб тримати Україну у фокусі.

Володимир В’ятрович, народний депутат, член комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики:

1. З одного боку, я оцінюю це призначення позитивно, бо дуже добре, що нарешті Міністерство культури буде мати міністра. Бо більш ніж рік ми мали лише виконувача обов’язків міністра. Це свідчило про недостатню увагу до культурної галузі. Також знаю пана Миколу як людину, яка має великий досвід в питаннях державної служби та частково культури в сенсі культурної дипломатії. Маю з ним багато спільних знайомих, і ми знаємо його як людину дуже патріотичного виховання.

Але розумію, що йому буде важко, бо якогось досвіду безпосередньої причетності до культурних установ, тим паче таких великих, як Міністерство культури, в нього немає, й очевидно, що йому ще треба буде час на те, щоб зрозуміти, якою саме системою йому доводиться керувати. Це перше. А друге застереження — найбільше і яке не стосується його персонально — мене бентежить і, чесно кажучи, дратує, що вкотре йдеться не тільки про нового міністра, а про реорганізацію міністерства. Тепер замість Міністерства культури та інформаційної політики ми будемо мати Міністерство культури й стратегічних комунікацій. Це не просто перейменування. Це означає переформатування цього міністерства, і для нового міністра це означає мінімум три місяці, а може, й більше, бюрократичного пекла для того, щоб запустити роботу «нового» міністерства. Тому це дуже паралізує його роботу в дуже відповідальний для нього час. Відповідальний не лише тому, що він саме зараз має входити в суть справи, а й тому що зараз вересень — і це початок бюджетного процесу й, на жаль, якась частина його часу — найціннішого, напевно, ресурсу — буде витрачена на всі оці переформатування.

Крім того, я не розумію, навіщо було окремо виділяти стратегічні комунікації. Як на мене, це важливий інструмент будь-якої політики, зокрема культурної. Але чи воно заслуговує на якусь окрему увагу від імені міністерства, мені важко сказати. Можу лише додати, що зміни, на жаль, у черговий раз будуть довго народжуватися, тому що така бюрократична процедура. І друге застереження: я ще раз повторю, я не розумію, що саме мається на увазі під стратегічними комунікаціями й чому саме вони мають бути виділені як окрема додаткова політика до Міністерства культури. І для мене це ще один такий неприємний сигнал, що в нас у політиці продовжує існувати ставлення до культури як до несамодостатньої галузі. В нас постійно є бажання причепити культуру чи то до молоді, спорту, інформаційної політики, туризму, а тепер, бачите, до стратегічних комунікацій. Це неправильний, як на мене, підхід, бо культура — абсолютно самодостатній напрямок державної політики, й під час війни вона потребує додаткової та особливої уваги, тому жодних додаткових навантажень до галузі культури просто не треба.

2. Пан Микола був і залишається дуже досвідченим дипломатом, і мені здається, що на дипломатичній службі нам теж потрібні такі люди, як він. Можливо, він себе проявить як хороший міністр культури, безперечно, таке можливо. Але він уже точно себе проявив як дуже добрий дипломат, і я не знаю, які були міркування і підстави для того, щоб так суттєво послаблювати нашу дипломатичну службу, яка також зараз потребує дуже серйозного кадрового потенціалу. Для культури, я сподіваюся, це буде плюс, але для міжнародної політики це мінус. Тому мені важко зрозуміти мотиви саме такого рішення.

3. Ми пробували з ним говорити про його плани в розмовах на комітеті. Поки що він не готовий був розкривати своїх планів аж до того, що не назвав жодного з членів своєї команди та сказав, що це станеться тільки після призначення. Тому не знаю, якими будуть кадрові зміни. Сподіваюся, що принаймні якась частина попередньої команди залишиться, — не тому що вважаю її найкращою, а тому що має бути якась інституційна пам’ять. Особливо для міністра, який уперше буде працювати у сфері культури, дуже потрібен хтось із заступників, який добре розуміється на функціонуванні міністерства.

Щодо інформаційної політики, знову ж таки, важко сказати. На жаль, вона у нас дуже підконтрольна безпосередньо Офісу президента, і тут я не очікую якихось змін. І навіть на короткій зустрічі Микола Точицький на питання, що буде з телемарафоном, який постійно втрачає підтримку і довіру серед глядачів, відповів, що єдиний марафон був, є і має бути. Мені здається, що така безапеляційна позиція дуже поспішна, тому що єдиний марафон — це лише інструмент, як на мене, вже не дуже успішний, який себе вичерпав. Міністр як мінімум мав би не поспішати з тим, щоб давати такі безапеляційні оцінки, а спочатку зрозуміти, чим саме є цей телемарафон, які до нього є застереження, і вже тоді ухвалювати якісь рішення. Це для мене є таким сигналом про те, що інформаційна політика і далі буде під жорстким контролем Офісу президента.

Дмитро Золотухін, OSINT-тренер, виконавчий директор громадської організації «Інститут постінформаційного суспільства»:

— Мені здається, що мої слова щодо призначення не будуть об’єктивними, адже на посаді заступника міністра інформаційної політики я тісно співпрацював з Миколою Станіславовичем і можу сказати, що така співпраця завжди відзначалася високим професійним рівнем Точицького як дипломата й управлінця. Адже українська місія при ЄС — це не тільки представницька функція, але й спроможність управління багатьма паралельними процесами.

Так, наприклад, одним із очевидних наших успіхів я вважаю спільну з тоді послом Точицьким організацію презентації про злочини групи «Вагнера» для депутатів Європейського парламенту. Це був не тільки один захід із виступами, але й інформування, подальша робота з європарламентарями, переконання і підготовка відповідних документів. Нагадаю, що низка європейських парламентів визнала «Вагнер» терористичною організацією , чому в Україні завадила позиція Мар’яни Безуглої. 

Я не знаю, на чому буде сконцентрована увага нового міністра, але можу спрогнозувати, що підхід до роботи буде максимально прозорим.

Україні потрібна перемога і щоб усі галузі, включно з культурою, працювали на перемогу. Для цього потрібне ефективне управління галуззю та її підтримка всередині України та більш інтенсивне просування продуктів галузі за межі України. Тобто, воєнною мовою — «виготовлення ідеологічних снарядів» і «влучне вистрілювання цих ідеологічних снарядів» за кордон.

Хтось у спільноті вже встиг охрестити міністерство «міністерством зовнішньої пропаганди». Якби це стало реальністю — я був би щасливий. Адже це саме те, що Черчилль зробив з інформаційною інфраструктурою Британії у Другу світову війну.

Я б не очікував швидких змін, відставок і призначень у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій. Я вважаю, що новий міністр спочатку ретельно вивчатиме процеси, які відбуваються в галузі, щоб не зупиняти їх, а обережно коригувати.

Принаймні так його присутність характеризували в МЗС. Там говорили, що ця людина працює 24/7 без особливо демонстративної медіаприсутності. Можна також спрогнозувати, що і численних коментарів чи дописів у соцмережах тут також очікувати не доведеться. По-перше, Офіс президента не любить, коли міністри перебирають на себе увагу. І треба на це зважати, щоб до тебе не прийшла Безугла чи якийсь анонімний телеграм-канал. По-друге, роботи дуже багато і без публічної присутності.

Альона Гетьманчук, директорка Центру «Нова Європа»:

— Ризикну припустити, що, на мій погляд, це міністерство є надзвичайно важливим для президента, аби віддавати його в руки тих, хто не має достатньої довіри. Є підстави вважати, що Микола Точицький має. І це не почесне заслання для багаторічного авторитетного дипломата, якого неодноразово передбачали в коротких списках на посаду міністра закордонних справ, а швидше вияв особливої довіри з боку президента та глави його офісу. Крім того я ще раніше зауважила, що глава держави та його команда дещо по-своєму бачать роль цього відомства в контексті нашої взаємодії зі світом і навіть у контексті євроінтеграції. Зокрема, кілька років тому активно промотували ідею обʼєднати Мінкульт із посадою віцепремʼєра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Ми як експерти з європейської інтеграції цю ідею гостро критикували та, зрештою, не дали їй розвинутися в реальні рішення. Однак призначення колишнього багаторічного представника України в ЄС на цю посаду є своєрідною скороченою версією тієї ідеї.

Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи»:

— Для мене, мабуть, як і для багатьох інших експертів, це призначення було найбільш неочікуваним. Точицький — кадровий дипломат, який працював заступником міністра зовнішніх справ і заступником глави Офісу президента з питань зовнішньої політики, має репутацію досвідченого і добре підготовленого фахівця у цій сфері. Тому призначення його на посаду міністра культури виглядає дуже дивно. Особливо з урахуванням кадрового голоду в українській дипломатії.

Можливо, розгадка цього загадкового кроку полягає в назві міністерства, в якій культура поєднана зі стратегічними комунікаціями. Якщо тим паче ці стратегічні комунікації планується скеровувати переважно назовні. Принаймні, це бодай якось пояснює це призначення. Хоча це поєднання також виглядає доволі дивно. Оскільки культура — це одне, а стратегічні комунікації — інше. Тому рішення, м’яко кажучи, нестандартне.

Анастасія Платонова, культурна критикиня, редакторка, аналітикиня культури:

1. Призначення нового міністра я розцінюю як цілком логічну, ба навіть необхідну подію. Зважаючи, що Міністерство культури вже понад рік працювало під керівництвом т.в.о. Ростислава Карандєєва, необхідність призначення нового міністра давно назріла. Оскільки ми вже маємо досвід, коли щось тимчасове ставало якщо не постійним, то дуже тривалим, то зрештою розв’язання цього «підвішеного» стану я вважаю позитивною зміною хоча б у контексті ясності ситуації.

Зважаючи, що ще не так давно ходили чутки про можливість демонтажу Міністерства культури (а отже принаймні частина керівництва держави уявляла собі Кабмін, в складі якого немає Міністерства культури), факт призначення нового міністра, незалежно від його прізвища, є доброю новиною.

Новопризначеного міністра Миколу Точицького називають ефективним дипломатом. Чи вийде йому стати не менш ефективним міністром культури та стратегічних комунікацій, можна буде сказати за якийсь час.

Міністерству культури історично не щастить у сенсі бажання держави його постійно з кимось «злити» чи «розлити». Лише за десять постмайданних років воно було і просто Міністерством культури, і Міністерством культури та інформаційної політики (до цього МІП кілька років існував окремо), а відтепер є Міністерством культури та стратегічних комунікацій.

Очевидно, що наразі комунікаційна складова роботи міністерства є стратегічно важливою для держави. Проте хотілося б, аби під комунікаційною складовою розумілося не лише управління роботою телемарафону «Єдині новини», яким так активно займався свого часу ексміністр Олександр Ткаченко, а справді стратегічний вимір комунікацій (проте, боюся, телемарафон ніде найближчим часом не дінеться — жодних ознак згортання цієї машини у 1,5 млрд грн коштів платників податків лише цьогоріч поки не видно).

• Читайте також: Міністерство страткому

Також дуже важливо, аби за комунікаціями не загубилася культура і новий міністр разом із командою приділяв збереженню та розвитку цієї галузі достатньо сил і ресурсів. Сфера культури, що є не просто ключовим чинником національної безпеки та суспільних трансформацій, а й полем для загальносуспільного діалогу про досвіди, що нині переживають українці, сьогодні як ніколи потребує міністра, що став би її адвокатом перед державою та справжнім стратегічним партнером.

2. Мені складно сказати про мотивацію такого кадрового рішення. Очевидно, що міністерству давно потрібен очільник, у ролі якого ані культурна спільнота, ані держава (тепер це вже очевидно) не бачила попереднього т.в.о. Ростислава Карандєєва. Відомо, що за останній рік розглядалися різні кандидати, проте прізвище Точицького серед них жодного разу не лунало.

Чому в результаті вибір пав саме на його кандидатуру? Чи стали вирішальним аргументом його компетенції у сфері комунікацій та боротьби з дезінформацією, чи досвід роботи заступником голови ОП Андрія Єрмака? А можливо, усього потроху. Проте все це, звісно, лежить у площині припущень.

3. Гадаю, аналізувати стратегію новопризначеного міністра можна буде трохи згодом. Але вже перші кроки, зокрема якість нових заступників міністра багато чого скажуть і про пріоритети, і про готовність нової команди міністерства до стратегічно важливих кроків.

Щодо можливих змін на рівні політик — зважаючи на комунікаційний бекґраунд Точицького, можна припустити, що зміни на рівні інформаційних політик чи пріоритетів міністерств цілком імовірні. Що ж до культурних політик — складно змінити те, чого достоту нема. На жаль, за останні роки попередні склади міністерства оприявнили тотальну неспроможність продукувати якісні культурні політики. Їхнє відтворення якщо й виявиться під силу новій команді міністерства, займе багато часу та зусиль. Хороші новини полягають в тому, що культурна спільнота радо поділиться й експертизою, і порадою, якщо новий міністр зуміє переконати її у своїй спроможності та доброчесності.

Андрій Коваленко, очільник Центру протидії дезінформації при РНБО:

— Микола Точицький — досвідчений дипломат, професіонал. Вважаю, дуже добре, що в міністерства з‘явився очільник без приставки т.в.о.

Робота ЦПД РНБО не належить до сфери відповідальності міністерства, так само як і робота міністерства до нашої. Ми перетинаємося в роботі, але в нас абсолютно різні завдання. Тому я не можу і не вважаю правильним коментувати завдання міністерства та будь-які питання щодо його роботи. Так само буде неправильним і непрофесійним із мого боку давати оцінки, зокрема в питаннях, які не входять до зон моєї відповідальності.

Мої завдання — протидія дезінформації та інформаційна війна з ворогом. Це те, що мене цікавить і чому віддаюсь на максимум.

Тетяна Ніколаєнко, журналістка «Цензор.нет»:

— З огляду на нову назву міністерства, думаю, акцент будуть робити на міжнародній інформаційній роботі. І тут є що робити — від комунікації закону про заборону московської церкви до висвітлення знищення памʼяток на окупованих територіях. Але всі внутрішні проблеми міністерства — від розподілу грошей на серіали до видачі дозволів на будівництво, — скоріш за все, лишаться такими ж проблемними. Тому радикальних змін не очікую. Хіба що можна сподіватися на посилення міжнародних комунікацій завдяки ще одному міністру.

Тарас Петрів, президент Фундації «Суспільність»:

— Знаю пана Точицького багато років. Дуже досвідчений дипломат, суперпрофесійний юрист-міжнародник, ультрапатріот, вміє зберігати спокій у найскладніших ситуаціях, його коники — відповідальність, працьовитість і вимогливість. Допоміг не одному журналісту за час свої дипломатичної роботи.

Звісно, головна мотивація такого призначення — це модернізація і значне посилення міністерства в воєнних умовах, яке тривалий час не мало очільника, але може заграти новими барвами як потужний оркестр при вправному диригенті.

Значною мірою успіх його роботи залежатиме від команди, радників... і реального карт-бланшу та підтримки, які йому пообіцяли президент і прем’єр.

Пан Микола відомий ще як скромний, але впертий стратег. Тому від нього слід очікувати несподіваних рішень у просуванні національних інтересів, зокрема, потенціалу культурної спадщини та модерних здобутків, а також системного протистояння на випередження російських геноцидних гібридних практик.

Знаючи попередній досвід роботи пана Точицького в Страсбурзі та Брюсселі, можу прогнозувати значний апгрейд роботи міністерства за моделями міністерств культури Європейського Союзу, — справді буде більше стратегічних комунікацій, полісі та мінімум політики. Це міністр часу війни та великих переходів, має значний авторитет в колі іноземних колег і українських митців і чималі шанси об’єднати зусилля ключових гравців і значно посилити українські культурні й інтелектуальні голоси у світі.

Я б йому також порадив нині у своїй роботі завжди згадувати про особливу місію і роль журналістів, захист їхніх прав і свобод.

Олексій Бондаренко, головний редактор медіа про нову українську культуру «Лірум»:

— Не знаю, як в інших редакціях, але перша реакція, яка була в нашому редакційному чаті, коли ми побачили новини про ймовірне призначення пана Точицького, була — «хто це?». Огляд біографії теж не дав багато вхідних даних: дипломат, працював із культурними проєктами за кордоном, одногрупник Андрія Єрмака. Про Ростислава Карандєєва явно було більше інформації, коли він став в.о.

Тому зараз оцінювати, яким він може бути міністром — це водити вилами по воді. Вхідних даних замало, а сам новий пан міністр ще не дав достатньо коментарів, щоб щось зрозуміти.

Менш із тим, я можу звернути увагу на низку проблем, розв’язання (або нерозв’язання) яких будуть для мене лакмусовими папірцями.

Передусім це підтримка перезапуску УКФ (який у процесі) і повернення фонду до статусу установи, яка прозоро й потужно підтримує українську культуру.

Це розв’язання ситуації з «Довженко-Центром», яка весь цей час залишається в підвішеному стані.

Це розв’язання перманентних проблем із Держкіно й скандалами навколо пітчингів і Наглядової ради. Пані Кудерчук прибрали, але поки проблему це не розв’язало.

Особисто в моєму фокусі як музичного оглядача — сприяння розв’язанню «вічних» проблем музичної галузі:

• питання організацій колективного управління й авторських прав;
• законодавство про гастрольну діяльність.

Ну і загалом завдання міністерства, на мою думку, — це формування культурної політики як такої. Станом на зараз вона не сформована, так само як й інформаційна політика та політика «культурної дипломатії», якщо вже на те пішло. Вивіска змінюється, а міністерство як не формувало політики, так поки що й не формує. Якщо новому міністру вдасться розв’язати хоча б частину з проблем, це вже буде кроком уперед порівняно з останніми роками.

Олексій Харченко, експерт зі стратегічних і кризових комунікацій, член наглядової ради Суспільного мовлення:

1. Фактично відбулося не стільки призначення міністра, а створення нового міністерства. У цьому випадку важливо, що форма може визначати і зміст, а не просто гру слів. Таке переформулювання може бути своєрідним більш«зрілим» підходом до страткому: якщо одним із завдань МКІП було «розбудова», то від МКІСК очікуються вже дії.

Загалом, це позитивний крок, імовірно, нарешті комунікації можуть стати стратегічною функцією держави, знак того,  що з українцями та світом держава буде вести діалог як із рівними та грати проактивну роль. Україна нарешті може використовувати свій креативний потенціал, задавати тренди, а не намагатися на них відповідати. І дуже добре, що Микола Станіславович це розуміє, говорячи, що все залежатиме «від якості контенту та від швидкості його поширення. Потрібно не йти за хвилею, а хвилю створювати».

Оскільки це все ж нова структура, то це не стільки про зміну пріоритетів, а про нові завдання. Частину з таких завдань Микола Станіславович уже озвучив під час засідання Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики — використання культури як інструменту донесення до світу інформації, «заради чого ми боремося, хто є Україною, українцем» за допомогою всіх можливих засобів. І це, ймовірно, перегукується з заявами Зеленського про Мін’єд. Можливо, МКІСК наразі й буде виконувати ці завдання. Принаймні те, що очільником міністерства став кадровий дипломат із досвідом культурної дипломатії, а назва з’явилася раніше за заступників, може свідчити, що спочатку планували два міністерства, а потім вирішили об’єднати. Це також відповідає логіці попередніх заяв про потребу в скороченні кількості міністерств. До речі, про скорочення функцій мови ж не було.

Про те, що страткому буде приділена важлива роль, говорить і те, що міжнародні партнери вже готові допомагати нам у цій сфері. І це дуже важливо, бо для того, щоб комунікація стала успішною, потрібно інвестувати в контент.

Особливістю нової назви є і те, що стратком у назві — це і про політику у сфері страткому й одночасно вимогу її реалізації. І тут багато буде залежати як від спроможності створити ефективну систему координації інституцій, так і від здатності реалізовувати комунікаційну функцію. А ще більше — від заступників міністра, які безпосередньо будуть відповідати за сфери. Але з цим поки що проблеми, що визнає і Микола Станіславович.

Ідея реформи державної служби полягала в тому, що міністерства мають розробляти політики, а відомства, агентства, установи, підприємства — реалізовувати. Станом на зараз у МКІСК є щонайменше дві-три підпорядковані організації, які можуть узяти на себе роль виконавців.

2. Новий очільник МКІСК не приховує, що одним із завдань буде залучення міжнародної допомоги. Імовірно, як технічної, так і фінансової. У контексті інтеграції до Європейського Союзу це досить логічно. Недарма лунали версії, що МКІП може очолити й віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Може непокоїти, що попри наявність «культури» в першій половині назви, вона все ж розглядається як інструмент. Але, з іншого боку, це може говорити про те, що будуть створюватися можливості для розвитку культури, а культурний продукт уже буде просуватися. З огляду на неоднозначне ставлення діячів культури до міністерства, якщо буде зроблена ставка на сприяння і співпрацю — може мати досить позитивний результат.

Є сподівання, що це буде саме так, бо ми вже почули, що марафон «Єдині новини» хоч і не зникне, але будуть шукати форму, щоб зацікавити громадськість.

3. То ж, чи зможе МКІСК наповнитися спроможністю і змістом, а не лише зміною форми, реалізовувати стратегічно комунікаційну функцію, про яку я згадував ще майже чотири роки тому, буде залежати від розуміння важливості та реальної спроможності координувати комунікації, координувати інституції у сфері культури, забезпечувати можливостями для розкриття потенціалу сфери культури.

З огляду на гарні відносини Миколи Станіславовича з ОПУ, його дипломатичний досвід і напрацьовані міжнародні контакти — МКІСК може бути ефективним виконавцем. Можливо, досвід Миколи Станіславовича в межах саміту Кримської платформи також буде в пригоді. Уже було заявлено і про тяглість МКІП, що досить слушно. А формування певного «бекофісу» для напрацювання рішень, швидкого виконання нових завдань, залучення фахівців із громадського й експертного середовища, діячів культури, ефективного і гнучкого використання міжнародної допомоги — могло б мати позитивний ефект.

Сподіваюся, скоро вже побачимо, який шлях буде обраний, хто буде заступниками та чи справді МКІСК стане міністерством дій, чи все ще залишиться в підлітковому віці.

Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа»:

— Сам факт призначення на цю посаду кадрового дипломата, як і виступ Миколи Точицького на Комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики 5 вересня, говорять про те, що одним із завдань міністерства стане посилення культурної дипломатії України у світі. Це питання точно на часі, може допомогти підтримувати інтерес суспільств інших держав до нашої країни та зберігати нашу підтримку в цих суспільствах. Водночас я не очікую різких змін у засадничих на сьогодні моментах державної політики. Наприклад, новий міністр чітко висловився, що не має планів закрити телемарафон. Єдине побоювання, яке на сьогодні в мене виникає, це щоби під час природних змін у процесі передачі справ від однієї команди до іншої не загубилися якісь напрямки чи проєкти.

Євген Глібовицький, директор «Інституту Фронтиру», член наглядової ради Суспільного:

— Зараз замало інформації, щоби зрозуміти, як повернеться зміна очільника Мінкульту. Новий міністр має свою заслужену на дипломатичній службі репутацію. Його вступна промова на Комітеті з питань культури ВР була стриманою, пан Точицький свідомий меж своїх знань. З іншого — єдина категорична оцінка, яка пролунала на засіданні профільного комітету з вуст тоді ще кандидата на міністра, була про те, що «телемарафон був, є і буде». Це тривожна визначеність, бо це визначеність щодо обмежень громадянських свобод.

Є ще одне питання, яке визначатиме спроможність цього та інших міністрів. З коаліції фракцій у парламенті, які голосували за кандидатів, із відсутньої видимої ролі прем’єра у відборі кандидатів, про яких депутати з владної партії довідувалися через анонімні телеграм-канали, — не зрозуміло, чий це уряд. Хто його фактично очолює? Від відповіді залежатиме, чи можна очікувати від міністерств державної політики чи вони далі фактично виконуватимуть роль секторальних агентств.

Сергій Квіт, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», колишній міністр освіти та науки:

— Я сподіваюся на суттєві позитивні зрушення у зв’язку з призначенням Миколи Точицького на посаду міністра культури та стратегічних комунікацій. Він має значний досвід у захисті українських національних інтересів на дипломатичному полі. Українське суспільство давно потребує міністра, який би формував державну політику у сфері культури, щоб це надзвичайно важливе міністерство набуло виразної суб’єктності й не залишалося надалі в тіні. Додаток про «стратегічні комунікації» також виглядає цілком релевантним, якщо державна політика у цій сфері стане справді послідовною, проактивною і наступальною. Я не думаю, що існує потреба в якихось чистках. Я міг би побажати новому міністрові мудрості у спілкуванні з професійною громадськістю, якнайшвидше відділити головні завдання власне розвитку української культури від дріб’язкових справ, зосередитися на питаннях протистояння російській пропаганді (тут насправді неможливо відділити внутрішні завдання від зовнішньополітичних), також бути твердим у відстоюванні українських інтересів у напрямі, що окреслюється концепцією деколонізації. А це стосується не лише російської імперської спадщини.

Титульне фото: Микола Точицький, фейсбук