22 серпня в український прокат вийшла позиційована як горор стрічка «Конотопська відьма». У соцмережах відгуки традиційно полярні: від захоплення «так їм, кацапам, за все!» до обурення натуралістично знятою сценою зґвалтування російським солдатом української дівчини. Оглядачі контенту натомість однозначні в оцінках, жонглюючи улюбленими словами «кринж» і «треш».

Але в перший тиждень прокату стрічка (до речі, створена без державної підтримки, тож відносно недорога у виробництві) зібрала майже 12 мільйонів гривень, тиждень потому подвоївши результат. Який місяцем раніше спрогнозувала Лєна Чиченіна, подаючи його як негатив: «Це просто черговий проєкт, знятий нашвидкуруч, непродумано і з єдиною метою — заробити грошей, спекулюючи на війні й емоціях людей». Виведу за дужки тему, що чесно заробити все ж таки краще, ніж украсти. І український контент повинен себе капіталізовувати, працювати на окупність або хоча б на вихід у нуль. Хоча й розумію важливість для арт-оглядачів незалежних від кількісних показників аудиторії фестивальних майданчиків. А також — тематичних круглих столів, орієнтованих на  вузькопрофільних спеціалістів. Вихід «Конотопської відьми» дає іншу, значно вдячнішу й майже непомітну дотепер тему для розмови: як кіно дає — чи не дає — можливість заробити видавцеві книжок насамперед в Україні.

Під прем’єру одне з найбільших українських видавництв — «Клуб сімейного дозвілля» — випускає в широкий продаж однойменний роман, обкладинка якого відтворює офіційний кінотеатральний постер. Авторкою книги зазначена продюсерка Вікторія Цибульська, яка оголосила про свою роботу над адаптацією сценарію до романного формату раніше. І це не перша її подібна робота. У згаданому видавництві у різний час побачили книжки за мотивами фільму «Довбуш», третього сезону серіалу «Кріпосна» та мультфільму «Пригоди Гулівера».

Процес перетворення сценарію на книгу має назву новелізація. Такий продукт давно популярний на Заході, переважно в США, де кінотелеіндустрія давно працює на одному полі з книжковою та взаємозбагачується. Як приклад назву романи Сідні Шелдона. Їх почали системно перекладати російською у 1990-х. Українських перекладів, до речі, нема, але саме в Україні створена єдина екранізація за мотивами дебютного роману Шелдона «Обличчя без маски» (1970). Мова про двосерійний телефільм Миколи Літуса «Зірка шерифа» (1991). Проте в Голлівуді книжку екранізовано значно раніше. Адже Шелдон передусім — успішний і популярний у 1970-1980-х голлівудський сценарист. Який спершу продавав сценарії, а потім переробляв їх у романи, котрі стабільно були бестселерами не в останню чергу завдяки фільмам і серіалам. Але бувало й навпаки: спершу книга, потім — фільм, як ось «Зворотний бік місяця» (1977).

З інших прикладів новелізації — «Прощавай, друже» та «Біг зайця через поля», створені Себастьяном Жапрізо за мотивами власних втілених сценаріїв (у згаданих фільмах зіграли Ален Делон, Чарльз Бронсон і Жан-Луї Трентіньян), або «Техаська різанина бензопилкою», роман Стівена Хенда на основі сценарію Скота Косара. Свіжіший — роман «Одного разу в Голлівуді», написаний Квентіном Тарантіно на основі власного сценарію (ця книга українською вийшла і добре продається). Але так само популярною є інша практика, коли сценарист водночас заточує свої історії для кіно- та книжкового бізнесу. Тут передусім варто згадати Жана-Крістофа Гранже, автора «Багряних рік» із Жаном Рено та Венсаном Касселем, однойменного серіалу, в основі якого відразу чотири спеціально створених кейси/романи, «Братерство каменю» з Монікою Белуччі та ще кількох сюжетів-трансформерів. Українські видання екранізованих романів Гранже майже завжди підсилені постерами чи кадрами з фільмів, на яких є зіркові актори: це називається кінообкладинкою.

Таким чином, кіно в будь-якому втіленні дає додатковий заробіток видавцю книжок. І в Україні останнім часом практика новелізації доволі поширена та майже завжди виправдовує вкладення. Що не дуже, а дуже-дуже важливо в нинішніх, чи не найважчих умовах для розвитку культурних індустрій.

«Конотопська відьма» — свіжесенький приклад, і я не знаю, як працює новелізований роман. Адже він у продажу лише два тижні. Але на старті тираж зазначено 4 тисячі копій, що виглядає непоганим авансом. На початку літа «КСД» випустило у світ ще одну новелізацію — роман «Між нами», написаний Соломією Томащук на основі її ж однойменного сценарію. Фільм з Ірмою Вітовською, Анастасією Пустовіт і Дмитром Совою можна побачити на Netflix. Давніший продукт новелізації — адаптований до романного формату «Тарас. Повернення» Олександра Денисенка. Хоча фільм мав проблемний прокат і ще проблемніші відгуки, книжку, надруковану 5-тисячним тиражем, розпродати вдалося, хай і довгенько.

Не лише «КСД» освоїло поки що дрібний, але перспективний сегмент книжкового ринку воєнної доби. Видавництво «Фабула» має досить успішні в комерційному плані продукти — романи Сергія Дзюби й Артемія Кірсанова «Позивний Бандерас» і «Заборонений», в основі яких написані ними ж сценарії однойменних фільмів. Новелізація також буває продуктом іміджевим: «Видавництво Анетти Антоненко» випустило у світ книжкову версію «Поганих доріг» Наталки Ворожбит. Контекст кіно в Україні вдячно працює навіть без кіно — дозволю собі згадати власний кінороман «Червоний. Без лінії фронту», перетворений зі сценарію: кінообкладинка та кадри з фільму, який ще досі не вийшов, як ілюстрації втримує книгу на ринку ось уже п’ять років.

І ось вам переможна перемога й успішний успіх. «Лісова пісня» Лесі Українки, видана «Ранком», після виходу мультфільму «Мавка» стала суперхітом продажів не в останню чергу завдяки постеру стрічки на обкладинці. Кінообкладинки взагалі окремий і завжди безпрограшний маркетинговий хід. Саме вони в різний час у рази збільшили й без того пристойні продажі екранізованих романів «Чорний ворон» Василя Шкляра, «Століття Якова» Володимира Лиса та «Мелодії кави в тональності кардамону» Наталі Гурницької. Причому скандал між нею та командою серіалу «Кава з кардамоном 2» на продаж книги, обкладинка якої зображує головну героїню першого сезону серіалу, зовсім не вплинув негативно.

Працювала новелізація і раніше. Але адаптовувала й підтримувала переважно російськомовний, хай і український телепродукт. У 2000—2001 роках книгу Юрія Рогози «День народження Буржуя» та її продовження, написані на основі сценаріїв, перекупники — сам бачив! — продавали просто біля підземних переходів, не встигаючи розпаковувати пачки. Комерційний успіх мали й новелізації сценаріїв популярних у 2000-х серіалів «Зцілення коханням» авторства Олени Вєсніної та «Лінія долі» Наталі Рощіної.

Потім навіть такий, український за громадянством і виробництвом, проте контекстуально російський жанр, усе одно кудись зник. І повернувся відносно недавно, наприкінці 2010-х, уже під час де-факто війни з Росією. Коли від російського звільнилася ніша для кіно та книжок, цю нішу треба було заповнювати, але дуже бажано — підстрахуватися, аби зусилля дали фінансову вигоду.

Для книгарів вона є майже завжди, бо, повторюся, працює кінообкладинка та кіноконтекст. Збільшення продажів дає вигоду й авторові, бо в нас нарешті почали платити прийнятні роялті. Для кінотелепродюсерів новелізація — супутній товар, такий собі зразок мерчу, який інформує про їхній продукт на альтернативних майданчиках, як то мережеві книгарні, книжкові фестивалі й інтернет-торгівля. В обох випадках новелізація так чи так працює на фінансовий результат, має перспективи розвитку і по суті є сегментом масової культури. Як би цей сегмент не намагалися маргіналізувати оглядачі «з претензіями».

Фото: Getty Images