День Незалежності минув — і ніщо не свідчило про те, що Офіс президента готує пресконференцію. Але вдень після наймасштабнішого за час великої війни російського обстрілу на сайті Офісу з’явився анонс заходу під назвою «Україна-2024. Незалежність». В анонсі йшлося, що наприкінці заходу відбудеться пресконференція президента Володимира Зеленського.

За кілька годин після подачі документів журналісти отримали підтвердження реєстрації з зазначенням місця та часу проведення заходу і проханням прямо й опосередковано не розголошувати інформацію. У листі-підтвердженні не було жодної бодай узагальненої програми заходу, ні навіть натяку на те, хто ще буде на форумі.

Що було незвично — якщо раніше на подібних заходах цю інформацію можна було прочитати за qr-кодом на іменному бейджі, який надають кожному акредитованому журналісту, то цього разу програми не було і на самому форумі. Журналісти з самого ранку збиралися на подію, лише здогадуючись, хто в ній братиме участь перед пресконференцією президента, яку залишили на фінал.

Наперед скажу, що саму організацію та проведення форуму буду порівнювати з аналогічним, який відбувався 25 лютого та до другої річниці початку повномасштабного вторгнення — колонку про нього читайте за лінком. 

Перший позитивний момент був помітний одразу: зала та сама, але людей дещо менше, ніж тоді. Зокрема не було запрошених гостей — громадських діячів, представників міністерств, яких тоді чомусь посадили в центрі, залишивши журналістам лише місця по боках. Тодішня розсадка була дуже незручною і для журналістів — бо дивитися на спікерів і знімати й фотографувати їх доводилося під дуже гострим кутом, і для спікерів, зокрема президента та його прессекретаря, — бо журналісти були так далеко, що на їхніх табличках було складно розгледіти назву видання. Цього разу цей момент пропрацювали — і журналісти могли сидіти де завгодно, і в першому ряду по центру також. Для представників влади, які були спікерами у першій частині заходу, просто зарезервували кілька місць біля преси.

Те, що в Офісі президента охрестили форумом, було по суті невеликим звітом ключових представників влади перед журналістами. Першу частину заходу чомусь назвали панельною дискусією, хоча там не було і натяку на дискусію — просто кожен представник влади поговорив про свій напрям і відповів на кілька запитань журналістів.

 Зліва направо: Руслан Стефанчук, Денис Шмигаль, Андрій Єрмак, Андрій Костін, Рустем Умєров

Прозвітували перед журналістами голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, прем’єр-міністр Денис Шмигаль, глава ОП Андрій Єрмак, генпрокурор Андрій Костін, міністр оборони Рустем Умєров. Відеозв’язком увімкнули головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

 Праворуч на моніторі Олександр Сирський

Модератором цього заходу, який тривав понад дві години, був ведучий телеканалу «Рада» Вадим Колодійчук. Це саме він на пресконференції президента 25 лютого запитав про втрати української армії на фронті й Володимир Зеленський назвав підтверджену цифру загиблих військових. Багатьом тоді здалося, що запитання було заздалегідь затверджено — таке припущення, до речі, робив і мій колега Олександр Морський.

Не будемо детально переказувати, хто про що розповідав — зрештою, відеозапис можна переглянути на ютуб-каналі Офісу президента. Нагадаємо лише, що Руслан Стефанчук говорив про важливі законопроєкти, які парламент ухвалив за рік, зокрема пригадав недавні про розірвання зв’язків із РПЦ та про ратифікацію Римського статуту. Денис Шмигаль — про економіку, енергетику та відбудову. Андрій Єрмак — про співпрацю з міжнародними партнерами, підтримку України, санкції і проти Росії загалом, і про проти російських пропагандистів. А потім, під час спілкування у кулуарах, відповів на запитання «Детектора медіа» про проросійську пропаганду, яка досі підриває українське суспільство зсередини, зокрема сказав, що вважає доречними санкції проти проросійських «експертів» і «журналістів» в Україні й за кордоном. 

 Андрій Єрмак відповідає на запитання журналістів

Прокурор Андрій Костін говорив про російські воєнні злочини та про притягнення агресора до відповідальності, знову ж таки про Римський статут у цьому контексті, про правоохоронні органи загалом і про втечу нардепа Артема Дмитрука, якого також згадував Руслан Стефанчук. Рустем Умєров — про зброю та забезпечення армії, а Олександр Сирський — про ситуацію на фронті. І кожен із них після свого спічу відповідав на кілька запитань журналістів.

 Журналістка «Інтерфакс-Україна» ставить запитання Денису Шмигалю

Вклалися у дві години — тоді як пів року тому, по суті, на аналогічні звіти представників влади пішов майже цілий робочий день, і на тодішній пресконференції президента журналісти вже були дуже втомлені. Також була можливість поспілкуватися з посадовцями в кулуарах, і це теж плюс.

З іншого боку, були й недоліки. Зокрема, дуже невдала, як на погляд авторки, графіка на фоновому моніторі, коли герб України вирішили дещо видозмінити, помістивши тризуб на жовтий щит у формі серця, що виглядало дивно. Це імпровізоване серце ніби пульсувало, а від нього, мов кола на воді, відходили його обриси, — виглядало все це як відео, створені для гіпнозу. Я кілька разів себе ловила на думці, що мало не засинаю, дивлячись на цю графіку бодай 30 секунд. Зрештою, першою це підмітила журналістка Politico Europe Вероніка Мелкозерова, яка сиділа поруч. Вона сказала щось на кшталт «я зараз впаду від неї, бо вона гіпнотизує». Переглянути й зрозуміти, який це мало вигляд, можна, увімкнувши відеозапис заходу на початку ще до промов спікерів.

Окрім того, занадто вільне обходження з державними символами України не сподобалося не тільки журналістам. Наприклад, ще на початку заходу я зробила фото й опублікувала його у фейсбуці, а пізніше репост цього фото зробив політолог і директор Інституту світової політики Євген Магда, додавши підпис: «У мене питання до фахівців з геральдики: наскільки прийнятними є експерименти (творчі) з малим гербом?». Зрештою, у фейсбуці багато гнівних дописів на цю тему, якщо вам цікаво, то пошукайте найсвіжіші за запитами «герб» чи «герб України».

  Андрій Єрмак на тлі синього тризуба, розташованого в центрі жовтого щита-серця

Так у боротьбі з гіпнотичними зображеннями та протокольними виступами журналісти провели кілька годин в очікуванні президента. Між першою та другою частиною заходу журналісти мали пів години — і за цей час встигли й отримати кулуарні коментарі, й підкріпитися чаєм-кавою з випічкою.

 Володимир Зеленський заходить до залу 

Нарешті до залу увійшов президент — і цього разу обійшлося без пафосу. Нагадаю, що минулого разу він заходив у супроводі музики, ніби під барабанний дріб, але цього разу увійшов без шумових ефектів.

 Володимир Зеленський перед журналістами

Також цього разу у нього не було довгої промови на початку. Він зайшов, привітався, подякував журналістам за роботу, згадав про масштабні обстріли України у дві останні доби, висловив співчуття загиблим і побажав одужання пораненим — усе це забрало менше двох хвилин. Після цього оголосив хвилину мовчання за всіма загиблими у війні.

  Хвилина мовчання

Після цього розпочалася пресконференція. Її детально описав мій колега Олександр Морський. Я ж лише зауважу кілька важливих моментів. 

Перше і ключове: не було «Трухи» й інших анонімних чи напіванонімних телеграм-каналів. Принаймні, вони не світилися. Зрештою, на минулій великій пресконференції Володимира Зеленського їх також не було. Таким Офіс президента згрішив лише раз під час пресконференції 19 грудня 2023 року. 

 Журналісти підіймають таблички з назвами своїх медіа, щоб поставити запитання президенту

Як я вже писала вище, не було оцього розділення «посадовці — по центру, журналісти — на гальорці». Андрій Єрмак і решта буквально сиділи поруч із журналістами.

На минулих пресконференціях Зеленського журналістам не давали мікрофони в руки. Їх тримали спеціальні дівчата, і працювати так було значно складніше — ти не знаєш, чи в тебе зараз не заберуть мікрофон і чи зможеш ти завершити запитання. На це «ДМ» також неодноразово звертав увагу ОП в наших текстах, зокрема і в цьому. Зараз Офіс президента виправився і журналістам давали мікрофон у руки.

І, на диво, запитання від журналістів були чіткіші та краще сформульовані — бо так справді легше.

 Головна редакторка видання LB.ua Соня Кошкіна

У перших рядах журналістам навіть не треба було підводитися, щоб поставити запитання — на цьому перед приходом до залу президента окремо наголосив чоловік із його охорони.

Ще хочеться відзначити приємну тенденцію, яку у своєму фейсбуці зауважила журналістка та медіаменеджерка Тетяна Трощинська, — все більше іноземних журналістів намагаються поставити запитання українською мовою. У декого це виходить навіть дуже добре і це справді приємно.

«Дедалі більше іноземних журналістів ставлять запитання українською. Для мене ця динаміка дуже помітна. Це стає як частина гарного тону, як частина культури. Рада цьому», — написала Тетяна Трощинська у фейсбуці.

Нарешті й мені вдалося поставити президенту запитання, яке звучало так: «Пане президенте, що ви найперше подумали, коли дізналися про затримання у Парижі Павла Дурова? Як це може вплинути на використання телеграму в Україні? І загалом які висновки ми можемо для себе зробити з цієї історії?». 

Володимир Зеленський відповів: «На сьогодні це ніяк не впливає на те, що телеграм працює в Україні. А ті чи інші кроки й наша політика в таких сенситивних питаннях — ми працюємо як країна майбутнього Європейського Союзу. Тут повинні бути завжди розмови, діалоги, погодження серед країн ЄС».

Зрештою якийсь час усе йшло так гладко, що, здавалося, Володимир Зеленський навчився стримувати емоції, навіть коли запитання для нього незручне. Бо раніше в нього завжди траплялися мінісварки з журналістами або просто спроби уникнути відповіді. Так було і в грудні, і частково в лютому. 

  Роман Кравець, «Українська правда»

Але ось Роман Кравець з «Української правди» починає ставити запитання: «"Українська правда" свого часу вас запитувала про вашу команду, і ви тоді сказали про 5-6 ефективних менеджерів. Зараз у нас величезна проблема з економікою, енергетикою, правоохоронною системою…». І президент, не давши Роману закінчити, вступив із ним у суперечку та звинуватив «Українську правду» в роботі за «методичками» та «темниками».

 Володимир Зеленський сперечається з Романом Кравцем

Сперечаючись із журналістом, Зеленський також розповів усьому світу про те, що «Олег Татаров разом із Василем Малюком убивали чеченців в Україні», ймовірно, маючи на увазі кадирівців. До того ж він сказав, що Кравець мав би це знати, бо президент говорив про це на оффрек-зустрічі, на якій був представник «Української правди». Але журналіст не знав, про що мова.

Зрештою вже ввечері журналіст-розслідувач «Української правди» Михайло Ткач написав колонку, у якій розповів, що це він був на цій оффрек-зустрічі. І, як і домовлялися на ній, нічого не писав про неї. Але оскільки навіть президент публічно сказав про це, то Михайло Ткач переповів цю історію детальніше. 

Також Ткач написав у фейсбуці допис, у якому пояснив, чому вважає позицію Зеленського щодо нібито намагання вберегти Татарова від помсти цих «чеченців», залишивши на посаді, нелогічною.

Словом, ця суперечка президента з журналістом стала такою собі ложкою дьогтю у бочці меду. Більше деталей про те, які запитання ставили президенту журналісти і як він на них відповів, читайте в колонці Олександра Морського. 

Що ж до організації заходів за участі Володимира Зеленського, зазначу, що пресслужба Офісу президента таки прислухається до критики та виправляє ключові помилки. Але сам президент усе ж залишається собою — він емоційний і вміє шокувати своїми перепадами настрою. І здатність стримувати негативні емоції щодо журналістів — це те вміння, яке Володимир Зеленський за понад п’ять років на посаді досі не опанував.

Титульне фото: Володимир Зеленський (фотограф Максим Поліщук, «Детектор медіа»)