Нещодавно в моїй бібліотеці зʼявилась книжка Active Measures: The Secret History of Disinformation, яку дуже раджу. Така собі антологія інформаційних операцій радянських, а згодом російських спецслужб від революції 1917-го і дотепер. Ясно, що не всі, а найцікавіші та найяскравіші кейси, які дозволяють сформувати сукупне уявлення про методи та підходи.

В книжці неодноразово згадується такий собі Іван Агаянц, керівник відділу Д (дезінформація) КДБ. У нього була цікава цитата про колективний Захід: «Якби у них не було свободи слова, її варто було придумати». Протягом десятиріч відділ Д здійснював заходи, метою яких був вплив як на внутрішню політику держав, які Радянський Союз визначив як своїх суперників, так і на їхні взаємовідносини. Майже половина кейсів, описаних у часовому проміжку від 50—60-х років і далі, спирались на маніпулювання журналістикою та власне свободою слова, а з настанням цифрової доби — платформами і онлайном. 

Я розумію, що для фахівців із безпеки це очевидні речі, але для мене постає риторичне питання, чому безпековий аргумент був і є недостатньо присутнім і вагомим у дискусіях про блокування та регулювання. Навряд чи автор цієї книжки та її читачі володіють якимось сакральним знанням, яке донедавна лишалось невідомим для глобальних полісімейкерів.

Звичайно, часткову відповідь можна знайти в тій точці, де світ розплачувався за жахливі наслідки Другої світової, зокрема ті, що до них призвела мілітаризація суспільств. Де світова спільнота зіткнулася з необхідністю усвідомлювати уроки світової війни, колонізації, інтервенцій у Афганістані та В'єтнамі, і шукати шляхи збереження людства від загрози глобального знищення в результаті потенційної ядерної війни.

Звичайно, в тих умовах освіта, розвиток індивіда, демократичні цінності та ліберальні свободи були, та й дотепер лишаються занадто прекрасними, романтичними категоріями, заради яких варто було ризикнути. Як казав головний герой роману «Пролітаючи над гніздом зозулі» Рендал Патрік МакМерфі у сцені, де він намагається відірвати кам'яний умивальник від підлоги: «Принаймні я спробував».

Звичайно, до 2022-го Україна була (а для багатьох і досі залишається) невідомою країною у «підчеревині» великої Росії, яка, можливо, ціннісно перебуває недалеко від свого вчорашнього колонізатора. Донедавна простіше було, аби проблеми цієї маловідомої колективному Заходу країни і надалі залишались її проблемами.

Звичайно, коли ти починаєш діяти тими самими методами, що і твій ворог, може постати питання «а що ж відрізняє тебе від нього?». 

Але чи не прийшли ми в точку, де освіти, гуманізму, критичного мислення та свобод може бути замало для захисту демократії та світу, яким ми його знаємо?

Марина Безкоровайна, медіаекспертка, керівниця програми протидії дезінформації та підтримки розвитку незалежних медіа Посольства Великої Британії в Україні 

Ілюстрація: Getty Images