Ютуберами «про війну» стали майже всі, хто має доступ до інтернету. Особливий бонус, я так розумію, якщо ти чоловік, а не жінка, «про війну» ти все розумієш ніби апріорі.

Тим цінніші експертні винятки, про які я скажу наприкінці. Але загалом люди навіть не паряться, чи є їм що сказати і на яку тему. Дехто просто переказує стрічку новин з обличчям інсайдера. А якщо ще можеш англійською читати — ти взагалі носій ексклюзивного перекладу «провідних медіа».

Соцмережі, зі свого боку, переповнені «випускниками Академії Генштабу», які здатні оцінити як окремі операції, так і хід війни в цілому.

Тому, власне, уявлення обиватель/ок рулять. А обивателі ж завжди знають, як що робити правильно. Долати корупцію. Писати новини. Грати у футбол. Вчити дітей. Лікувати. А під час війни — воювати, само собою.

На захист обивательського дискурсу я все ж скажу, що ця війна безпрецедентно прозора і це все так і проситься за звичкою бути «проаналізованим».

На догоду обивателю працюють десятки невтомних ротів. В хаотичних звуках, які лунають звідусіль, в тумані війни, ти не завжди можеш оцінити, що брехня, що факт, хто має експертизу і в чому саме її має, а хто — ні.

А якщо ще додати факапи офіційних комунікацій — від завищених очікувань до невміння говорити про складне і неприємне, — все складається в таку от картину.

І тут сталася Суджа. Було цікаво спостерігати, як розгубилася всі, хто звик коментувати все підряд.

Зрада чи перемога? Наступ чи не наступ? Як оцінити успіх? Яка мета? А звідки ж вам знати?

А хто знає, не скаже. І це нормально. А тепер про цінну експертизу, яку я шаную, ціную і намагаюсь завжди запрошувати на ефіри.

Це експерт/ки та аналітик/ині, які:

• чесно визнають свої обмеження (чи то доступ до інформації, чи то обмеження в часі, чи то сфера компетенцій, чи то будь-який інший брак даних);
• не зловживають словом «інсайд» і не називають зливи, плітки і прочитане в газеті інсайдами;
• аналізують за зрозумілою методологією, можуть назвати критерії аналізу і знову ж таки — вказують на обмеження;
• готові пропонувати сценарії розвитку подій, а не «істину» в останній інстанції.

От навіть нині, коли інформації мінімум, коли загалом йдеться про висновки на основі відкритих джерел (і то — переважно рос воєнкори і рос джерела), одразу стає зрозуміло, чи то аналіз, чи то бездумний переказ чого завгодно без жодної верифікації.

А особливо тішить, коли експерт/ка не підтримує радісної інтонації пса Патрона, якою знову почали грішити деякі ведучі, а повертають розмову до нормального вдумливого плину.

Тетяна Трощинська, журналістка, радіоведуча, директорка департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту Суспільного

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал за посиланням

Ілюстративне фото: Генеральний штаб ЗСУ/фейсбук