Більшість опитаних сказали, що найбільш умотивовані українці вже воюють, а з тих, хто залишився, «мобілізують тільки бідних». Також респонденти відповіли, що неофіційна інформація більш правдива, ніж офіційна, а телеграм залишається найпопулярнішим джерелом новин про війну.

Такі результати показало соціологічне дослідження «Мобілізація сердець і умів: побоювання та сподівання українців щодо військової служби», проведене Лабораторією журналістики суспільного інтересу у співпраці з Харківським інститутом соціологічних досліджень (ХІСД) і міжнародними експертами. Інформація дослідження ґрунтується на матеріалах сімнадцяти глибинних онлайн-інтерв’ю та трьох фокус-груп, що були проведені в березні та квітні 2024 року на території України. Участь в обговоренні результатів узяли співзасновниці Лабораторії журналістики суспільного інтересу Ангеліна Карякіна та Наталка Гуменюк, соціолог Харківського інституту соціальних досліджень Андрій Черноусов і докторантка Університету Бірмінгема Ярослава Барб’єрі.

Проведені інтерв’ю охоплюють різні комбінації респондентів: ті, хто зараз служить у Збройних силах України, хто є рекрутами, хто наразі не служить, а також їхні дружини та матері. Фокус-групи також були проведені з чоловіками різних категорій: молодими цивільними чоловіками молодшими за призовний вік (19-26 років), чинними військовослужбовцями та тими, хто наразі не служить. Серед респондентів були представники різних міст України, зокрема Києва, Харкова, Полтави, Одеси, Чернівців, Львова, Кривого Рогу тощо.

З методологією та повними результатами опитування можна ознайомитися за посиланням.

За словами Ярослави Барб’єрі, яка презентувала результати дослідження, більшість респондентів вважає, що патріотичний запал, який існував під час перших місяців, зменшився.

«Коли війна набула затяжного характеру, такі настрої свідчать про тверезіший погляд на речі. Зрештою це посилить стійкість України у воєнний час, адже сприятиме тоншому розумінню внутрішніх і міжнародних обставин. Однак Росія й надалі активно використовуватиме будь-яке відчуття втоми чи песимізму, аби послабити підтримку України Заходом і дестабілізувати українське суспільство», — каже дослідниця.

Також відповіді опитаних українців вказують, що посилюється практика отримувати інформацію про війну з неофіційних джерел, здебільшого з розповідей військових, які повертаються з зони бойових дій. Деякі опитані солдати під час розмов із близькими закликали їх обирати підрозділи відповідно до їхніх навичок, інші ж казали, що така гнучкість на практиці є недоступною і що їм слід за будь-яку ціну уникати служби в піхоті. Ще інші заохочували родичів і друзів узагалі не йти в армію через відсутність ротації, поганих командирів чи інші причини. Тобто такі неформальні розмови в деяких випадках можуть стати причиною не лише демотивації цивільних, а й поширення недостовірної інформації.

Згідно з соціологічним опитуванням Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за березень 2024 року, трьома основними джерелами інформації про війну є: українські телеграм-канали (53%), родичі, друзі та колеги (42%) та YouTube (40%). Телемарафон — лише на четвертому місці (37%). Дослідження Лабораторії також підтвердило, що телеграм є найпопулярнішим джерелом інформації про війну, коли, на думку опитаних, телемарафону «Єдині новини» довіряти не можна, як і перебільшувати успіхи України та гіперболізувати невдачі Росії. Опитані військові відповідали: «По телевізору, якщо подивитися, таке враження, що ми воюємо з якимись неандертальцями, які нічого не вміють», «Треба розмовляти з людьми по-дорослому», «Ми всі сміялися з росіян, що вони там раби, промиті. Але через мобілізацію й не тільки — свобода слова чи обирати й бути обраними, якими ми так пишалися, [де вони?] й чим ми тепер відрізняємося від Росії?».

Такі настрої, за оцінками дослідників, можуть підживлювати недовіру до державних інституцій у воєнний час та ускладнити мобілізацію, але водночас це свідчить про зрілість громадянського суспільства.

Що ж до самої мобілізації, то більшість респондентів оцінили її як несправедливу, зокрема через «нерівність між заможними й незаможними»: коли люди, у яких є більше матеріальних ресурсів, мають більше шансів уникнути мобілізації. Найчастіше згадувалися незаконні способи на кшталт використання особистих зв’язків або хабарництво. Також несправедливою, на думку респондентів, є непропорційна спрямованість уваги працівників ТЦК на мобілізацію в селах. Лише незначна кількість опитаних припустила, що мобілізація в містах більш активна.

Серед іншого, почуття несправедливості в респондентів викликають дії деяких працівників ТЦК — випадки, коли чоловіків силоміць забирають із вулиць, відправляють людей на фронт без урахування їхніх спеціальних знань і вмінь, вимушеність солдатів купувати військове спорядження власним коштом через його брак або низьку якість і «звільнення» від мобілізації співробітників силових структур. При цьому деякі респонденти вказали, що мобілізація необхідна для виживання країни.

Окрім того, людей демотивує хронічна невизначеність і відчуття відсутності контролю. Опитані військовослужбовці та цивільні сказали, що людей від призову утримує безстроковість контрактів. Родички військових нарікали, «що людина, коли потрапляє туди, вона не знає, коли вона звідти піде». Проте всі групи респондентів розповіли, що важливим чинником, який заважає реалізувати плани демобілізації, є відсутність належної підготовки резервних підрозділів. Деморалізують також випадки корупції, особливо у сфері оборонних закупівель. «Ти розумієш, що хтось тут душу кладе, а там хтось заробляє на цьому, це дуже шкодить», — відповів один із військових.

За словами Ярослави Барб’єрі, задля подолання цих труднощів і непорозумінь у суспільстві державі дуже важливо взаємодіяти не тільки з військовозобов’язаними, а також із їхніми родинами, показуючи позитивні випадки: «Існує емоційна екосистема навколо військовозобов’язаних. Дуже важливо висвітлювати впровадження нових успішних курсів для офіцерів, “Вишкіл капітанів”, які відповідають стандартам НАТО тощо. Це допоможе боротися зі страхами щодо недостатнього навчання і так далі. Тобто треба показувати, що життя і здоров’я військових є на першому місці, і віддалятися від цих радянських моделей ведення війни. Також у різних комунікаційних кампаніях було б дуже корисно долучити людей, у яких теж були страхи, певний дискомфорт, який вони подолали й врешті решт долучилися до ЗСУ».

Ангеліна Карякіна погодилася з думкою, що як державі, так і медіа потрібно більше комунікувати з родинами військовозобов’язаних: «Це важливо для різних стейкхолдерів мобілізації. Військовозобов’язані ухвалюють рішення служити чи не служити разом із родиною. Сім’я оточує людину і є важливою цільовою аудиторією цієї комунікації, важливим чинником, який часто опускається. У нас переважно родини військовослужбовців виходять на публічну арену, коли вони потрапляють у полон або з ними щось стається. А от період, коли родина ухвалює рішення, коли рекрут іде найматися, проходить навчання і так далі, це для багатьох медіа не така вже і цікава тема, а рутина».

Ангеліна Карякіна, Андрій Черноусов та Наталка Гуменюк під час обговорення результатів дослідження

Також, свідчить дослідження, опитана молодь була більш скептично і песимістично налаштована щодо мобілізації, ніж люди старшого віку. Ангеліна Карякіна пояснює це тим, що люди юного віку закінчували школу під час ковіду, потім почалася повномасштабна війна, тож вони переважно живуть в умовах невизначеності та не знають, що таке майбутнє, на яке можна розраховувати. Їм потрібно повернути відчуття контролю над цим майбутнім і нинішньою ситуацією, намагатися говорити конструктивно та надавати їм голос у медіа.

«Ми живемо в країні, де цінність свободи найвища. Але ми розуміємо, що мобілізація і війна — це все одно обмеження свободи, і воно апріорі не може бути справедливим. Основне питання для медіа, як висвітлювати те, що не всі люди потраплять до армії за спеціальностями, більшість із них не потрапить, що державі все одно потрібні піхотинці-штурмовики. Умовно кажучи, класний айтівець теж може опинитися в окопі. Це питання зваженого висвітлення тем про обмеження свободи й несправедливості. У нас немає відповіді, як про це говорити, але ці обмеження треба усвідомлювати», — додала Карякіна.

Наталка Гуменюк погодилася, що питання несправедливості стоїть у суспільстві дуже гостро: «Деякі з респондентів говорили, що несправедливо, що депутати не воюють. Але ми розуміємо, що 400 депутатів не зроблять різницю на фронті, навіть якщо вони всі разом туди підуть. ТЦК зараз погані й демонізовані, але окрім цього людей цікавить, як власне саме вони будуть служити, як їх будуть ховати. Історій про рутину служби, що таке взагалі служба, дуже сильно не вистачає.

Ми розуміємо, що є ухилянти, є люди корумповані, але є доволі велика більшість, у якої є застереження. Вони ухилянти не тому, що вони не патріоти чи підтримують мир із Росією, а в них просто дуже чіткі питання, на які вони не можуть знайти відповідь».

Гуменюк каже, що комунікаційники Генштабу Міноборони розуміють, чому їм зараз не довіряють люди, і продумують, як налагодити більш горизонтальне спілкування з медіа.

Андрій Черноусов теж вбачає велику проблему мобілізації у недостатній комунікації та роз’яснень людям усіх процесів: «Вони не розуміють, що з ними відбуватиметься від мобілізації до демобілізації або до загибелі. Зараз закон про мобілізацію стосується лише першої ланки — як забрати людину до війська. Люди не розуміють, де військовозобов’язаний буде навчатися, як довго він буде навчатися, на кого він буде навчатися, куди його відправлять служити, яку конкретну бригаду, командира, рід військ тощо, і що в той час буде відбуватися з його родиною — чи буде вона отримувати якісь соціальні пільги, як вона буде захищена, чи буде щось виплачуватися, якщо він буде поранений або загине і так далі. Це все впливає на рішення, приєднуватися до війська чи ні. Судячи з розмови з Генеральним Штабом, окремі рішення вже приймають і ось-ось їх реалізують. Нам казали, що обов’язковим буде запровадження патронатної служби в кожній бригаді, яка вже існує в “Азові” та в Третій штурмовій».

За результатами дослідження експерти розробили деякі поради для українських і міжнародних стейкхолдерів. Зокрема рекомендується усунути невизначеність щодо термінів тривалості військової служби, умов навчання та соціальних гарантій, масштабувати успішні приклади рекрутингу, і таким чином розширити можливості людей обирати ролі, а також підрозділи для служби, що дозволить їм ефективно застосовувати свої професійні уміння.

Українська влада має бути чесною, коли йдеться про офіційні оцінки ситуації на полі бою. Це зменшить необхідність покладатися на неофіційні джерела інформації та зменшить рівень поширення дезінформації та недовіри до державних інституцій.

Громадянське суспільство та медіа можуть підтримувати мобілізаційні зусилля, якщо висвітлюватимуть цей процес більш зважено й наближено до реальності. Дослідники наполягають, що війна Росії проти України є несправедливою по суті й за таких умов варто детальніше пояснювати причини тих чи тих дій і проговорювати, якими можуть бути наслідки, якщо ці дії не будуть зроблені. Так само можна нагадувати, що саме Росія, а не українська держава є причиною таких рішень.

До майбутніх комунікаційних кампаній, які проводитимуться державою щодо мобілізації, варто залучати людей, готових поділитися власним досвідом вступу до армії, зокрема розповідати про те, які фактори допомогли їм подолати первинний скептицизм.

Міжнародним стейкхолдерам радять максимально використовувати медіаможливості й пояснювати західній аудиторії, чому значні політичні та територіальні поступки Росії збільшать, а не зменшать ризики переростання війни у ширшу, а можливо і ядерну конфронтацію за участю країн-членів НАТО.

Також міжнародним майданчикам слід надавати більше медіапростору вмотивованим українським військовослужбовцям і волонтерам, які висловлюють своє бачення захисту Україною Європи, щоб протистояти російським дезінформаційним наративам, які намагаються зобразити опір України як безперспективний і такий, що перешкоджає досягненню миру. При цьому важливо підкреслювати, що занепокоєння українців щодо мобілізації ніяк не корелюється з готовністю погодитися на територіальні поступки, вважають дослідники.

Титульне фото: Getty Images