Сьогодні, 25 липня, журналісти «Слідства.Інфо» та OSINT-відділ «Телебачення Торонто» оприлюднили інформацію про особу, яку прокуратура підозрює у вбивстві мовознавиці та політикині Ірини Фаріон — вік, ім'я, прізвище та по батькові, фото, місце, де він живе та навчався. Медіа не тільки розкрили особу підозрюваного, а й зателефонували батьку, який нині перебуває на війні, — зокрема, до нього звернулося Суспільне та «Радіо Свобода». «Українська правда» оприлюднила фото підозрюваного, яке раніше не фігурувало в медіа. Багато інших українських видань поширили всю цю інформацію в новинах.

«Детектор медіа» також опублікував новину з даними розслідування колег, разом із тим звернувся по коментар до юристів, щоби з'ясувати, чи не порушуються при цьому права підозрюваного.

Медіаюрист Роман Головенко повідомив, що медіа розкрили деталі, яких не мали розкривати ані за законом, ані з точки зору етики.

«Щодо фотографії, то це окремо регулюється Цивільним кодексом, 307 та 308 стаття. Якщо людина розшукується, то подають її фотографію, тоді міг би бути сенс і суспільний інтерес. А це фото, яке оприлюднили в медіа, не розповсюджували раніше з метою розшуку. А після того, як людину вже затримано, Цивільний кодекс вимагає, щоб фото особи розповсюджували лише за її згодою, бо, фактично, розкривається особа й ім'я. А стаття 296 Цивільного кодексу передбачає, що поширення таких даних можливе тільки після набуття вироком законної сили. Людину ще тільки затримали, а ім’я вже розголошено й фактично можна говорити, що громадська думка може тиснути на суд, на судовий процес. Ніхто ж із нас не бачив матеріалів справи; наскільки обґрунтовано, що це саме ця людина — і тут уже буде питання, чи зможе суд об’єктивно розглянути справу; щоб суд не був під тиском громадськості», — каже медіаюрист. 

«Тут нема такого суспільного інтересу, щоб розкривати його ім'я, розповсюджувати фото і таке інше. Просто медіа діяли як завжди — "хтось побіг і всі побігли" й почали це розповсюджувати. Але це не виправдано ні з точки зору законодавства, ні з точки зору журналістської етики, я вважаю», — говорить Головенко.

Він додав також, що медіа мають подавати інформацію більш беземоційно.

«Проблема ще в тому, що емоційно показали, розкрили деталі, яких не мали розкривати, замість того, щоб більше заглибитися в саму тему та більш відсторонено подавати, не розкриваючи особу. Моє враження, що медіа вирішили, що буде багато заходів на ці матеріали, якщо там розкрито ім'я, якщо там фотографія і таке інше», — підсумував медіаюрист.

Адвокатка Валентина Теличенко також говорить, що медіа порушили права цієї людини:

«Очевидно, що медіа порушують права цієї людини і презумпцію невинуватості. Навіть якщо формулювання коректне, тобто чітко вказано, що він лише підозрюваний, то все одно не можна представляти новину таким чином, щоб особу підозрюваного можна було встановити. Адже в разі, якщо виявиться, що підозра була даремною, то шкоду його репутації та моральний біль його родичам і друзям уже буде завдано. А дзвонити родичам і друзям означає порушувати приватне життя і затриманого, і тих, кому дзвонять. 

Медіа не повинні навіть намагатися відгадати ім'я підозрюваного, а поліції достатньо поінформувати, що є затриманий чи кілька затриманих, але не надавати інформацію в такому обсязі, щоб хтось міг ідентифікувати затриманих. Яскравим неправильним кроком влади й правоохоронців свого часу було оголошення імен підозрюваних у справі Шеремета. Як згодом виявилося, вони зовсім не причетні, і паплюження їхнього життя затриманням і публічним оголошенням імен було незаконним і ганебним для влади й правоохоронців.

Ідеально було б називати в новинах підозрюваного N, можна вказати загальні характеристики: вік, студент, скажімо, але навіть походження вказувати треба узагальнено — львів'янин або мешкає в одному з великих міст на сході України. 

Ще на етапі розшуку поліція мусила ухвалити рішення, чи конче їй необхідна участь широкої спільноти в розшуку того хлопця з фото, чи можна обмежитися вужчими заходами. На мою думку, поліція, оприлюднюючи фото та інформацію про підозрюваного, не стільки дбає про ефективне розслідування, скільки про те, щоб переконати суспільство, що поліція працює», — каже Валентина Теличенко.

Оксана Романюк, директорка ІМІ:

«У нас така ситуація, що потрібно враховувати суспільний інтерес, етичні та професійні стандарти й права людини, які закріплені в Конституції та в українських законах. Це три ключових параметри, і я вважаю, що в цьому випадку етичні стандарти й права людини переважають суспільний інтерес, тому що цей хлопець не є політиком, чиновником, і його обличчя, його прізвище, де він вчився, не має жодної цінності для суспільства. Жодної суспільної користі ця інформація не приносить, і навіть поліція каже, що він просто виконавець, а не та людина, яка замислила цей злочин чи має якусь політичну вагу.

Тому я вважаю, що в цьому випадку порушено право на приватність, презумпцію невинуватості. Він не був визнаний навіть підозрюваним на момент публікації, і в цьому випадку вся ця інформація може призвести до стигматизації його рідних. Ми знаємо, що його батько на фронті. Може, хтось захоче скористатися цією інформацією, щоб помститися його рідним. А раптом він виявиться невинним, все-таки ще мають відбутися певні процесуальні дії?

Я би рекомендувала, якщо вже це фото потрапило до редакцій, то публікувати його винятково з блюром, звести прізвище до першої літери та просто думати й зважати на баланс між правом суспільства на інформацію і правами конкретного індивіда, і шукати тут якісь аргументи на користь того чи того рішення. І враховувати можливі наслідки, що це психологічний тиск на родину, що це може бути соціальна стигматизація, може, хтось захоче помститись, інші негативні наслідки. Тому я б тут обрала шлях все-таки публікування інформації так, щоб вона не порушувала етичні стандарти, приватність і презумпцію невинуватості».

Андрій Куликов, Комісія журналістської етики:

«Це просто неприпустимо. Наскільки я розумію, йому ще навіть підозру не вручено. Його затримали, і в цьому сенсі я вважаю, що "Радіо Свобода" правильно вчинила, написавши, що ми дізнались ім'я, але не оприлюднили його. Інша справа, що там теж треба поставити запитання, як вони перевіряли, коли телефонували батькові, і чи батько вже знав про це чи ні. Тут залишається простір для сумніву. Хоча, звичайно, за деякими даними, наведеними в матеріалі, теж можна цю людину ідентифікувати. Називати прізвище, ім’я, по батькові, рік народження і показувати нерозмите фото — це абсолютно неприпустимо. Медіа потрібно утримуватися від того, щоб назвати ім'я до того, як поліція чи прокуратура не оголосила його, бо можуть бути наслідки. Ця людина, скажімо, зараз під вартою, а для її родичів, друзів, сусідів можуть наставати наслідки, і це може бути неправильно.

Тут загальне питання — це ступінь навіть переповідання того, що каже прокуратура або поліція, коли за дотичними ознаками можна встановити особу. З формального погляду "Схеми" вчинили доволі правильно, але і там залишається лише питання — як у випадку, коли людину поранили або вона загинула, про це має повідомити спеціальна людина, а вже потім інформація опублікується у медіа, і вже потім можна говорити з родичами цієї людини. Так і тут — чи не повідомили самі журналісти батькові інформацію про затримання? Типу "привіт, вашого сина арештували". Спершу потрібно було б дізнатися, чи він про це знає з якихось офіційних джерел».

Ігор Розкладай, заступник директорки, головний експерт із медійного права ЦЕДЕМ:

«Межі втручання у приватне життя мають бути розумними, тобто публікація інформації не має перетворити в суцільний жах життя родини й друзів, журналісти тут мають бути надзвичайно стриманими. Вони можуть розпитати сусідів, якщо вони погоджуються щось сказати, але немає суспільного інтересу в тому, щоб поширювати прізвище, ім'я, по батькові, будь-які додаткові дані. Має бути збалансовано те, що ми хочемо донести суспільству — наприклад, що людину звуть так-то, він навчався в школі, але ми не говоримо, в якій саме. Ми можемо дати опис підозрюваного і чому його підозрюють, але наголосити на тому, що це версія слідства, і ми можемо припускати, що це може бути помилкою. 

У практиці Європейського суду є приклади, коли розкриття особи визнавали легітимним і саме в контексті того, що це становило  суспільний інтерес. Очевидно, що ця справа є дуже резонансною, а в ній є дуже багато питань, тому все, що з нею пов'язане, має значно вищий суспільний інтерес, ніж це було б у випадку побутового вбивства. І тут дуже важливо, щоб медіа не формували у суспільства враження, що "це він на 100%". У нас ще немає рішення суду. В таких випадках має бути надзвичайно обережний підхід, і доки не буде встановлено судом, що ця особа дійсно винна в тому, в чому її звинувачують, медіа мають бути максимально делікатними. Але розуміючи, що інтерес до справи підвищений і що певна додаткова інформація може бути поширена. 

По суті, ми говоримо про класичний конфлікт між правом суспільства знати інформацію і запит суспільства на жовтизну, зокрема, деталі особистого життя підозрюваного. Це абсолютно не має ніякого стосунку до справи. У нас є підозрюваний у вчиненні злочину, правоохоронці підозрюють, що він — виконавець. І очевидно є замовник. У цій справі  найжахливіше — це мотив, і докази, що підозрюваний — дійсно людина, яка вчинила злочин, а не просто її призначили. Докази того, що особа, яка стежила, й особа, яка натискала на гачок — це одна й та сама особа. І медіа мали б сконцентруватися саме на цьому. У такому разі певне розширене втручання в особисте життя є адекватним. Але надзвонювати родичам чи одногрупникам, чи однокурсникам — це хіба якщо це було б журналістське розслідування і якби журналісти мали б вагомі докази, що ця справа шита білими нитками. У такому разі є більший інтерес у тому, щоб пошукати більше інформації про особу. І навіть якщо мета — журналістське розслідування, де треба багато по крупицях збирати інформацію, опитати свідків, —  це не значить, що всі зібрані дані треба викладати онлайн. Питати — це одна дія, а викласти — інша. А якщо ми говоримо тільки про новинний сюжет, то всі ці подробиці не мають ваги». 

Медіаюристка Людмила Панкратова:

«Публікація персональних даних (фото та ПІБ) затриманого є порушенням законодавства, зокрема ст. 296 ЦК, та, власне, ст. 62 Конституції — презумпції невинуватості особи. Оскільки надалі фото затриманого зазнали величезного поширення, це суттєво впливає на його приватне життя та життя його близьких. А також створює у людей стійке враження того, що ця людина винна у злочині. Однак винною особа вважається лише після набрання чинності вироку суду. Ми розуміємо, наскільки далеко до вироку суду, адже хлопця тільки затримано, навіть не оголошено підозру. Думаю, що такий розголос може вплинути і на якість розслідування, і на рішення суду — адже ніби вже все встановлено. Особливо про це кричали заголовки: "Вбивцю затримано!". Тепер медіа посилаються одне на одне як на першоджерело. Хоча, думаю, що відповідальні всі — і ті, хто розкрив ім'я та показав фото, і ті, хто робив нові матеріали з посиланням на першоджерела. Зверніть увагу, що правоохоронці не назвали імені та не показали фото. Чому? Очевидно, не маючи права порушувати презумпцію невинуватості. Наслідки цього можуть бути серйозними, оскільки втручання журналістів невиправдане та незбалансоване з суспільним інтересом до розкриття вбивства Ірини Фаріон».

Нагадаємо, сьогодні, 25 липня, президент Володимир Зеленський повідомив, що в Дніпрі затримали 18-річного підозрюваного у вбивстві громадської діячки та мовознавиці Ірини Фаріон.

Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко уточнив, що підозрюваний є жителем Дніпра. За його словами, є достатньо доказів стверджувати, що саме затриманий стріляв у мовознавицю. 

Напередодні, 24 липня ввечері, російські телеграм-канали опублікували відео нібито вбивства Фаріон. Як ідеться у відео, відповідальність за вбивство бере на себе «український автономний революційний расист». Фрагменту з нібито вбивством передує майже трихвилинний «Маніфест українського революційного расиста».

При цьому на оприлюдненому ролику є водяний знак російських неонацистів NS/WP. За інформацією «Радіо Свобода», в середовищі російських ультраправих багато хто переконаний, що NS/WP — це проєкт російських спецслужб.

19 липня у Львові на вулиці Масарика скоїли замах на Ірину Фаріон. Нападник вистрілив мовознавиці та політикині у скроню. Лікарі намагалися зробити все можливе, але врятувати Фаріон не вдалося.

Міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко повідомив, що напад на Ірину Фаріон кваліфіковано як замах на умисне вбивство. За його словами, основні версії, які розглядають: особиста неприязнь, громадсько-політична діяльність пані Фаріон. Не виключають, що вбивство має замовний характер.

Сусіди розповіли правоохоронцям, що підозрілий чоловік років 20 кілька тижнів вистежував жінку біля її будинку.

Фото: Національна поліція