Про перебіг і структуру фестивалю читайте тут, тут,  тут,  тут і тут.

Після початку повномасштабного вторгнення через постійну небезпеку обстрілів ОМКФ вимушено перетворився на мандрівний фестиваль. Торік він проходив у Чернівцях. Цьогоріч відбувається в Києві. На насиченості програми це не позначилося. Поза конкурсом маємо добірку фільмів-призерів Канн і Берлінале, в Європейській конкурсній програмі — роботи режисерів Старого Світу від Грузії та Норвегії до Іспанії та Швейцарії, а в Національному конкурсі заплановані прем’єри 10 повнометражних українських картин. Сеанси проходять у Будинку кінематографістів і в кінотеатрі «Оскар».

Дві контрастно несхожих історії були показані на ОМКФ у вівторок у Національній конкурсній програмі: чорно-білий документальний «Гляделов» (реж. Ксенія Кравцова) і кольорова камерна «Яса» (реж. Сергій Маслобойщиков).

Олександр Глядєлов — український класик соціальної чорно-білої фотографії. З 1997-го і донині активно співпрацює з організацією «Лікарі без кордонів». Фотографії Глядєлова регулярно використовують такі організації як Human Rights Watch, UNAIDS, UNICEF. Глядєлов так само знімав гарячі точки і військові конфлікти в Придністров'ї та Чечні. Російсько-українську війну він документує з 2014 року. Двічі поранений.

Кадр із фільму «Гляделов» 

У фільмі Ксенія Кравцова дає слово не тільки головному герою, а й людям, зображеним на його знімках: колишньому безпритульному, одеському «священикові босяків» — отцю Олександру Чумакову, військовим, які пережили Іловайський котел. Ксенія відстежує Глядєлова за роботою, знімаючи руїни в Бучі та Бородянці, у спілкуванні з друзями, на відкритті своєї виставки, показує і його знімки. Результатом стає не тільки портрет одного з найкращих фотографів Східної Європи, а й хроніка поточного історичного моменту.

Дія «Яси» розгортається у 2015 році. Ганну (Алла Сергійко) і Дарку (Христина Федорак) об'єднують спогади про Даню, що загинув у 2014 році на Майдані. Ганна — матір героя, Дарка — подруга. Перша рятує життя другій, вивозить її, важко поранену, з поля бою в зоні АТО. Однак відмінність між ними не тільки у віці. Ганна зробила суперечливу кар’єру: починала як активістка Помаранчевого Майдану в 2004-му, а згодом піднялася до державної службовиці високого рівня. Жінки намагаються налагодити стосунки, але в процесі з'ясовують, що Ганна була пов'язана з корупцією, яка призвела до мафіозного реваншу в Україні за часів Януковича, а згодом — до Революції гідності. Тож героїня Сергійко невідворотно усвідомлює причинно-наслідковий зв’язок між своїми вчинками і смертю Дані.

Кадр із фільму «Яса»

Ще один український фільм, прем’єра якого закривала цей день, мав надзвичайно дражливу тему. Zinema (реж. Корній Грицюк, Україна — Люксембург) — повнометражне документальне дослідження пропаганди, ксенофобії та шовінізму в російському кінематографі від 1990-х і до сьогодні. Корній провів колосальну роботу, передивився десятки годин екранного шлаку, відстеживши, між іншим, російську кіноеволюцію образів українців та українок від потішних салоїдів до кровожерливих бандерівців. Багато в чому фільм має просвітницький характер і помітно зорієнтований на західного глядача, що безумовно важливо. А ще стає особливо очевидним, що вся та людиноненависницька й брехлива продукція розрахована на російського внутрішнього споживача і що її автори мають нести кримінальну відповідальність як розпалювачі війни.

Кадр із фільму Zinema 

Фото надані ОМКФ