Оригінал публікації на сайті «Центру стратегічних комунікацій» за посиланням

1. Москва «вогнетривко» наполягатиме на капітуляції Києва

2. ШОС задекларувала паралельну реальність свого члена

3. Європейські диктатори не стануть своїми на Сході

4. Лондон з лейбористами у владі залишиться консервативним до РФ 

Москва «вогнетривко» наполягатиме на капітуляції Києва

В Астані на саміті лідерів ШОС Путін заявив, що «запропонований Росією план щодо України, при готовності Києва та Заходу, дозволить негайно припинити бої та розпочати переговори».

Він переконує, що «Стамбульські угоди», які парафовані керівником української делегації, зважаючи на все, цілком влаштовували Київ. Вони залишаються на столі і можуть бути покладені в основу продовження цих переговорів».

НАСПРАВДІ, варто нагадати, що серед умов для переговорів, які диктатор запропонував у червні, було: повне виведення ЗСУ з території чотирьох українських областей та міжнародне визнання їх територіями РФ, відмова Києва від вступу до НАТО, зняття всіх санкцій й т.д.

Як тільки ці пункти будуть виконані, Москва, мовляв, дасть наказ про припинення вогню і про початок переговорів. Але те, що такі «мирні» пропозиції Кремля приречені на провал вчергове підтвердив президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю Bloomberg, відкинувши пропозицію про припинення вогню для початку переговорів з Росією на її умовах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Київ, США і ФРН відповіли «мирним планувальникам»

Можна не сумніватись, що Москва надалі просуватиме свій «вогнетривкий» наратив про «недоговороспроможність Києва та Заходу, яким були запропоновані умови переговорів, а ті відмовились». Те, що ці умови – відірвані від реалій  – Москву не обходить. Вона насаджує свою паралельну «реальність на землі». Але, щоб виходити з такими пропозиціями, росіянам треба вивішувати свої прапорці над Києвом, а не у зруйнованих будинках Часового Яру.

І час працює не на Путіна. А він це знає. Тому й наполягає на фіксації хоча б тактичних українських «здобутків». Щоб потім було легше торгуватись за стратегічні збитки.

ШОС задекларувала паралельну реальність свого члена

Саміт ШОС взагалі виявився досить дивним. Що й висвітлила його підсумкова декларація. Серед її основних пунктів: «свобода космосу від зброї та прийняття зобов’язуючого відповідного документа»; «неухильне дотримання режиму нерозповсюдження ядерної зброї»; «у боротьбі з тероризмом неприпустимі подвійні стандарти», «держави ШОС не беруть участь у прийнятті рішень, спрямованих на втручання у внутрішні справи та які суперечать міжнародному праву».

НАСПРАВДІ, щодо «свободи космосу від зброї», то «16 травня Росія запустила супутник на низьку навколоземну орбіту, який, за нашою оцінкою, швидше за все, є протикосмічною зброєю», – сказав речник Пентагону Патрік Райдер. А The Wall Street Journal повідомив, що РФ ще у лютому 2022 року запустила в космос супутник, призначений для випробування компонентів потенційної протисупутникової ядерної зброї. 

Щодо «нерозповсюдження ядерної зброї» достатньо прикладу нового члена ШОС – Білорусі, куди саме Росія її і розповсюдила.

Про «неприпустимість подвійних стандартів у боротьбі з тероризмом» говорить те, що РФ – єдина країна в світі, яку Міжнародний суд ООН визнав порушником Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Самі ж російські «стандарти» – це дружба з ХАМАС і Талібаном та вперті намагання перекласти відповідальність за теракт у «Крокусі» з ІДІЛ на Україну.

Про «держави ШОС не беруть участь у прийнятті рішень, спрямованих на втручання у внутрішні справи та які суперечать міжнародному праву» можуть розповісти не тільки Україна, Грузія чи Молдова, а вже й Франція.

Улюблениця Кремля Марин Ле Пен 4 липня назвала «провокацією і втручанням у справи Франції» публікацію посту з її фото на сторінці МЗС РФ в Х з наступним підписом: «У французькому суспільстві зростає запит на суверенну, що відповідає національним інтересам, зовнішню політику, на позбавлення від диктату США та ЄС.

Ле Пен зазначила, що «якби російська влада бажала перемоги її «Національному об’єднанню», то не стала б писати подібні речі».

Але питання: «Під чим тоді підписався Путін?» – насправді не важливе. Набагато важливіше те, чому вся ШОС підписалася за ту паралельну реальність, в якій перебуває лише один з її членів?

Європейські диктатори не стануть своїми на Сході

Росія регулярно прагне демонструвати, що аж ніяк не перебуває в ізоляції у світі. Проте, коли місяць тому на ПМЕФ Путін сидів разом із президентом Зімбабве, це виглядало саме як ізоляція. Як і його візит відчаю до Кім Чен Ина. 

Але ситуація для Путіна покращується, коли йдеться про міжнародні організації (ШОС, БРІКС). Саме там він просуває свої антизахідні наративи на кшталт «євроцентричні моделі співпраці віджили своє».

НАСПРАВДІ, путінська «нова архітектура євразійської безпеки» через ШОС чи БРІКС відверто не працює. Бо наприклад, Індія чи країни Центральної Азії не проводять ворожу політику щодо Заходу, як це роблять Тегеран і Москва.

Остання взагалі любить переоцінювати себе у питаннях зовнішньої політики. Проте хай би як цього не хотілося Кремлю і його пропагандистам (які ледь не з гелікоптерів знімали, як кортеж Путіна їде по Астані), саміт ШОС — це не про Росію. Для центральноазіатських держав привабливість організації полягає насамперед в тому, що вони сидять за одним столом з Китаєм.

Показовим є й той факт, що президент Казахстану Токаєв особисто зустрічав в аеропорту главу КНР Сі, а Путіна – тільки прем’єр Бектенов. Подібні речі мають велике значення. Вони навіть протокольно доводять, що Путін і Лукашенко (останнього взагалі зустрічав заступник глави уряду Койшібаєв), відмовившись від Заходу, так і не стали своїми на Сході. І ніколи не стануть.

Лондон з лейбористами у владі залишиться консервативним до РФ  

Щодо Заходу, то там тривають абсолютно незрозумілі для Росії та Білорусі процеси під назвою «вибори». 4 липня вони проводились у Великій Британії. За їхніми результатами, швидше за все, консерватора Ріші Сунака на посаді прем’єр-міністра замінить лейборист Кір Стармер.

НАСПРАВДІ, з приводу цієї зміни Москва навіть ілюзій не має. Бо всі опитування показують, що лише 2% британців підтримують Росію у війні проти України, натомість останній симпатизують майже 80%. (До речі, підтримка серед лейбористів вища, ніж консерваторів).

На запитання про те, чи підтримує він обіцянку Сунака витрачати щонайменше 3 млрд фунтів на рік на військову допомогу Україні, Стармер відповів, що «ми повністю солідарні з його урядом у цьому питанні. На саміті НАТО наступного тижня у Вашингтоні я закликатиму своїх союзників не скорочувати допомогу Україні».

Також, за його словами, лейбористи продовжують підтримувати створення спецтрибуналу, щоб притягнути РФ до відповідальності та конфіскувати її активи із подальшим їхнім використанням на допомогу Києву. «Ми гратимемо провідну роль у наданні Україні чіткого шляху до членства в НАТО», – додав Стармер, який, нагадаємо, знає, що таке війна, бо вже застав її в Ірпені.

А востаннє представники лейбористської партії (багато з яких увійдуть до кабінету) перебували в Україні в травні. І тоді окреслили план допомоги: від військової підтримки до відновлення.

На цьому, цілком проукраїнському, британському політичному тлі, цікавий персонаж Найджел Фарадж. Як нагадує Бі-Бі-Сі, він має партію Reform UK, зареєстровану як приватна (!) компанія, власником якої і є Фарадж. Підозри у тому, що вона фінансується з РФ, не підтверджувалися, але навіть не тінь Путіна, а його фото висить над Фараджем з 2014 року.

21 червня в інтерв’ю Бі-Бі-Сі Фарадаж заявив, що саме «Захід спровокував Путіна на агресію проти України». Але цим політик спровокував лише зниження своїх (і без того невеликих) рейтингів.

Востаннє Москва хоч якось раділа відставці британського прем’єра, коли ним був Борис Джонсон. На відставку Ліз Трасс – стримано, а тепер приречено – на Ріші Сунака. 

Вона остаточно змирилась з тим, що незважаючи на зміни прізвищ, британський стиль щодо Росії триватиме й надалі. Лондон у цьому сенсі залишається консервативним. Навіть, коли до влади там приходять лейбористи.