Оригінал публікації на сайті «Лабораторія цифрової безпеки» за посиланням

Її інструменти, як-от відкрита пропаганда війни та мова ворожнечі, більш витончені операції впливу, використання митців як м’якої сили, здатні завдавати шкоди у реальному житті. Зокрема, помірна реакція на такі форми дезінформації стала одним з чинників як повномасштабного вторгнення Росії, так і нерозуміння чи небажання розуміти природу її дій у 2014-2022 роках.

Втім, ще з 2014 року у Європі знаходилися самотні сміливці, які активніше реагували на (переважно російську) дезінформацію та шукали шляхи протидіяти їй не лише шляхом довгострокової політики посилення медіаграмотності чи створення більшої кількості якісного контенту, а й у регуляторній сфері. Попри критику аналогічних українських кроків, низка медійних регуляторів обмежувала доступ до російського мовлення — і ці рішення визнавалися правомірними на рівні Європейського Союзу. Також вже тоді накладалися перші санкції на осіб, що докладалися до поширення дезінформації про російсько-українську війну. Обидві практики стали звичними після 24 лютого 2022 року, цим самим додатково легітимізувавши українські кроки з обмеження російських наративів у своєму інформаційному просторі від моменту незаконної анексії Криму.

Нове дослідження Лабораторії цифрової безпеки є продовженням попередньої роботи щодо аналізу регулювання дезінформації у світі крізь лінзу міжнародного права та стандартів захисту свободи вираження поглядів. У нашому попередньому звіті, випущеному незадовго до повномасштабного вторгнення, ми аналізували криміналізацію поширення дезінформації та блокування ресурсів, на яких вона розміщувалася, фокусуючись на онлайн-вимірі. Наш новий звіт концентрується на аналізі ролі медійних регуляторів, а також санкціях як політико-правовому інструменті, що все частіше використовується для протидії дезінформації.

У звіті, який підготували експерти Максим Дворовий та Аліна Правдиченко, ви можете ознайомитися з:

• останніми тенденціями щодо регулювання дезінформації в рамках міжнародного права та нещодавніх рішень Європейського суду з прав людини;
• практикою медійних регуляторів країн Європи щодо протидії поширенню неправдивої інформації, починаючи з 2014 року;
• стандартами та практикою застосування санкцій проти медіа та окремих поширювачів дезінформації після 24 лютого 2022 року.

Повний текст дослідження доступний за цим посиланням.

Електронна адреса для коментарів та запитань: m.dvorovyi@dslua.org.