Оригінал публікації на сайті «Центр стратегічних комунікацій» за посиланням

1. Пхеньян зіграв на слабкості Москви
2. Путін говорив все, щоб сподобатись Кіму
3. Чого хоче КНДР від РФ
4. Північнокорейський шлях Росії

Пхеньян зіграв на слабкості Москви

Візит Путіна до Пхеньяна пройшов у старих добрих радянсько-північнокорейських традиціях: з піснями, танцями, подарунками, запевняннями у «вічній дружбі» і парадами.

 

НАСПРАВДІ, за підсумками візиту буде багато версій щодо значення «всеосяжного стратегічного партнерства, яке передбачає взаємну допомогу у разі агресії проти одного з учасників» і решти прихованих від широкого загалу речей, які обговорювали диктатори КНДР і РФ. Але причина візиту Путіна лише одна: йому потрібна зброя (щоб воювати з Україною) і люди (щоб, можливо, замінити гастарбайтерів-мігрантів з Центральної Азії).

Внутрішні проблеми Росії залишимо вирішувати московським шукачам «українських слідів», а ось зовнішні, з якими Путін прилетів до КНДР, видно неозброєним оком. Їх одразу після Саміту миру і напередодні візиту до Пхеньяну перерахував оглядач Bild Юліан Репке.

• Путін продовжує війну з Україною вже майже 29 місяців, але так і не досяг жодної з поставлених цілей. Навпаки. У своїй промові перед Самітом миру, яка була зустрінута з презирством і глузуванням, Путін закликав до добровільного виведення ЗСУ з чотирьох регіонів, які він оголосив російськими майже два роки тому, але які його армія досі не змогла завоювати. І Київ, і Берлін, і Вашингтон, і Брюссель відкинули його вимоги як «нереалістичні» та «непродуктивні».
• Лише за кілька годин після того, як він закликав Україну раз і назавжди припинити спроби вступити до НАТО, Альянс оголосив, що негайно візьме на себе координацію озброєння ЗСУ централізовано і від імені всіх країн-членів.
• Ніхто більше не сприймає Росію серйозно. Гасло «Слава Україні», яке пролунало з вуст представників десятків країн на конференції у Швейцарії, стало завершальним штрихом цього несприйняття.
• Таким чином, для реалізації своїх цілей в Україні у Путіна залишаються лише бойові дії. Але й тут ситуація для нього виглядає похмурою.
• Україна ж, навпаки, може розраховувати на все більш стабільний та зростаючий потік західної зброї. (З США чи без них). Партнери Києва нарешті виконують свою обіцянку «не дозволити Росії перемогти». Путін, який завів себе у пастку, теж це знає.

Тому Путіну Кім потрібен зараз набагато більше, ніж Путін Кіму. Це навіть видно по двох фото, які наочно демонструють, хто виступає в ролі прохача.

Кім це відчуває і грає на слабкості свого «вірного друга». (Так само, до речі, як і «старший брат» Пхеньяна – Пекін).

Путін говорив все, щоб сподобатись Кіму

Саме тому, риторика навколо путінського візиту до КНДР була банально передбачуваною: спрямованою на «боротьбу з західним імперіалізмом». Про що російський диктатор одразу й сказав північнокорейському, заявивши, що «ми десятиліттями ведемо боротьбу з імперіалістичною політикою США, яка нам нав’язується».

Путін так хотів сподобатися Кіму, що навіть заявив: «обмежувальні заходи проти КНДР інспірували США та їхні союзники» (що не заважало Москві їх підтримати, коли було потрібно) і виступив за їхній перегляд з боку Радбезу ООН. Спеціально для цього МЗС РФ напередодні візиту Путіна запопадливо заявило, що «спільно з партнерами у Генасамблеї ООН розробляє резолюцію щодо протидії неоколоніалізму».

НАСПРАВДІ, саме Росія сьогодні проводить ультимативну політику неоколоніалізму «з урахуванням нових територіальних реалій», відому як «збирання земель». Але Кіма це, звісно, не обходить. Путін йому говорив виключно те, що той хотів почути.

Тому обіцянка-цяцянка. Адже важко уявити, щоб ті ж США чи Велика Британія у Раді Безпеки ООН пристали на пропозицію зняти санкції з КНДР.

А щодо «боротьби зі світовим імперіалізмом», то Путін також спеціально для Кіма вдався до, здавалося, забутої пропагандистської риторики СРСР, яку неодноразово вживали його керманичі. Наприклад: Микита Хрущов на засіданні ООН 1960 року сказав: «Американський імперіалізм прагне світового панування, незважаючи на інтереси інших народів». Через 11 років вже Леонід Брежнєв запевняв делегатів чергового з’їзду КПРС в тому, що «Радянський Союз твердо стоїть на варті миру, протидіючі агресивній політиці американського імперіалізму, який прагне підкорити собі весь світ».

Путін під час спільного обіду делегації РФ в Пхеньяні виголосив тост «за дружбу між двома країнами, добробут народів і за здоров’я товариша голови та всіх присутніх». Як підмітило видання «Агентство», це майже дослівне повторення путінських тостів з попередніх зустрічей із Кімом у 2019 та 2023 роках. Також вона схожа на тост передостаннього очільника СРСР Костянтина Черненка, який він виголосив у 1984 році під час зустрічі з дідом нинішнього лідера КНДР Кім Ір Сеном.

Як бачимо, часи йдуть, а в риториці Москви нічого не змінюється. Але багато чого з тих часів змінилося у Пхеньяні.

Чого хоче КНДР від РФ

Тепер Кіму потрібні не просто лімузини за боєприпаси, а російські ракетні та ядерні технології. Щоб не тільки повітряними кулями з лайном «кошмарити» Південну Корею. Що з цього вийде, сказати важко, але у Держдепартаменті США до цього ставляться «з великою тривогою».

Глава аналітичного центру Center for Strategic and International Studies по Кореї Віктор Ча висловився чітко: «Саміт цих двох диктаторів є найбільшою загрозою національній безпеці США з часів Корейської війни…».

НАСПРАВДІ, особливе занепокоєння викликає те, що потім Путін може шантажувати порушенням режиму нерозповсюдження ядерної зброї, який досі стримував військову співпрацю РФ з КНДР. «Кім хоче отримати передову телеметрію, технології атомних підводних човнів, військові супутники та передові технології для міжконтинентальних ракет… Він уже отримує деяку допомогу», – каже Віктор Ча.

Проте в одному Кім, за підсумками візиту Путіна, вже може бути впевнений: Москва не допустить посилення існуючих або запровадження нових санкцій проти КНДР. Навіть, якщо та знову порушить резолюцію ООН.

Північнокорейський шлях Росії

Востаннє Путін був у КНДР у 2000-му році за правління Кім Чен Іра — батька Кім Чен Ина. З того часу Росія постійно підтримувала санкції проти Північної Кореї, а потім сама ж їх порушувала.

НАСПРАВДІ те, що пріоритетами Москви є Пхеньян і Тегеран – відомо з лютого 2022-го. Але поки що неясно, як далеко своїм північнокорейським шляхом піде Путін цього разу. Наразі бачимо, що людина, яка 18 років тому в статусі президента РФ приймала саміт G8 у Санкт-Петербурзі, тепер радіє зустрічам з вождем КНДР…

…вождем країни, в якій:

• народ станом у 2023 році масово голодував, а у 2020-му 60% мешканців (15 млн осіб) жили за межею бідності;
• народ не користується інтернетом (його замінила внутрішня мережа під назвою «Кванмен»);
• втеча за кордон прирівняна до держзради, а «неугодних» страчують. Наприклад, шляхом новітніх отруйних технологій (як це сталося у лютому 2017 року з Кім Чон Намом – братом Кім Чен Ина);
• про «народно-демократичність» говорить той факт, що вибори депутатів проводяться регулярно раз на 5 років, але в бюлетенях безальтернативні кандидати;
• рейтинг «Свобода у світі» присудив 3 бали зі 100;
• підлітків відправляють на каторгу просто через те, що вони дивилися k-pop відео (напрям поп-музики Південної Кореї).

Тепер північнокорейським шляхом рухається путінська Росія. У цьому сенсі Пхеньян дійсно приймав саміт двох братніх диктаторів.