Росія протягом багатьох років використовує мову ненависті проти українців. Образ «потішного» українця чи українки в анекдотах, гумористичних шоу і телесеріалах протягом останнього десятиліття трансформувався у пропагандистські заклики до знищення загалом української нації. Російська пропаганда цілеспрямовано використовувала та продовжує використовувати мову ненависті щодо українців, адже за її допомогою створює підґрунтя для вчинення реальних воєнних злочинів. Про це і не тільки йшлося під час дискусії «Як мова ненависті пов’язана з воєнними злочинами?», що відбулася в межах програми «Архів війни» під час 21-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Про сам фестиваль «Детектор медіа» писав тут.

У дискусії взяли участь журналістка, правозахисниця, дослідниця Кримської правозахисної групи, співавторка низки інформаційно-аналітичних звітів щодо використання мови ненависті Ірина Сєдова, голова Центру прав людини «Зміна» Тетяна Печончик і програмний директор Центру громадянських свобод, голова правління ГО «Докудейз» Володимир Яворський.

На початку дискусії Ірина Сєдова сказала, що чіткого визначення поняття «мова ворожнечі» досі немає, але більшість експертів сходяться на тому, що це така риторика, яка має на меті роздмухувати ненависть до певної групи людей, об’єднаної за релігійною, гендерною, етнічною тощо ідентичністю.

«Мова ворожнечі стигматизує та демонізує цих людей, щоб створити підґрунтя для вчинення щодо них злочинів, насилля або їх фізичного знищення», – сказала правозахисниця.

На думку деяких науковців, додала Ірина Сєдова, тези на кшталт «всі українці – селюки, малоосвічені хохли» тощо, також слід розглядати як мову ворожнечі, її «м’який» варіант. Це образливі слова, прояви зневажливого ставлення, які, втім, не містять прямих закликів до фізичного знищення, тому не вважаються кримінальними злочинами. Однак, на її думку, «м’яка» мова ненависті є небезпечною, оскільки створює фундамент для більш жорстких закликів, зокрема до геноциду та воєнної агресії, які вже є кримінальними злочинами.

  Дослідниця Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова 

«Щоб відокремити, де просто, умовно кажучи, груба “свобода слова”, а де — кримінальне порушення, потрібно створювати спеціальні методології, зокрема для правоохоронних органів, які повинні визначати, де є злочин, а де його ще немає. І ці методології, на мою думку, мають розробити науковці, наприклад, психолінгвісти. Розумієте, мова ворожнечі впливає насамперед на психологію, вона переформатовує моральні цінності, свідомість так, що людина вважає нормою вбивство інших людей, об’єднаних за якоюсь ознакою», – сказала Ірина Сєдова.

Протягом останніх десяти років Кримська правозахисна група досліджує, як у російському інформаційному просторі створювалося підґрунтя для тих злочинів, які документують в Україні. Під час дискусії Сєдова також розповіла про деякі результати свого останнього на сьогодні інформаційно-аналітичного звіту, що стосується кримінальних злочинів росіян в інфопросторі.

За її словами, щоб підготувати свідомість цивільних росіян до скоєння воєнних злочинів, до геноциду, російська пропаганда використовує різні наративи. Основний наратив, на якому базується більша частина закликів до геноциду українців, — це використання архетипів Другої світової війни.

«Вони кажуть, що українці — це нацисти, а нацисти у свідомості росіян — це вороги, яких треба знищувати. Потім ця конструкція розмивається, і в головах росіян залишається повідомлення: українців треба знищувати. За таким же принципом працює наратив про бандерівців. Якщо в українському культурному просторі Бандеру сприймають як історичну постать, яка боролася за незалежність України, і більшість суспільства ставиться до нього більш-менш толерантно, то в головах росіян поняття “бандерівець” однозначно має негативні конотації. Українці — бандерівці, бандерівці — це вороги, ворогів треба знищувати», — пояснює медіаекспертка.

Уже під час повномасштабного вторгнення росіяни запустили наратив про те, що українці — це терористи. Ба більше, вони порівнюють українців із членами терористичного угруповання ІДІЛ.

«Коли у Підмосков’ї у концертному залі “Крокус” стався теракт навесні цього року, вони почали казати, що винні у ньому українці разом з членами ІДІЛ, попри те, що “Ісламська держава” взяла на себе відповідальність за те, що там відбулося. Крім того, після цього теракту в російському інформпросторі з’явилися наративи про те, що треба бомбити кожен квартал Харкова, бо українці є терористами. В такий спосіб у свідомості російських людей виправдовують воєнні злочини. Тобто можна побачити таку послідовність: спочатку з’являються наративи, після чого їх втілюють у життя», – сказала Ірина Сєдова.

Голова Центру прав людини «Зміна» Тетяна Печончик

Як розповіла під час дискусії Тетяна Печончик, вона та її колеги з Центру прав людини «Зміна» проводять польові місії у деокуповані регіони України, де спілкуються з потерпілими та свідками злочинів, які там коїли росіяни. У низці випадків правозахисники зафіксували, що мотив ненависті для російських загарбників був ключовим при виборі жертв серед цивільних українців.

«Недостатнє знання російської мови або відмова нею говорити, наявність української символіки, членство у громадських або політичних об’єднаннях або той чи той зв’язок із державними інституціями України — все це могло призводити до погіршення становища таких українців під час російської окупації, про що нам розповідали люди під час наших місій», — сказала Печончик.

На думку Володимира Яворського, мова ненависті більше пов’язана зі злочинами проти людяності, а не з воєнними злочинами.

«Воєнні злочини вчиняються більшою мірою не з мотивів ненависті, а з мотивів військової необхідності. А злочини проти людяності, тобто проти цивільного населення, вчиняються з мотивів ненависті», — говорить правозахисник.

Як притягнути до відповідальності тих, хто поширює мову ненависті? За словами Яворського, на заваді є кілька факторів, але перший камінь спотикання — це «українське законодавство, яке взагалі не розуміє поняття “мова ненависті”», послуговуючись натомість поняттям «умисне розпалювання ворожнечі», що є насправді зовсім іншим.

 Програмний директор Центру громадянських свобод, голова правління ГО «Докудейз» Володимир Яворський

«У результаті в Україні практично немає відповідальності за мову ворожнечі. Так само в українському Кримінальному кодексі взагалі не йдеться про злочини проти людяності», — пояснює Яворський.

Він додав, що українські правоохоронці під час розслідування злочинів проти людяності «ніколи не досліджують мотиви таких злочинів», про мову ворожнечі також суди не згадують у вироках.

«Так відбувається знову ж таки через недоліки українського законодавства, які не зобов’язують правоохоронні органи належно розслідувати мотиви вчинення таких злочинів. Це призводить до того, що людина може отримати, наприклад, менше покарання. Ми не закріплюємо проблематику мови ворожнечі на юридичному рівні», — каже правозахисник.

Проблеми на шляху до покарання винних у поширенні мови ненависті є й на міжнародному рівні, оскільки у Римському статуті Міжнародного кримінального суду не передбачено такого злочину, як мова ненависті, однак згадується злочин проти людяності.

Яворський також пояснив, що Україна повинна криміналізувати будь-які заклики до насильства, що є одною з основних ознак мови ненависті.

«Питання криміналізації закликів до насильства має розв’язувати законопроєкт №5488, який уже протягом тривалого часу перебуває на розгляді в парламенті, але, на жаль, все ще не ухвалений, — розповів правозахисник. — Цей законопроєкт чітко каже про неправомірність будь-яких закликів до насильства на основі ворожнечі певних груп — національних, етнічних, релігійних, сексуальних тощо».

Під час дискусії Ірина Сєдова також розповіла про гуманітарний аспект, розуміння якого може допомогти у протидії поширенню серед українців мови ненависті на адресу росіян.

«Мова ненависті розмиває кордони між військовими та цивільними, що добре видно на прикладі російської пропаганди. Це жахливо і неприйнятно. Міжнародне гуманітарне право каже, що під час війни можна закликати до знищення ворожих комбатантів, тобто військових. Це не буде кваліфікуватися як злочин, це нормальний спротив. Разом із цим в умовах війни заклики до вбивства цивільних жителів країни-агресорки — це дії в площині морально неприпустимих речей. Ми в Україні не можемо говорити, що нам потрібно вбивати всіх росіян. Ми маємо говорити про те, що мусимо чинити спротив збройній агресії окупанта, армії агресора», — пояснила правозахисниця.

На це Володимир Яворський відповів, що мова ненависті для певної кількості людей в Україні зіграла позитивну роль.

«Реагуючи на мову ненависті з боку росіян, українці об’єдналися. Мова ненависті, яку поширюють росіяни, створила для деяких українців певний емоційний настрій, який дозволяє їм воювати, адже для багатьох воювати — це не така вже проста задача, бо ти повинен вбивати людей, ти маєш вкласти це в систему своїх цінностей і розуміти, чому ти це робиш», — сказав Яворський.

Читайте також:

• Проєкт команди Docudays UA «Архів війни»: від інстинктивної реакції на вторгнення росіян до 20 млн завантажених медіафайлів
• Нацрада прибрала пропозиції щодо критеріїв мови ворожнечі, бо ними «скористалися для своїх ігрищ російські і проросійські пабліки»

Фото надала команда фестивалю Docudays UA