Оригінал пубілкації на сайті «Дзеркало тижня» за посиланням

Серхіо Харамільйо був верховним представником із досягнення миру (High Commisioner for Peace) від уряду Колумбії. Там громадянська війна тривала з 1964 до 2016 року! В ній брали участь уряд, наркоділки, крайні праві та ліві, найголовнішою силою серед яких була марксистська ФАРК (Революційні збройні сили Колумбії). Ці партизани були втягнуті в торгівлю наркотиками, мобілізовували до своїх лав підлітків, займалися викраденнями людей.

Нині Харамільйо організував інтернет-платформу Aguanta Ucrania! («Тримайся, Україно!») для впливових латиноамериканських громадських діячів (серед них і відомий кубинський письменник Леонардо Падура, який попри позицію власного уряду закликає до підтримки України).

Нижче ми познайомимо вас із витягами з діалогу професора Олексія Гараня із Серхіо Харамільйо за участю студентів Києво-Могилянської академії. Подія відбулася в межах проєкту щодо Глобального Півдня, який реалізують Фонд «Демократичні ініціативи» та Могилянка за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». 

— Пане Серхіо, коли Колумбія досягла миру 2016 року, Росія вже розв’язала в Україні війну. І в міжнародних медіа можна було побачити наратив (що, звісно, підігрівався Кремлем): от Колумбії вдалося, владнайте й свій «громадянський конфлікт». А Нобелівського лавреата, експрезидента Колумбії Х.М.Сантоса навіть запросили до Києва на засідання «Ялтинської європейської стратегії» (YES). 

— Ситуація в Колумбії дуже відрізнялася, бо це був внутрішній конфлікт, а не зовнішня агресія. З 2014 року Росія заявляла, що «нас там нєт». А звідси й Мінський процес, який принаймні декларував необхідність поступок бойовикам. Я б радив міжнародній спільності вивчати помилки, закладені в Мінський процес: не можна потрапити в цей капкан знову.

— Як подолати в Латинській Америці російський наратив щодо «проксі-війни» або навіть «агресії НАТО проти Росії»?

— Це божевілля, але є люди, які в це вірять. Та хоча Латинська Америка географічно далека, водночас вона близька до України. Й ось чому.

По-перше, Латинська Америка має тяглі традиції поваги до міжнародного права та суверенітету. Вона брала участь у заснуванні ООН 1945 року. До речі, Колумбія виступила тоді проти права вето для постійних членів Ради безпеки ООН. Наш континент, мабуть, має найменше в світі збройних конфліктів між державами. Бо якщо виникають розбіжності — звертаються до Міжнародного суду ООН. 

Колишній президент Уругваю Х.М.Сангінетті, дуже відомий на континенті, наголосив, що Уругвай був на кордоні Аргентини та Португальської імперії, а потім Бразилії. І були вторгнення до Уругваю, тож «для нас міжнародне право — це життя. Тому справа України — це наша справа».

По-друге, Латинська Америка має довгу традицію боротьби за права людини. І є ціла міжамериканська система захисту прав людини. В 60–70-х роках диктатури домінували на континенті. Тоді багато людей зникло в Чилі, Аргентині, Бразилії, багато — в Колумбії, навіть у демократичній Мексиці зникають і дорослі, й діти.

Зараз на континенті переважають демократії (за винятком Нікарагуа, Куби, Венесуели та «гібридного» режиму Болівії), які й голосують в ООН за територіальну цілісність України.

По-третє, є спільні інтереси. Як ми можемо побудувати спільний наратив щодо світу, в якому хочемо жити? Чи це буде «світ джунглів»? Я погоджуюся з ідеями президента Бразилії Лули про багатополярний світ, але його дії не відповідають цій логіці, бо створюється «світ сильніших», які ігнорують права інших.

— Ви й двоє інших колумбійців (відомий письменник Ектор Абад і журналістка Каталіна Гомес) були в Краматорську разом із українською письменницею Вікторією Амеліною. Під час ланчу в піццерію влучила російська ракета. Вікторія загинула. А російська пропаганда «іронізувала», чи треба було їхати колумбійцям по піццу на лінію фронту, натякаючи на якісь шпигунсько-провокативні цілі. Маячня, звісно. І нинішній лівий президент Колумбії Густаво Пéтро змушений був відреагувати на обстріли Краматорська. 

— В Колумбії громадяни та медіа досить добре ставляться до України. Але наш президент колись був лівим бойовиком і перебуває під впливом традиційного для лівих антиамериканізму. Він, як і Південна Африка, агресивно поводиться щодо війни в Газі. Вони кажуть про «подвійні стандарти» Заходу, й це — сильний аргумент. Та його можна діаметрально перевернути. Звертаючись до ПАР: так, добре, що ви подали на Ізраїль до суду в Гаазі, але ж ви зустрічаєте Лаврова в ПАР, нормалізуючи агресію. Це стосується й Бразилії, й країн БРІКС загалом. 

— Але ж є президент Чилі Габрієль Борич, лівий і водночас досить проукраїнський.

— Він лівоцентрист. У липні 2023 року в Брюсселі був саміт ЄС—Латинська Америка, де Борич зробив дуже сильну заяву щодо України (а ми, до речі, в 250 місцях Брюсселя розмістили білборди Aguanta Ucrania!). Нікарагуа не хотіла підтримувати спільну заяву через формулювання «війна проти України». Проголосували без цієї країни. Цікавинка, про яку мало хто знає: на саміт після багатьох років бойкоту запросили віцепрезидента Венесуели, й вони так зраділи цьому, що не заблокували спільної заяви. Тож занадто схематично стверджувати: якщо лівий уряд, то проти України, якщо правий — обов’язково «за».

— Приклад Чилі важливий, бо показує, що з лівими можна працювати. Чи можна застосувати цей досвід, наприклад, до Бразилії?

— Скажу, може, занадто критично, але Бразилія насамперед думає про свою позицію у світі. Лула активно підтримує палестинців, назвав бомбардування Гази геноцидом і навіть «порівняв» із Голокостом! Але як тоді бути з Україною? Постійний член Ради безпеки — Росія — цілеспрямовано обстрілює цивільних. Ці питання треба ставити Лулі публічно. Можливо, варто говорити про меншу коаліцію країн, які будуть активними щодо України: Чилі, Уругвай тощо.

А в Аргентині зараз правопопулістський уряд. Проблема Аргентини — погане врядування. Сто років тому ця країна була в десятці найбагатших у світі. З 2003 року вона мала досить ліві уряди, зокрема Нестора Кіршнера, а потім його дружини. А риторика обраного наприкінці 2023 року президента Хав’єра Мілея — трампістська, дуже права й агресивна. І навіть якщо він хоче зробити добрі речі для Києва, його особистість може спричинити опір на континенті.

— Президент Зеленський відвідав інавгурацію Мілея, а той хоче відвідати Київ після поїздки до Європи. З’явились ідеї провести саміт Україна — Латинська Америка в Аргентині. Та це може бути неприйнятним для інших на континенті. Може, краще це зробити, наприклад, в Уругваї? 

— Небагато шансів, що Лула чи президент Мексики Лопес Обрадор приїдуть на такий саміт, але до Аргентини не приїдуть точно. Може, краще думати про зустріч президентів під час Генеральної асамблеї ООН у вересні чи у форматі зустрічі міністрів закордонних справ. Варто набрати потрібну кількість учасників, інакше бумеранг полетить у бік України.

Треба бути реалістами. Наприклад, канцлер Шольц під час візиту до Бразилії запитував про снаряди для України. Лула на це не піде. Але можна просити про ширшу політичну підтримку, зокрема щодо територіальної цілісності. Згадаймо зовсім недавні територіальні претензії Венесуели на половину території Гаяни. Венесуела провела у себе «референдум». Громадськість одразу побачила зв’язок із Україною: цього б не трапилося, якби не агресія Путіна. Не можна гратися з кордонами. Це дуже дражлива тема для Латинської Америки. 

— Але в Латинській Америці колоніалізм та імперіалізм асоціюються із Заходом…

— США без мандату ООН вторглися до Іраку. Проте не намагалися його захопити й кудись «приєднати».

Позиція ООН зараз є найгіршою за всі часи, її генсек — також не найкращий. Але дискусія в ООН навколо територіальної цілісності буде зрозумілою. 

— Кажуть про необхідність розширення Ради безпеки ООН, зокрема щоби від Латинської Америки постійним членом була Бразилія. 

— Ми всі любимо бразильський футбол і музику. Але наш континент не хоче Бразилії в РБ ООН. Бразилія — окрема планета, зацікавлена в собі, схожа в цьому на США. Ще й має зараз дуже сильні відносини з Китаєм. 

— А що ми можемо протиставити потужній російській пропаганді? 

— Так, Russia Today активно працює. Великі дезінформаційні кампанії залучають відомих місцевих журналістів. Іще й дипломатичний апарат Росії на континенті є досить потужним.

А Україна має лише шість посольств — у Мексиці, Перу, Бразилії, Аргентині, Чилі плюс на Кубі (там більше із символічних причин. — О.Г.), відкриватимуться нові, зокрема в Колумбії, та однаково цього не порівняти з російськими ресурсами. Потрібні прямі контакти (а не лише через США чи Європу), причому і з малими країнами також. Наприклад, із Коста-Рікою, де розташована Міжамериканська комісія з прав людини.

І потрібно працювати з університетами та НУО, зокрема тими, що задіяні у сфері прав людини. 

Фото: Серхіо Харамільйо, Getty Images