На  Kyiv StratcomForum 2024, що відбувся в Києві 27-28 березня, неодноразово лунала думка про необхідність удосконалення стратегічних комунікацій держави. Ця необхідність породжена самою війною, яка набуває затяжного і тотального характеру. Держава переходить з режиму спринту на режим марафону. Замість емоційного підйому, максимізації зусиль і очікування швидкого результату, на порядку денному щоденна важка праця та раціональне використання наявних ресурсів, зокрема психологічних. Великою небезпекою є емоційні гойдалки, які є наслідком завищених очікувань і неминучих розчарувань. Тому принципом стратегічних комунікацій має бути доросла розмова з суспільством, озвучування реальних проблем і підвищення стійкості. Потрібно робити наголос не на гаслах, а на фактах. Зокрема, на емпіричних даних. Це вимагає посилення аналітичної складової роботи.

Як і раніше актуальним завданням є посилення горизонтальних зв’язків та співпраці між органами державної влади і організаціями громадянського суспільства. Дуже плідними напрямками виявилася співпраця Центру зі спецслужбами (ГУР, СБУ, СЗР), які надають корисну для роботи інформацію. Центр також долучається до криміналізації інформаційних злочинів, і цей напрямок також можна посилювати. Таким чином відбувається розподіл обов’язків. Співпраця дозволяє заощаджувати обмежені ресурси, зокрема людські, окремих організацій. Наприклад, коли необхідно проводити моніторинг джерел розповсюдження дезінформації. Про це йшлося як з боку представників держави (Нацрада з питань телебачення і радіомовлення), так і громадського сектору (Інститут масової інформації). Необхідно відпрацювати формат міжвідомчих робочих груп, про які йшлося на Форумі.

Більших зусиль потребує робота з іноземною аудиторією. Якщо раніше іноземці зверталися до українців та українських ресурсів, то нині ми самі маємо боротись за присутність в іноземних медіа і за просування українського порядку денного. Для цього необхідно у співпраці з партнерами з МЗС, міжнародниками та організаціями української діаспори розробляти адаптований контент для різних іноземних аудиторій, включно з розвитком багатомовності.

Також вже час перейти від інформаційної оборони до інформнаступу, розширюючи вплив на російську аудиторію. Така робота складна, але необхідна. 

Болючою темою є поступова втрата доступу до аудиторій на тимчасово окупованих територіях України. Росія здійснює інформаційну ізоляцію українців в окупації. Це виклик на який треба давати відповідь, зокрема, методами та з урахуванням и досвіду стратегічних комунікацій. Є меседжі як для лояльних громадян, яким загрожує викриття ворогом або зневіра, і є застереження до колаборантів. Це треба доносити і вдосконалювати способи донесення повідомлень.

Нарешті, накопичений Україною досвід інформаційного протистояння з російською пропагандистською машиною - безцінний для наших іноземних партнерів. Російська загроза для інших країн тільки наростає. Готовність до загроз немислима без співпраці з Україною. Міжнародна діяльність українських організацій і їх співпраця з іноземними структурами зміцнює стійкість не лише України, але й демократичного світу загалом.