Не сенсація, а злочин. Як писати про зґвалтування так, щоб нікому не нашкодити

Не сенсація, а злочин. Як писати про зґвалтування так, щоб нікому не нашкодити

6 Грудня 2023
440

Не сенсація, а злочин. Як писати про зґвалтування так, щоб нікому не нашкодити

Ольга Білоусенко, «Гендер в деталях»
440
Існує міф, нібито зґвалтування жінок в Україні трапляються нечасто і вчиняють їх переважно «неврівноважені незнайомці» десь у парках та на закинутих промбазах пізно вночі.
Не сенсація, а злочин. Як писати про зґвалтування так, щоб нікому не нашкодити
Не сенсація, а злочин. Як писати про зґвалтування так, щоб нікому не нашкодити

Такі випадки справді бувають, але згідно зі статистикою, до 94 % зґвалтувань учиняють близькі й знайомі потерпілої. Статистику підтверджує стрічка новин умовного українського медіа, де можна побачити десятки заголовків про зґвалтування дівчат чи жінок дядьком, хресним, знайомим, другом.

Існує ще один міф, а якщо висловлюватися точніше й називати речі своїми іменами, стереотип, згідно з яким зґвалтування — провина самої потерпілої. Часто цей стереотип стає приводом і тригером для того, щоб потерпілі не зверталися по допомогу: ні до медиків, ні до правоохоронців, ні до родичів чи знайомих. Через страх бути засудженими.

Читайте більше у статті Анни Лигіної «“Вона сама (не)винна”: соціальні і психологічні причини звинувачення жертви».

До формування цих стереотипів причетні, своєю чергою, медіа, які безпосередньо чи опосередковано ретранслюють «цінності» культури зґвалтування — соціального середовища, у якому сексуальне насильство вважається нормою. Саме культура зґвалтування виправдовує сексуальні злочини, нівелюючи провину кривдника. Такий ефект виникає на тлі гендерної нерівности і табуювання питань гендеру та сексуальности.

Саме культура зґвалтування спонукає вцілілих після насильства мовчати про пережите через боязнь бути засудженою, а правоохоронні органи — виявляти так звану інституційну апатію — небажання реєструвати сексуальні злочини й розслідувати їх. А звинувачення потерпілої (віктимблеймінг) — повноцінний і один із ключових елементів цієї культури.

Читайте більше про культуру згвалтування і культуру згоди у статті Євгенії Дишлевої

Прояви цієї культури часто зринають у медіановинах, коли жінок обвинувачують у злочинах щодо них самих, адже вони «були п’яні», «не так одягнуті» тощо. Однак українські медіа можуть ініціювати зміни і транслювати інші цінності — здорові. Ті, згідно з якими зґвалтування — злочин, у якому винен ґвалтівник, а не потерпіла.

Цей текст — третій із циклу про те, як медіа висвітлюють тему сексуального насильства і як потенційно повинні це робити.

Читайте також Ольги Білоусенко "«Сусіди не казали про нього нічого поганого»: як українські медіа пишуть про ґвалтівників" та «Звинувачення й непрохані поради: як українські медіа пишуть про вцілілих від сексуального насильства»

МЕТОДОЛОГІЯ

У цій статті йдеться про те, як українські медіа пишуть про сексуальне насильство та яких помилок припускаються, висвітлюючи тему. При підготовці статті було проаналізовано близько трьохсот матеріалів в українських онлайн-медіа, у яких були згадки про випадки зґвалтування в Україні за останній рік. Розглянувши, як пишуть медіа про зґвалтування, виділимо основні поради про те, як це краще робити в майбутньому.

Період моніторингу: 1 січня — 20 жовтня 2023 року.

ГЕНДЕРНИЙ КОНСАЛТИНГ. ЯК ВАРТО ПИСАТИ Й НЕ ПИСАТИ ПРО СЕКСУАЛЬНІ ЗЛОЧИНИ

1. Пишіть не лише новини

Тільки за жовтень цього року за тегом «зґвалтування» на середньостатистичному українському новинному онлайн-медіа, як-от УНІАН чи «Факти. ICTV», пошук видає більше як десяток новин. Так, саме новин, не аналітичних статей, заміток, інтерв’ю з експертами й експертками тощо.

Якщо припустити, що десять новин на місяць на тему сексуальних злочинів — середня кількість, і помножити на дванадцять, вийде, що за рік українські медіа випускають понад сотню таких новин. Отже, робимо висновок, що тема ця гостра і суспільно важлива.

Тому важливо говорити про сексуальні злочини не лише мовою випадків, тобто новин. Говоріть про це як явище: розповідайте про культуру зґвалтування, про її природу й поширеність в Україні; про способи руйнувати цю культуру, про досвід інших країн. Говоріть з аудиторією вустами фахівчинь, які працюють з потерпілими: про те, як людям виживати після сексуального насильства; про страх зізнатися в пережитому.

Говоріть з представниками й представницями правоохоронних органів про історії покарання кривдників; про статистику злочинів і звернень потерпілих. З активістками й активістами — про зміни до законодавства у сфері боротьби із сексуальними злочинами, яких потребує Україна. Розповідайте аудиторії про досвід інших держав у боротьбі з такими злочинами і підтримці постраждалих.

Інакше кажучи, говоріть з аудиторією не лише мовою новин. Адже саме медіа можуть змінити суспільний дискурс і ставлення до теми. Що більше аудиторія знає й розуміє, щó таке зґвалтування, чому наша культуру продукує їх, з якими проблемами стикаються потерпілі, потрапивши в поле правоохоронної системи тощо, то чуйнішою вона ставатиме.

Медійна риторика цінна, вона може продукувати суспільні зміни.

2. Читайте іноземні медіа

Інколи ця порада може звучати дещо зверхньо і з натяком на меншовартість. Однак читання якісних іноземних медіа, зокрема американських, британських, французьких, справді може допомогти українським медійницям і медійникам, які пишуть про культуру зґвалтування та сексуальне насильство. Зокрема, зі сторінок іноземних медіа можна запозичувати ідеї формату матеріалів, способів комунікації з потерпілими тощо.

Звичайно, не все, що пишуть іноземці, якісне й таке, що треба повторювати. Тому критичне мислення, читаючи матеріали колег, вимикати не варто. Радимо звернути увагу, наприклад, на ці матеріали:

3. Будьте чуйними і не додавайте зайвих деталей

Уцілілі — живі люди, які пережили травматичний досвід. Тому пишучи про зґвалтування, варто уникати оціночних суджень і характеристик. Скажімо, не варто оцінювати зовнішність постраждалої, її поведінку, характер тощо.

Не варто називати зґвалтування жахом, кошмаром, найгіршою чи найстрашнішою подією життя. Зґвалтування — це злочин, саме так і слід його називати. Також важливо пам’ятати, що злочин учиняє конкретна людина з власного бажання, а потерпіла в цьому не винна. Тому формулюючи заголовок до матеріалу про насильство, не варто зміщувати фокус зі злочину й кривдника на потерпілу. Тобто не «зґвалтування школярки на Закарпатті», де кривдника немає, він знеособлений, а зґвалтування просто «сталося», а «знайомий чи знайомі зґвалтували школярку на Закарпатті».

Варто уникати й деталей, за якими аудиторія потенційно може ідентифікувати потерпілу. Тобто не уточнюйте вулицю, де сталася подія, додаткові деталі з життя дівчини чи жінки. Варто бути обережними, щоб точно не нашкодити людині, яка й так переживає емоційне потрясіння.

Крім того, ці матеріали можуть читати інші постраждалі від сексуального насильства. Варто бути чуйними і не завдавати їм повторної ретравматизації.

4. Не перекладайте провину на людину, яка пережила насильство

У вересні українські медіа розповіли історію киянки Анни, котра детально описала, як зверталася в поліцію через сексуальний злочин, але правоохоронці відмовилися приймати її заяву. 

«“На вході мене вже зустрічають зі злорадною посмішкою і питають: ну, що у вас сталося? Я розповіла, як усе було. Мене запевняли, що я сама винна, що зґвалтування без проникнення члена не зґвалтування і що я взагалі сама була не проти”, — розповідали в новині [4]. — Ба більше, за словами дівчини, правоохоронці називали дії кривдника “петінгом, який не сподобався” та стверджували, що не бачать сенсу навіть писати заяву».

Такі дії поліції — класичне звинувачення потерпілої. У цьому випадку медіа, які розповіли цю історію, не підтримали тенденцію звинувачувати потерпілу, задану поліцією, а навпаки, пояснили, чому така поведінка правоохоронців неприпустима. І це вдалий приклад того, як потрібно розповідати аудиторії такі історії.

Проте так буває не завжди і в українських медіа трапляються випадки, коли винними в злочинах щодо себе зображують самих потерпілих. Іноді обвинувачення потерпілої можна помітити в нібито невинній формі: коли потерпілу запитують, чому ж вона мовчала про злочин, який учинили щодо неї.

Загалом віктимблеймінг, тобто звинувачення потерпілої, — те, що точно не варто робити медіа. Адже в такий спосіб вони не руйнують стигму, яка існує навколо теми зґвалтування, а навпаки, усталюють наявні в суспільстві стереотипи. Звинувачення шкодить також уцілілим, знецінюючи їхній досвід, спонукаючи не розповідати свою історію. Випадки обвинувачення потерпілої в медіа можуть формувати в аудиторії хибну думку, ніби насильство — норма, адже потерпілі буцімто самі прагнули його або ж провокували кривдника до дії.

5. Коментувати мають люди, які знаються на темі, а не знаменитості. І не кривдники

Моніторинг показав, що українські медіа, пишучи про зґвалтування, використовують цитати публічних людей для доповнення новини, щоб висвітлити її ширше. Часто такі коментарі не просто недоречні, а такі, що стигматизують тему сексуального насильства, звинувачують потерпілу, знецінюють її досвід тощо.

У другому тексті з циклу є історія, як це сталося в новинах видання «Радіо Трек», коли в контексті новин про зґвалтування цитували людей, які не мають стосунку до тих випадків, — військовослужбовицю Катерину Поліщук та священнослужителя Ігоря Андреса Веретку Казмірчука.

Слід відокремлювати факти від коментарів. І якщо ви наводите в новині чи в тексті коментар публічної людини про те, що «дівчатам, мовляв, узагалі варто думати, щó вони роблять, перш ніж вони це зроблять», у контексті зґвалтування потерпілих у стані алкогольного сп’яніння, дайте пояснення, чому така думка звинувачує потерпілу і шкодить їй.

Такі новини повинні коментувати компетентні в цій темі люди. По-перше, юрист_и і правоохорон_ці. По-друге, люди, які працюють з потерпілими, — медики й медикині, психологи й психологині та ін. Тобто інколи краще не оцінювати конкретну ситуацію (особливо сторонню), а розкрити тему ширше, описавши схожі злочини і пояснивши, чому вони стаються.

У жодному разі не варто давати слово кривднику. Особливо коли йдеться про відомих людей, які, боронячи свою невинність, погрожують потерпілій, як це сталося в новинах ТСН. [5]

6. Ілюструйте тексти уважно

Обирайте нейтральні ілюстрації до новин і текстів про сексуальне насильство. У жодному випадку в новинах про зґвалтування не використовуйте справжні фото потерпілої — це може спровокувати хвилю обвинувачень у її бік, ґрунтованих на оцінці зовнішности дівчини чи жінки.

Чимало медіа обирають як ілюстрації до таких новин світлини. За можливости уникайте цього, адже в аудиторії може скластися думка, що фото реальні. Також знімки можуть формувати хибне уявлення про те, як відбувався злочин, його деталі тощо.

7. Зґвалтування — це злочин, а не сенсація

Тому не варто писати заголовки на зразок «Стали відомі подробиці смертельного зґвалтування жінки в Рівному» [6] або акцентувати «Зґвалтована розповіла, як їй живеться поруч із кривдниками» [7].

Звичайно, якщо у справі з’являються додаткові деталі, розповідати їх аудиторії можна, але здобувати їх слід лише в етичний спосіб (якщо йдеться про подробиці з вуст потерпілої, то публікувати їх можна винятково з її згоди). Однак гайп на темі зґвалтування — це погано. Тому якщо вам цікаво, як живе потерпіла поряд із кривдниками суто в контексті потенційних переглядів на сайті, а не в контексті допомоги самій потерпілій з вирішенням проблеми, турбувати її зайвий раз із проханнями про коментар не варто.

Наприклад, УНІАН поспілкувалося з потерпілою на Закарпатті і дізналося, як вона живе в невелику селі поруч зі своїми кривдниками: «Вони спочатку були з браслетами (для контролю за виконанням міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. — УНІАН), а потім почалася війна, їм ці браслети зняли. Вони ходили собі вільно по вулиці, здається, і вночі ходили по вулиці. Вони не були під домашнім (арештом. — УНІАН)... Я йшла вулицею, і вони почали за мною всяко гойкати (вигукувати. — УНІАН): матюками всілякими».

У цьому тексті автори не звинувачують потерпілу, але мета такого коментаря не зрозуміла. Новина сприймалася б інакше, якби медійники взяли коментар до ситуації у правоохоронців: чи справді підозрювані не виконували вимоги домашнього арешту, чому і чи було їх за це додатково покарано; поговорили б із психологинею чи з адвокаткою про правову оцінку ситуації. Без такого бекграунду ця новина — просто історія з подробицями для гайпу, які потенційно можна використати проти самої потерпілої. Наприклад, звинуватити її в тому, що вона не їде із села, не просить батьків вивезти її тощо.

Пам’ятайте про мету свого матеріалу — інформувати про соціальний контекст, особливості роботи правоохоронних органів, культурні контексти важливіше, ніж збирати перегляди «чорнухою».

Ольга Білоусенко, медіааналітикиня, аналітикиня дезінформації, фахівчиня з гендерної дезінформації, екскерівниця Центру досліджень «Детектора медіа»

Читайте більше порад у статтях Ольги Білоусенко "«Сусіди не казали про нього нічого поганого»: як українські медіа пишуть про ґвалтівників" та «Звинувачення й непрохані поради: як українські медіа пишуть про вцілілих від сексуального насильства».

[1] Why do rape and sexual assault victims find it hard to go straight to police? BBC, 2023.

[2] 'I no longer feel safe': Rape adviser quits role and UK. BBC, 2023.

[3] Threats against rape victim, 10, lay bare Bolivia’s culture of sexual violence. The Guardian, 2023.

[4] Киянка описала, як їй відмовили у прийнятті заяви про зґвалтування: що каже поліція. 24 канал, 2023.

[5] Секс-скандал у дитячому хорі: Заслуженого вчителя України звинуватили у зґвалтуванні. УНІАН, 2023

[6] Стали відомі подробиці смертельного зґвалтування жінки в Рівному. ОГО, 2023.

[7] Зґвалтування дівчинки на Закарпатті: прокуратура оскаржила скандальне рішення суду. УНІАН, 2023.

Ілюстрація: Shutterstock

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Ольга Білоусенко, «Гендер в деталях»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
440
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду