Такі випадки справді бувають, але згідно зі статистикою, до 94 % зґвалтувань учиняють близькі й знайомі потерпілої. Статистику підтверджує стрічка новин умовного українського медіа, де можна побачити десятки заголовків про зґвалтування дівчат чи жінок дядьком, хресним, знайомим, другом.

Існує ще один міф, а якщо висловлюватися точніше й називати речі своїми іменами, стереотип, згідно з яким зґвалтування — провина самої потерпілої. Часто цей стереотип стає приводом і тригером для того, щоб потерпілі не зверталися по допомогу: ні до медиків, ні до правоохоронців, ні до родичів чи знайомих. Через страх бути засудженими.

Читайте більше у статті Анни Лигіної «“Вона сама (не)винна”: соціальні і психологічні причини звинувачення жертви».

До формування цих стереотипів причетні, своєю чергою, медіа, які безпосередньо чи опосередковано ретранслюють «цінності» культури зґвалтування — соціального середовища, у якому сексуальне насильство вважається нормою. Саме культура зґвалтування виправдовує сексуальні злочини, нівелюючи провину кривдника. Такий ефект виникає на тлі гендерної нерівности і табуювання питань гендеру та сексуальности.

Саме культура зґвалтування спонукає вцілілих після насильства мовчати про пережите через боязнь бути засудженою, а правоохоронні органи — виявляти так звану інституційну апатію — небажання реєструвати сексуальні злочини й розслідувати їх. А звинувачення потерпілої (віктимблеймінг) — повноцінний і один із ключових елементів цієї культури.

Читайте більше про культуру згвалтування і культуру згоди у статті Євгенії Дишлевої

Прояви цієї культури часто зринають у медіановинах, коли жінок обвинувачують у злочинах щодо них самих, адже вони «були п’яні», «не так одягнуті» тощо. Однак українські медіа можуть ініціювати зміни і транслювати інші цінності — здорові. Ті, згідно з якими зґвалтування — злочин, у якому винен ґвалтівник, а не потерпіла.

Цей текст — третій із циклу про те, як медіа висвітлюють тему сексуального насильства і як потенційно повинні це робити.

Читайте також Ольги Білоусенко "«Сусіди не казали про нього нічого поганого»: як українські медіа пишуть про ґвалтівників" та «Звинувачення й непрохані поради: як українські медіа пишуть про вцілілих від сексуального насильства»

МЕТОДОЛОГІЯ

У цій статті йдеться про те, як українські медіа пишуть про сексуальне насильство та яких помилок припускаються, висвітлюючи тему. При підготовці статті було проаналізовано близько трьохсот матеріалів в українських онлайн-медіа, у яких були згадки про випадки зґвалтування в Україні за останній рік. Розглянувши, як пишуть медіа про зґвалтування, виділимо основні поради про те, як це краще робити в майбутньому.

Період моніторингу: 1 січня — 20 жовтня 2023 року.

ГЕНДЕРНИЙ КОНСАЛТИНГ. ЯК ВАРТО ПИСАТИ Й НЕ ПИСАТИ ПРО СЕКСУАЛЬНІ ЗЛОЧИНИ

1. Пишіть не лише новини

Тільки за жовтень цього року за тегом «зґвалтування» на середньостатистичному українському новинному онлайн-медіа, як-от УНІАН чи «Факти. ICTV», пошук видає більше як десяток новин. Так, саме новин, не аналітичних статей, заміток, інтерв’ю з експертами й експертками тощо.

Якщо припустити, що десять новин на місяць на тему сексуальних злочинів — середня кількість, і помножити на дванадцять, вийде, що за рік українські медіа випускають понад сотню таких новин. Отже, робимо висновок, що тема ця гостра і суспільно важлива.

Тому важливо говорити про сексуальні злочини не лише мовою випадків, тобто новин. Говоріть про це як явище: розповідайте про культуру зґвалтування, про її природу й поширеність в Україні; про способи руйнувати цю культуру, про досвід інших країн. Говоріть з аудиторією вустами фахівчинь, які працюють з потерпілими: про те, як людям виживати після сексуального насильства; про страх зізнатися в пережитому.

Говоріть з представниками й представницями правоохоронних органів про історії покарання кривдників; про статистику злочинів і звернень потерпілих. З активістками й активістами — про зміни до законодавства у сфері боротьби із сексуальними злочинами, яких потребує Україна. Розповідайте аудиторії про досвід інших держав у боротьбі з такими злочинами і підтримці постраждалих.

Інакше кажучи, говоріть з аудиторією не лише мовою новин. Адже саме медіа можуть змінити суспільний дискурс і ставлення до теми. Що більше аудиторія знає й розуміє, щó таке зґвалтування, чому наша культуру продукує їх, з якими проблемами стикаються потерпілі, потрапивши в поле правоохоронної системи тощо, то чуйнішою вона ставатиме.

Медійна риторика цінна, вона може продукувати суспільні зміни.

2. Читайте іноземні медіа

Інколи ця порада може звучати дещо зверхньо і з натяком на меншовартість. Однак читання якісних іноземних медіа, зокрема американських, британських, французьких, справді може допомогти українським медійницям і медійникам, які пишуть про культуру зґвалтування та сексуальне насильство. Зокрема, зі сторінок іноземних медіа можна запозичувати ідеї формату матеріалів, способів комунікації з потерпілими тощо.

Звичайно, не все, що пишуть іноземці, якісне й таке, що треба повторювати. Тому критичне мислення, читаючи матеріали колег, вимикати не варто. Радимо звернути увагу, наприклад, на ці матеріали:

3. Будьте чуйними і не додавайте зайвих деталей

Уцілілі — живі люди, які пережили травматичний досвід. Тому пишучи про зґвалтування, варто уникати оціночних суджень і характеристик. Скажімо, не варто оцінювати зовнішність постраждалої, її поведінку, характер тощо.

Не варто називати зґвалтування жахом, кошмаром, найгіршою чи найстрашнішою подією життя. Зґвалтування — це злочин, саме так і слід його називати. Також важливо пам’ятати, що злочин учиняє конкретна людина з власного бажання, а потерпіла в цьому не винна. Тому формулюючи заголовок до матеріалу про насильство, не варто зміщувати фокус зі злочину й кривдника на потерпілу. Тобто не «зґвалтування школярки на Закарпатті», де кривдника немає, він знеособлений, а зґвалтування просто «сталося», а «знайомий чи знайомі зґвалтували школярку на Закарпатті».

Варто уникати й деталей, за якими аудиторія потенційно може ідентифікувати потерпілу. Тобто не уточнюйте вулицю, де сталася подія, додаткові деталі з життя дівчини чи жінки. Варто бути обережними, щоб точно не нашкодити людині, яка й так переживає емоційне потрясіння.

Крім того, ці матеріали можуть читати інші постраждалі від сексуального насильства. Варто бути чуйними і не завдавати їм повторної ретравматизації.

4. Не перекладайте провину на людину, яка пережила насильство

У вересні українські медіа розповіли історію киянки Анни, котра детально описала, як зверталася в поліцію через сексуальний злочин, але правоохоронці відмовилися приймати її заяву. 

«“На вході мене вже зустрічають зі злорадною посмішкою і питають: ну, що у вас сталося? Я розповіла, як усе було. Мене запевняли, що я сама винна, що зґвалтування без проникнення члена не зґвалтування і що я взагалі сама була не проти”, — розповідали в новині [4]. — Ба більше, за словами дівчини, правоохоронці називали дії кривдника “петінгом, який не сподобався” та стверджували, що не бачать сенсу навіть писати заяву».

Такі дії поліції — класичне звинувачення потерпілої. У цьому випадку медіа, які розповіли цю історію, не підтримали тенденцію звинувачувати потерпілу, задану поліцією, а навпаки, пояснили, чому така поведінка правоохоронців неприпустима. І це вдалий приклад того, як потрібно розповідати аудиторії такі історії.

Проте так буває не завжди і в українських медіа трапляються випадки, коли винними в злочинах щодо себе зображують самих потерпілих. Іноді обвинувачення потерпілої можна помітити в нібито невинній формі: коли потерпілу запитують, чому ж вона мовчала про злочин, який учинили щодо неї.

Загалом віктимблеймінг, тобто звинувачення потерпілої, — те, що точно не варто робити медіа. Адже в такий спосіб вони не руйнують стигму, яка існує навколо теми зґвалтування, а навпаки, усталюють наявні в суспільстві стереотипи. Звинувачення шкодить також уцілілим, знецінюючи їхній досвід, спонукаючи не розповідати свою історію. Випадки обвинувачення потерпілої в медіа можуть формувати в аудиторії хибну думку, ніби насильство — норма, адже потерпілі буцімто самі прагнули його або ж провокували кривдника до дії.

5. Коментувати мають люди, які знаються на темі, а не знаменитості. І не кривдники

Моніторинг показав, що українські медіа, пишучи про зґвалтування, використовують цитати публічних людей для доповнення новини, щоб висвітлити її ширше. Часто такі коментарі не просто недоречні, а такі, що стигматизують тему сексуального насильства, звинувачують потерпілу, знецінюють її досвід тощо.

У другому тексті з циклу є історія, як це сталося в новинах видання «Радіо Трек», коли в контексті новин про зґвалтування цитували людей, які не мають стосунку до тих випадків, — військовослужбовицю Катерину Поліщук та священнослужителя Ігоря Андреса Веретку Казмірчука.

Слід відокремлювати факти від коментарів. І якщо ви наводите в новині чи в тексті коментар публічної людини про те, що «дівчатам, мовляв, узагалі варто думати, щó вони роблять, перш ніж вони це зроблять», у контексті зґвалтування потерпілих у стані алкогольного сп’яніння, дайте пояснення, чому така думка звинувачує потерпілу і шкодить їй.

Такі новини повинні коментувати компетентні в цій темі люди. По-перше, юрист_и і правоохорон_ці. По-друге, люди, які працюють з потерпілими, — медики й медикині, психологи й психологині та ін. Тобто інколи краще не оцінювати конкретну ситуацію (особливо сторонню), а розкрити тему ширше, описавши схожі злочини і пояснивши, чому вони стаються.

У жодному разі не варто давати слово кривднику. Особливо коли йдеться про відомих людей, які, боронячи свою невинність, погрожують потерпілій, як це сталося в новинах ТСН. [5]

6. Ілюструйте тексти уважно

Обирайте нейтральні ілюстрації до новин і текстів про сексуальне насильство. У жодному випадку в новинах про зґвалтування не використовуйте справжні фото потерпілої — це може спровокувати хвилю обвинувачень у її бік, ґрунтованих на оцінці зовнішности дівчини чи жінки.

Чимало медіа обирають як ілюстрації до таких новин світлини. За можливости уникайте цього, адже в аудиторії може скластися думка, що фото реальні. Також знімки можуть формувати хибне уявлення про те, як відбувався злочин, його деталі тощо.

7. Зґвалтування — це злочин, а не сенсація

Тому не варто писати заголовки на зразок «Стали відомі подробиці смертельного зґвалтування жінки в Рівному» [6] або акцентувати «Зґвалтована розповіла, як їй живеться поруч із кривдниками» [7].

Звичайно, якщо у справі з’являються додаткові деталі, розповідати їх аудиторії можна, але здобувати їх слід лише в етичний спосіб (якщо йдеться про подробиці з вуст потерпілої, то публікувати їх можна винятково з її згоди). Однак гайп на темі зґвалтування — це погано. Тому якщо вам цікаво, як живе потерпіла поряд із кривдниками суто в контексті потенційних переглядів на сайті, а не в контексті допомоги самій потерпілій з вирішенням проблеми, турбувати її зайвий раз із проханнями про коментар не варто.

Наприклад, УНІАН поспілкувалося з потерпілою на Закарпатті і дізналося, як вона живе в невелику селі поруч зі своїми кривдниками: «Вони спочатку були з браслетами (для контролю за виконанням міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. — УНІАН), а потім почалася війна, їм ці браслети зняли. Вони ходили собі вільно по вулиці, здається, і вночі ходили по вулиці. Вони не були під домашнім (арештом. — УНІАН)... Я йшла вулицею, і вони почали за мною всяко гойкати (вигукувати. — УНІАН): матюками всілякими».

У цьому тексті автори не звинувачують потерпілу, але мета такого коментаря не зрозуміла. Новина сприймалася б інакше, якби медійники взяли коментар до ситуації у правоохоронців: чи справді підозрювані не виконували вимоги домашнього арешту, чому і чи було їх за це додатково покарано; поговорили б із психологинею чи з адвокаткою про правову оцінку ситуації. Без такого бекграунду ця новина — просто історія з подробицями для гайпу, які потенційно можна використати проти самої потерпілої. Наприклад, звинуватити її в тому, що вона не їде із села, не просить батьків вивезти її тощо.

Пам’ятайте про мету свого матеріалу — інформувати про соціальний контекст, особливості роботи правоохоронних органів, культурні контексти важливіше, ніж збирати перегляди «чорнухою».

Читайте більше порад у статтях Ольги Білоусенко "«Сусіди не казали про нього нічого поганого»: як українські медіа пишуть про ґвалтівників" та «Звинувачення й непрохані поради: як українські медіа пишуть про вцілілих від сексуального насильства».

[1] Why do rape and sexual assault victims find it hard to go straight to police? BBC, 2023.

[2] 'I no longer feel safe': Rape adviser quits role and UK. BBC, 2023.

[3] Threats against rape victim, 10, lay bare Bolivia’s culture of sexual violence. The Guardian, 2023.

[4] Киянка описала, як їй відмовили у прийнятті заяви про зґвалтування: що каже поліція. 24 канал, 2023.

[5] Секс-скандал у дитячому хорі: Заслуженого вчителя України звинуватили у зґвалтуванні. УНІАН, 2023

[6] Стали відомі подробиці смертельного зґвалтування жінки в Рівному. ОГО, 2023.

[7] Зґвалтування дівчинки на Закарпатті: прокуратура оскаржила скандальне рішення суду. УНІАН, 2023.

Ілюстрація: Shutterstock