Розміщений нижче текст Віктора Дацька — либонь найкраще з усього написаного про Ірину Фаріон як явище сучасної української інтелектуальної еліти. Ми публікуємо цей текст без редакторського втручання (лише вдавшись до легкої коректори), щоб зберегти його колорит, зокрема — й абсцентну лексику. Цей текст чи не найбільшою мірою відповідає нашій настанові на системну українізацію через просвіту, що її обстоює у своїх статтях професор Володимир Іваненко, з яким пані Ірина Фаріон та її прихильники й послідовники не зважили за необхідне порозумітися.

Нас просто вражає, що товариство «Просвіта» абсолютно нічого не робило упродовж усіх років незалежності України для українізації, залишається байдужим до цієї проблеми у часі війни Росії проти України, не працює з біженцями й не відреагувало на ситуацію, що склалася навколо І. Фаріон як активістки «Просвіти».

Ірина Дмитрівна не залишає мені вибору

Ви знаєте, що я послідовний противник системного кенселінгу і цькування українських інтелектуалів різних політичних поглядів, тому що їх в нас і так катма, а по-друге — транзит цього антиеволюційного підходу відбувся до нас з боку західного лівізму, що в любому випадку означає неможливість його застосуванням соціумом, який прагне до розвитку. Бо те, що ми бачимо, що відбувається з суспільствами західного світу, — це суцільна культурна і політична деградація. За років 10–15 Грета Тунберг очолить Європейську Раду, а поїхавший конспіролог з АfD стане на чолі першої економіки єврозони, ось тоді я послухаю ваші захопливі історії про «нам би таку деградацію як в них». Дякую, але ні.

Але. Ірина Дмитрівна дуже асиметричний ворог. З одного боку, блискучий філолог, інтелектуал, культуролог, харизмат, який має свою армію щирих прихильників. З другого боку — системний анкор для консолідації нації, яка складається з різних або розмитих ідентичностей, які перед загрозою повного тотального фізичного знищення обʼєднались у спільній боротьбі проти екзистенційного ворога.

Що для мене важливіше, існування визнаного інтелектуала чи існування нації? Відповідь якби очевидна. Все, що заважає консолідації і обʼєднанню нації, має бути або знищене, або посаджене, або забуте.

Фаріон не можна ні посадити, ні тупо звільнити. Тому що Барбара Стрейзанд і глорифікація через галоефект героя боротьби проти манкуртів у владі та малоросів у війську.

І тут на сцену виходять студенти. Її опора і ахілесова пʼята одночасно. Серед цієї когорти є як основні її прихильники, так і основні противники. І, як бачимо, других значно більше. Саме вони допоможуть уникнути Барбари Стрейзанд — в разі її звільнення. Ти Імператор до того часу, поки преторіанська гвардія на твоєму боці.

Тим паче вона зрадила одного з них, через що тепер в нього будуть реальні проблеми з майбутнім життям взагалі.

Ну, або ж це все геніальна спецоперація фсб по дискредитації Орлиці.

Але я дотримуюсь закону леза Окама: якщо щось має вигляд тупого далб**бізму і шкідництва, значить, це і є далб**бізм і шкідництво.

* * *

У Львові десятки тисяч переселенців з ху**вою українською. У Станіславі то саме. Роботи тупо непочатий край. Та піди хоч в одне «переселенське гетто» в Запоріжжі, Дніпрі чи Словʼянську, та *** твою мать. Поговори з людьми. Просто, курва, сядь і поговори з тою дитиною, яка може українську чула лише в ящику. Потримай її за руку. Відчуй глибину тієї прірви, з якої вилізли десятки тисяч наших співгромадян. Поплач з ними. Поїж з ними тої несвіжої булки, давись нею, але їж, подивись в ті очі. Очі, в яких нема ніх*я, ні минулого, ні майбутнього, а тільки черги за теплими сніданками і речами дитині на зиму. Так-так, отам біля катедри стань з ними в чергу, розговори любу з них. Приготуй їм чаю. Залізь у їхню шкіру і душу.

Ти ж хочеш українізації. Хочеш? Чи хочеш помсти російськомовним? Тут треба визначатись. Бо одночасно і те, і те не вийде.

Збери їх в любому кафе, двадцять жінок з дітьми, які бавляться чужими подарованими іграшками. Візьми їм кави з пляцками. Чи льодів і цукрів файних. Пови**буйся трішки врешті решт. Але акуратно і філігранно. Потім відмотай назад, дай себе трошки пошмагати докорами і переселенською іронією.

Проведи лагідний майстер клас української мови під жарти і смішки панянок і оточуючих. Це ж знімуть і завірусять на тік-ток, як Іра з академічної гарпії раптом перетворюється на просту і ніжну українку, яка помагає своїм співвітчизникам — ні, не тільки краще говорити українською, а жити, бл*ть. Жити між уламками минулого і сьогодення та картковим будинком майбутнього. В якому ніхто з нас не був і ніколи не буде ідеальним.

Здавалось, такий момент. Можна вистрілити в зовсім іншому амплуа. Та обіграй якось смішно свій колишній зашквар з іменами дітей в садочку. Віруснись у мережах. Їзди по країні. Помагай людям повернутись не тільки до рідної мови, але і до життя. Приїдь в той сраний університет в Дніпрі, де викладачі проводять лекції російською, поговори з ними. Поможи, покажи, навчи. Помири всіх. Внеси хоч один кварк впорядкованості у наш вічний хаос боротьби і розбрату.

Ні, бл*ть. Треба всіх взяти і обісрати, обізвати, все розтрощити, поламати, наплювати на все, збільшити ентропію і ненависть всіх до всіх, розтоптати все своєю пихою, всіх посварити і розплодити ненависть яка і так кожного з нас пожирає з середини. І пожирати почала ще більше і швидше з 24 лютого. А потім якась почвара приходить і пише мені, що вкраїнці знову дурні, бо Орлицю викинули на смітник, а через ту ненависть до неї пожираємо один одного.

А хто, бл*ть, плодить ненависть? Хто ця загадкова істота?

Ірина Дмитрівна блискучий фахівець і науковець. Вона розвалить любого, хто сяде з нею дискутувати на більшість тем по історії, літературі, релігії і культурі. Я це говорив весь час і не відмовлюсь від цих слів ніколи.

Але іронія в тому, що така людина настільки непластична і через свою пиху, невміння себе продавати заради вищого блага, вона також може розвалити і той мовно-історичний консенсус, в якому зараз перебуває наша неідеальна нація. А без консенсусу розвалиться і східний фронт, після чого розвалиться наша Держава.

Ми надто багато ригнули кровʼю і кишками, щоб дозволяти собі такі експерименти. Надто дох*я «Марсових полів» по наших містах і селах. Полів, на яких денно і ночно виють матері, жінки і доньки. Виють на хрестах з темними очима і чорними головами.

Вибачте, але ми вже заплатили оверпрайс. А ще скільки розплати попереду і після.

Віктор Дацько