У видавництві «Віват» цього серпня виходить книжка журналістки, психологині, блогерки з Харкова Анни Гін «Як ти там?». У ній вона ділиться своїми думками, які день за днем складаються у щоденник першого року повномасштабної війни Росії проти України. Особисту історію доповнюють новинні зведення й пам’ятні моменти, а також розмисли про війну. Один із фрагментів цього твору присвячений російській пропаганді й пропагандистам. Видавництво запропонувало «Детектору медіа» опублікувати цей уривок, що ми й робимо.

Анна Гін

22 березня 2022 року. Офіційна хроніка

Асоціація саперів України розповіла, що після закінчення боїв треба буде розмінувати майже шосту частину території країни.

З початку війни в Україні знищили близько 700 житлових будівель, повідомили в Державній службі України з надзвичайних ситуацій.

В Україні за час повномасштабного російського вторгнення втратили роботу 50% населення. Це результати загальнонаціонального опитування.

Міністерство статистики: «Чверть населення України змушена була залишити свої будинки. З країни виїхало понад 4 мільйони осіб, ще 6,5 мільйона стали переселенцями всередині країни.

Арнольд Шварценеґґер, американський актор і колишній губернатор Каліфорнії, записав дев’ятихвилинне відео, у  якому спробував достукатися до росіян та солдатів ЗС РФ: «Україна не розпочинала цієї війни. Її не починали нацисти чи націоналісти. Можновладці в Кремлі почали її. Це не війна російського народу. Ні! Розповім вам, як усе насправді. Минулого тижня 141 держава ООН проголосувала за визнання Росії агресоркою та закликала негайно вивести російські війська. З усього світу лише чотири країни проголосували з Росією. Це факт. Світ відвернувся від Росії через її дії в Україні. Цілі квартали зруйновані російською артилерією та бомбами, разом із лікарнею та пологовим будинком. Майже три мільйони українських біженців, переважно жінки, діти та люди похилого віку, залишили країну. Через свою жорстокість Росія тепер ізольована від спільноти держав».

Цивілізований світ запроваджує персональні санкції для головних рупорів Кремля: Соловйова, Кісєльова, Скабеєвої, Міткової… Куций такий перелік, я б сказала, шкірка від обрізання. Ні, друзі, цього недостатньо, чуєте мене?! Мізерно мало!

Війну розпалили «прості російські журналісти». За гроші, з любові чи за переконанням — байдуже. Працівники всіх федеральних телеканалів Росії. Кореспонденти, оператори, випускові редактори, ведучі роками лили у вуха своїх співвітчизників маячню, ахінею. Ліпили сюжети з лайна та палиць про міфічних українських фашистів, про секретні лабораторії та розіп’ятих хлопчиків. Починаючи з 2014 року. Кожен. Божий. День.

До речі, про розіп’ятого хлопчика. Ви називаєте це мемчиком? Ні, любі мої, це справжня потужна інформаційна зброя. Смертоносна бомба, яка розірвалася ще влітку 2014 року та стала яскравим прецедентом, головним зразком абсолютно не прихованої, цинічної, нестримної брехні, яка ллється з російських телевізорів.

Я б назвала цей сюжет символом російської пропаганди. Жодного факту, жодної спроби ці факти знайти й жодного сумніву в мільйонів глядачів. По телевізору ж сказали… В ефірі центрального каналу, у праймтаймі (!). Після цього матеріалу можна вигадувати вже будь-що, та хоч про кажанів, які несуть у лапках хімічну зброю з Харкова до Сизрані.

Хтось, можливо, забув цю роздери-душу-історію — інтерв’ю Галини Пишняк, яка «на власні очі бачила», як українські націоналісти на центральній площі Слов’янська розіп’яли трирічного хлопчика, а його матір прив’язали до танка й потягли вулицями міста…

От ви смієтеся. А реально це і є причиною сьогоднішніх коментарів, написаних наче під копірку: «Ви вісім років убивали дітей Донбасу». І тітка Надя із Саратова відправила свого синочка на війну з «українськими фашистами», тому що вісім років дивилася «на Пєрвом» цей кремлівський серіал.

І просто зараз для Гааги хочу нагадати про творця нетлінки про розіп’ятого хлопчика. Юля Чумакова, вона ж Погорєлова (у дівоцтві). Завідувачка Південного бюро «Першого каналу», Ростов-на-Дону. Це та, яка в сюжеті сидить як підставка під мікрофон і тупо хитає головою. Ну, замість того щоб спробувати знайти докази цієї історії.

Розіп’ятий хлопчик — яскравий, але не єдиний шедевр «кореспондентки». Юля з 2014-го видавала воєнні блокбастери з Ростова-на-Дону мало не щоденно. Бідолашні біженці Донбасу, яких убивають українські нацисти, — улюблена тема. У кожному сюжеті — обов’язкові великі плани сліз людей похилого віку, гучний плач дітей і неодмінний рефрен у синхронах: «Цих бендерів душити треба!». Жодної другої сторони конфлікту, альтернативного погляду або експертної думки. Тупа маніпуляція, тиск на жалість.

А ще Юля бувала в «справжніх гарячих точках». Надівала шолом і тремтливим голосом повідомляла глядачеві, що «на територію Куйбишевського району з боку України щойно прилетіло й розірвалося понад п’ятдесят снарядів калібру сто двадцять міліметрів». Тобто прикиньте, усе летить і вибухає точнісінько тоді, коли Чумакова робить матеріал, стоїть у кадрі. І вона в польоті (!) рахує кількість снарядів, обчислює траєкторію та помічає калібр.

От ви знову смієтеся. Але хто ж піддаватиме сумніву слова Юлі, коли бомба у вигляді розіп’ятого хлопчика вже розірвалася в серцях російських телеглядачів?

«Навколо хутора Приміутського горять поля», — майже кричить кореспондентка Чумакова, тоді як оператор показує багаття завбільшки з Юльчин шолом.

Її сюжети можна було побачити «на Пєрвом» аж до грудня 2021 року, щоправда, останні кілька років Юля знімала лавандові поля в Ростовській області, розповідала про високі показники врожайності та про притулок для покинутих єнотів.

Мені дуже цікаво, де вона зараз. Мені дуже важливо, щоб вона сіла на багатокілометрову лаву підсудних разом із льотчиком, який скинув бомбу на Маріупольський театр, поруч із навідником реактивної установки, який кошмарить мою рідну Салтівку «Градами» просто зараз.

Мені дуже хотілося б, щоб як покарання Чумакову розіп’яли на центральній площі Слов’янська. Ні, я не кровожерлива. Була б такою, то бажала б, щоб там розіп’яли її дитину.

У Юлі, до речі, троє синів.