Героїзм українського народу в шести історіях кіноальманаху «Міста та їхні герої»
Героїзм українського народу в шести історіях кіноальманаху «Міста та їхні герої»
Третього липня в Києві відбувся прем’єрний показ кіноальманаху із шести короткометражних документальних фільмів «Міста та їхні герої». Його вже демонстрували в містах, де проходили зйомки, а після показу у столиці планують показати в Парижі та Берліні. Режисерами стрічок стали Ольга Гібелінда та Андрій Литвиненко.
Від ідеї до втілення: з чого все починалося
Керівник проєкту «Міста та їхні герої», співзасновник Фундації соціальних інновацій «З країни в Україну» Денис Блощинський розповів, що від ідеї до втілення її в життя пройшло вісім із половиною місяців, але насправді все починалося набагато раніше.
Денис Блощинський
«Ідея проєкту “Міста та їхні герої” з’явилася ще роки два тому. Ми з колегами почали працювати над ідеєю семантичного куполу — над превентивними заходами з точки зору сенсів, із точки зору опору гібридній війні та наративам російської пропаганди. Ми започаткували ініціативу “Семантичний корпус” і з другого дня від початку великої війни почали працювати в цьому полі. До нас приєдналися близько двох тисяч людей по всій Україні. Майже випадково ми потрапили на проєкт “Шлях героїв”, де ми розповіли історії звичайних українців, які пройшли важкий шлях з 2014 до 2022 року в різних ролях», — розповідає Денис Блощинський.
Команда проєкту продовжила роботу над створенням стратегії просування контенту на країни Західної Європи, від яких залежить фінансова підтримка нашої країни та постачання в Україну зброї. Коли історії у формі художньої публіцистики, а пізніше сайт із можливістю для читачів покроково пройти шлях героїв, так би мовити, приміряти їхній одяг на собі, потрапили в європейський простір, то, за словами Дениса Блощинського, у відповідь полетіла «фантастична кількість перепостів і коментарів європейців та навала україноботів». І це дало розуміння, що вони на правильному шляху. «Ми зрозуміли, що ми підсвітили такий простір, якого у Росії фізично вже немає — це простір людяності», — говорить керівник проєкту.
Історії негероїчних героїв
У поле зору команди проєкту потрапили 12 регіонів України, які найбільше постраждали від російської агресії. Це міста й містечка, по яких проходила лінія фронту, або ті, що побували в окупації. Це була кропітка робота команди, адже через їхні руки пройшли дві сотні історій людей. «Щоб вибрати героїв для свого фільму, ми відштовхувались у своєму виборі від низки питань, і таким чином відсіювали претендентів. Перше питання: чи всі вони люблять Україну? Друге — чи пройшли вони трансформацію та наскільки ці зміни сталі? І третє — як про складні та важливі речі люди можуть просто розповісти? І таким чином у нас вийшла ця бойова шістка героїв», — розповів під час прем’єрного показу Денис Блощинський.
Хто ж ці герої? Усі вони звичайні люди, жителі різних регіонів України, просто з початком повномасштабного вторгнення їм довелося переосмислити своє життя, змінити звичні ролі та наповнитися новими сенсами. Кожна історія фільму «Міста та їхні герої» розкриває свою сторінку волонтерства, дієвості та любові до власної країни від українців.
Геннадій Попенко
Актор і ведучий Геннадій Попенко разом із сім’єю опинився в окупації в Іванкові на Київщині. Переживши цей страшний місяць, після деокупації він розгорнув гуманітарний штаб, став активним учасником життя громади, а потім і бійцем тероборони. «Коли сідаєш і починаєш згадувати життя в окупації — воно тебе не відпускає, ти ніколи не можеш позбутися цього, абстрагуватися від цього, розповідати ніби зверху дивлячись на ситуацію, ти постійно це переживаєш знову і знову. Це були найстрашніші події в моєму житті, але після цього ти перероджуєшся — і перероджується усе твоє оточення, уся громада в Іванкові тепер одна велика банда, ми стали однією великою родиною», — розповідає Геннадій Попенко. Маючи за плечима великий волонтерський досвід ще з 2014 року, після деокупації він допомагав подолати гуманітарну кризу в районі, а нині на базі цього гуманітарного штабу плетуть маскувальні сітки для військових.
Дмитро Волощенко
Підприємець-пивовар Дмитро Волощенко з перших днів повномасштабного вторгнення у Миколаєві став волонтерити. У фільмі він говорить про те, що під час великої війни він залишився лише на 10% бізнесменом, а на решту 90% він волонтер. Ситуація докорінним чином змінилась після деокупації Херсона, коли Миколаїв перестав бути прифронтовим містом і життя в ньому потихенько відновлюється. Під час показу фільму в Миколаєві Дмитро вже зазначив, що тепер він знову на 90% бізнесмен. Але ті буремні дев’ять місяців, які пережило його місто, будучи під постійним ворожим обстрілом, не могло не лишити відбитків і на ньому. «Я думаю, що залишиться стійкість у переживанні кризових моментів у бізнесі. Коли протягом цього часу все навколо хотіло тебе вбити, то переживати про дебет і кредит вже немає великого сенсу. Це важливо, але є у світі питання набагато важливіші. Війна це показала», — каже Дмитро Волощенко.
Олена Озерова
Героїнею з Харкова стала Олена Озерова, акторка Театру ляльок, який із повномасштабним вторгненням перетворився на гуманітарний центр — і це була їхня «лялькова» оборона. У театрі вони жили, працювали, волонтерили, але їй бракувало дому. Зараз Олена вже повернулась, і навіть виглядає вже зовсім по-іншому, це помітили всі присутні на презентації стрічки. Поділилася вона й радістю, що їхній ляльковий театр також відновив роботу й вони вже презентували глядачам чотири нові постановки.
«Усі історії такі чоловічі, такі сильні, такі потужні, а моя історія вийшла трохи жіночою, бо так же природою закладено: ми, жінки, — хранительки домашнього вогнища. Я з радістю повернулася додому, бо це моє місце сили, яке нас наповнює, де я з радістю чекаю всіх своїх. Наш дім завжди відкритий для гостей. У нас у Харкові дуже багато є й жінок, які справжні героїні. Приїздіть у Харків, там стільки історій!» — запрошує Олена Озерова.
Олександр Береговий
Міський голова Баштанки на Миколаївщині Олександр Береговий у фільмі розповідає про те, як сто баштанців свого часу змінили перебіг бойових дій на південному напрямку. Він розповів, що на початку війни трохи більше року як обіймав посаду і з самого початку було чітке усвідомлення, що рідне містечко будуть боронити скільки вистачить сил.
«1 березня 2022 року стався бій, який тривав три з половиною години. Феноменальність нашого містечка в тому, що на той час у ньому не було ЗСУ, ми тиждень боронили місто самі, силами тероборони. В окупантів забрали близько сотні одиниць техніки, яку потім передали нашим Збройним силам. Я другий раз дивлюся фільм — і ніби знову переживаю той буремний час. Я такий по життю: завжди йду до кінця, чого б мені це не вартувало», — розповідає Олександр Береговий.
Герой із Чернігова — приватний охоронець Артем Ракітін, який вивіз із міста понад 26 тисяч людей. Люди прагнули виїхати з Чернігова під час облоги й активних бойових дій у передмісті. Він зараз служить у ЗСУ, тому не зміг приїхати у столицю на презентацію кіноальманаху, але його історія для багатьох людей стала прикладом мужності та незламності.
Павло Ігнатченко
Історія Охтирки Сумської області ілюструється розповідями Павла Ігнатченка — звукорежисера, який перетворив свою студію на цех із виробництва військових аптечок. «Насправді ми й самі досі в шоку, як ми змогли так швидко зорганізуватися, бо коли настав ранок 24 лютого, часу довго роздумувати не було. Для нас, представників вуличних культур, це якийсь досвід проєктного менеджменту, загальна боротьба за право бути собою, робити те, що ти хочеш — і все це дало свої плоди, щоби зробити таку історію, налагодити виробництво, почати збирати ресурс», — пригадує Павло Ігнатченко.
Що буде з проєктом «Міста та їхні герої» далі
За словами Дениса Блощинського, цей проєкт надалі планують просувати в європейський простір.
«Ми будемо запрошувати філософів, культурологів, антропологів до вивчення феномену героїзму українців. За допомогою того, що зараз відбувається в Україні, ми можемо допомогти європейцям нагадати про самих себе. Тобто насправді вони ж круті — і французи, й іспанці, й італійці, й німці. Вони всі пройшли непростий історичний шлях. Але сьогоднішня Європа потрапила у власну пастку, яка не дозволяє їм протистояти певним викликам. Мені здається, що ті уроки, які європейці можуть сьогодні винести з нашої війни, якраз про них самих. Французам важливо нагадати про те, хто такі французи, італійцям — хто такі італійці. Ми, українці, можемо це зробити через мистецтво», — розповідає керівник проєкту Денис Блощинський.
Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»
