З 24 лютого 2022-го багато людей змінило свою позицію щодо Росії та України. Селебриті та звичайні люди. Бізнесмени та журналісти. Частині з них ми повірили. Частині — ні. Частину з них ми прийняли. Частину — ні. В чому різниця?

Притча про блудного сина — один із наших архетипів. Всі знають цю історію: багатий чоловік розподілив своє майно між двома синами, молодший зі своїми грішми пішов геть, все розтратив, пішов пасти свиней, не витримав і вернувся до батька, який його простив і прийняв із відкритими обіймами.

В управлінні репутацією цей архетип теж корисний. На його основі можна будувати наративи про помилки й навернення. От візьмімо Світлану Лободу.

Вона теж покинула Україну й поїхала пасти свиней за поребриком. Чи в лютому 22-го року вона щось зрозуміла, а чи спрацювали меркантильні мотиви — не так важливо. Біблійний блудний син теж повернувся додому не тому що скучив за рідними чи усвідомив свою неправоту, а тому що йому не давали їсти навіть стручків, якими годували свиней.

І от Лобода починає активно любити Україну і всіляко мостить собі шлях до статусу любленої доньки, яка повернулась додому. І тут їй трапилася Дарина Вдовенко — принципова молода харківʼянка, якій вистачило сміливості вийти з плакатом і протестувати проти такого «навернення». І об Даринину принциповість і розбилась історія про блудну доньку.

Бо «Моя хороша, ну хто тебе прислав? Ну хто тобі дав гроші? Ну хто?» з безцеремонним фізичним контактом — це самовпевнена претензія на власну моральну вищість. Бо лізти в чужий особистий простір і торкатися когось руками без дозволу — це нахабна безцеремонність. Бо писати на адресу Дарини — потім у пості в інстаграмі — «… я пишаюсь тобою. Ти маєш право на власну думку і я поважаю це. Бо теж добре знаю, що таке іти проти течії» — це не позбавлена зверхності спроба примазатись до сильної етичної позиції.

До блудного сина це все не має жодного відношення. Подивіться на фрагмент картини Мурільйо. Син стоїть на колінах і дозволяє батькові проявити доброту, а не лізе на висоту, щоби зверхньо покласти руку на батькові плечі. Син молитовно склав руки і не заходить у простір батька, а батько його обіймає, приймаючи його у свій простір.

Євангеліє від Луки так подає намір блудного сина:

«17 Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину!

18 Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: "Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе.

19 Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів"».

Син визнає свою провину і робить це з позиції прохача про прощення. Стоячи на колінах, а не вимагаючи любові. Не зневажаючи тих, до кого повернувся.

Тому Лобода й отримала те, що отримала. Передумовою прийняття є визнання, каяття і прохання про прощення. А не концертні тури перед російськими мігрантами по всій Європі, а потім — безпідставна зверхність до тих, хто все ж має принципи і любить Україну не за гроші.

Таки ні, ще не навернулася. Поки що тільки перевзулася.

Ярина Ключковська, консультантка зі стратегічних комунікацій.

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал публікації за посиланням.

Ілюстрація: картина «Повернення блудного сина» (1773), Бартоломе Естебан Мурільйо