Не проговорене у ЗМІ зло завжди повторюється
Росіяни мали майже десять років на переосмислення багатьох сторінок своєї історії. Це час від початку горбачовської Перебудови ще в СРСР і десь до середини 1990-х років, коли вже в незалежній Росії Єльцин став зовсім «екзотичним», а в його промовах усе гучніше лунали імперські й антизахідні мотиви.
Якби протягом цих десяти років у російських ЗМІ — тоді ще відносно вільних — не замовчували неприємні теми з нещодавнього минулого, а злочини називали злочинами, а не «помилками», то, цілком може бути, нинішню агресію проти України не так легко було би здійснити — принаймні, вона б не мала такої шаленої підтримки серед підданих Путіна.
Хоча хто знає: здавалося б — точніше, впевненість була, — що тема злочинів, зокрема злочинів Сталіна, була настільки висвітленою, що поклоніння йому не буде вже ніколи — воно більше неможливе. Аж от бачимо протилежне.
На відміну від Сталіна, були теми чи то взагалі замовчувані, чи то обговорювані поверхово й недостатньо.
Афганістан
1979 року російські війська вдерлися в Афганістан. Десять років тривала війна. Але в СРСР її офіційно не називали війною — тільки «інтернаціональною допомогою» та «виконанням інтернаціонального обов'язку». Визначення «війна» було під забороною — й коли західні країни називали це війною й агресією, радянська пропаганда обурювалася: мовляв, ніякої війни немає.
Оце було грандіозне обдурювання: пропаганда спонукала людей вважати, що вони живуть у мирний час. Точнісінько як зараз у Росії.
Якщо хтось називав війну війною... Ні, до тюрми тоді не доправляли — часи були не ті. Але нескінченні обговорення на всіляких зборах, у начальника, а то й у КДБ, поставлення на замітку як сумнівно благонадійного — все це було гарантоване. Було гарантоване й позбавлення багато чого — відпустки влітку, наприклад (на більшості радянських підприємств піти у відпустку влітку можна було раз на чотири роки, в інші роки — восени, взимку й навесні). Так само людину могли відсунути, а то й виключити з черги на квартиру, на купівлю машини, мріяти про закордонну путівку було вже не варто. На премію, а тим паче підвищення зарплатні, класу чи розряду так само можна було не розраховувати.
Що ж, у цьому плані Путін перевершив брежнєвський і постбрежнєвський СРСР, повернувши Росію до сталінських часів.
- Читайте також: Back in the USSR. Чому Росія нав’язує молоді радянщину
Пояснювала агресію проти Афганістану пропаганда так: «Якби не ми, там би от-от була Америка, ми випередили США мало не на години. А звідти Америка напала б на СРСР». Упізнаєте? Жодних фактів про наміри Америки «бути там» пропаганда, втім, не наводила. Точнісінько як і тепер.
В СРСР знали, що радянські війська в Афганістані ведуть бої й гинуть, навіть попри «офіціоз» у телевізорі та в газетах про те, як «наші» там саджають дерева, будують школи та лікарні. А ті, хто повернувся з Афганістану, розповідали: взявши населений пункт, вони закидали будинки місцевих жителів гранатами — хай навіть там були жінки та діти, а потім вривалися й оглядали, чи немає серед загиблих мешканців озброєних. Розповідали, як ґвалтували й топили в колодязях місцевих дівчат. І пояснювали: «Інакше не можна — там вони всі душмани». Упізнаєте нинішнє про Україну: «Там усі нацисти»? Метод той самий: навісити на мирне населення ярлик, який виправдовував би масові вбивства. І який заспокоював би: «Наші — хороші, місцеві мирні жителі — погані», «Ми несемо добро, а вони — зло».
Згодом ще за Горбачова вторгнення в Афганістан (за публічно вживаною термінологією — «введенням обмеженого контингенту військ») визнали помилкою. Ще згодом — злочином. Широко висвітлювалася у ЗМІ й цифра: 15 тисяч загиблих радянських військових. От тільки відтоді й дотепер в СРСР та Росії не називали іншу цифру: від 1 до 2 мільйонів (!) загиблих афганців, здебільшого — мирного населення. Не лише не обговорювали й не засуджували, а просто не згадували. А учасники тієї війни так і залишилися водночас героями та жертвами злочину комуністів — злочинців навіть не намагалися виявляти. Злочини залишилися не лише непокараними, а й не кваліфікованими саме як злочини: війна все списала.
Зате тепер у російській блогосфері неодноразово зустрічав тексти про «шляхетну місію» радянських військ, про чергову «героїчну сторінку» російської історії, хай навіть і «клята Америка й зрадник Горбачов украли перемогу». У російській блогосфері можна часто зустріти всесвітньо відому фотографію (тут вона є головною ілюстрацією, хоча й не має жодного стосунку до контексту матеріалу). Це фотографія 1971 року: дівчата в міні на вулицях Кабула.
І хай одяг дівчат, їхнє взуття та зачіски безпомилково відсилають до початку 1970-х років, до стилю nвіггі, тобто ще до радянської агресії — російська блогосфера стверджує, що цей знімок — часів радянського вторгнення, і він показує, як радянська агресія «принесла сучасну цивілізацію й прогрес». Маніпуляції часом, епохами й періодами — такі типові для роспропаганди.
А в Афганістані після радянської агресії (й через неї) так досі й не настав мир. Але Росія тут нібито ні до чого — вона ж «несла добро», а винна в усьому Америка...
