Уже четвертий день в російських «ліберальних колах» вирує, причому по обидва боки російського кордону, відлуння скандалу між навальненським Фондом боротьби з корупцією та колишнім головредом закритого «Еха москви» Олексієм Венедиктовим. Здавалося б, ну що нам до того. Але насправді нас це також стосується, причому кількома боками. Отже треба розглянути.

ЧОРНА КАСА СОБЯНІНА: «ХОРОША» КОМПАНІЯ ДЛЯ ВЕНЕДИКТОВА

Що це було і з чого почалося. Зранку 7 березня ФБК випустив розслідування, яке у відеоваріанті називалося «Чорна каса. Як Симоньян, Венедиктов та Собчак отримують мільйони від Собяніна», в текстовому – «Зриваємо маски з утриманок Собяніна».

Соратники Навального провели величезну роботу – вивчили понад 100 тисяч банківських транзакцій, проведених за останні три роки за програмою благоустрою Москви «Мій район». В результаті вони дійшли висновку, що значна частина з витрачених коштів пішла на піар мерії та самого мера. Найцікавіше, звісно, постаті та структури, які цим займалися. Серед них – сім'я пропагандистів Маргарита Симоньян і Тигран Кеосаян, журналістка Ксенія Собчак, цілий телеканал RTVI, який керується телеведучою Тіною Канделакі та її чоловіком. Крім того, через "Мій район" проходили виплати політтехнологам кандидатів у депутати від "Єдиної Росії", в тому числі сумновідомому колишньому одеситу, одному з найбільш одіозних російських імперців – Анатолію Вассерману. З цього кола імен і назв більшу увагу привертали Собчак, яка здавна любить розповідати про свою ліберальність і незалежність, і RTVI, котрий у світі донедавна вважався не так щоб російським, а радше закордонно-емігрантським.

Але все це – дрібниці порівняно з інфою про те, що колишній головний редактор «Еха москви» Олексій Венедиктов отримав щонайменше 680 мільйонів рублів від мерії Москви на видання журналу чи, можна сказати, брошурок «Мій район» про різні історичні райони москви. Вони розповсюджувалися безкоштовно через столичні управи або як подарунковий додаток до історичного журналу «Дилетант» (його Венедиктов та кероване ним «Ехо» випускають з початку 2012 року).

В усіх випадках схема була приблизно однакова – завищена ціна за замовлені (і не так щоб дуже потрібні) послуги. Тому це можна вважати підкупом «лідерів громадської думки». Тим більше, що все йшло в обхід прописаних у законі процедур типу конкурсів на виконання робіт.

А ЧИ НЕ МОЖУТЬ ОРГАНІЗАТОРИ ТЕПЕР ЗАБРАТИ PALM AWARD?

Звісно, найцікавішою для нас була реакція на це в Україні. І звісно, у нас пригадали, що на початку грудня директорка українського Інституту масової інформації Оксана Романюк відмовилася отримувати Премію свободи слова Johann Philipp Palm Award від німецького фонду Palm Foundation через те, що нею нагородили й Венедиктова.

Тоді ж Романюк виклала цікаві деталі про подію: «Організатори премії, Palm Foundation, написали мені ще навесні, що номінують мене спільно з Венедиктовим. Бо Україна, росія, символізм, "обидві країни постраждали". Але я не уявляю, як би я могла фізично стати на одну сцену і розділити одну нагороду з Венедиктовим. Зі службовим лібералом кремля, політтехнологом, який не раз просував кремлівську пропаганду, публічно називав путіна своїм "єдіним начальніком", вихвалявся зв’язками з лавровим, пєсковим й іншими функціонерами, і так далі».

Щоправда, сам Венедиктов виявився достатньо розумним і хитрим, аби заявити, що цілком розуміє українську візаві та на її місці вчинив би так само.

Ще важливішими є слова Оксани Романюк про організаторів преміального процесу Johann Philipp Palm Award: «Я не маю претензій до організаторів. Вони щиро дуже далекі від наших реалій. Це західноєвропейська християнська етика, миротворці, простягніть руки одне одному. Ми довго листувалися з ними, і продовжуємо листуватися. Їм непросто вийти за рамки усталеної картини світу і зрозуміти те, що відбувається тут. Але я знаю, що мені все ж удалося викликати в них запитання і внутрішні дискусії. Попереду в нас ще багато роботи і багато роз'яснень, щоб розвіяти російську імперську магію».

Все саме так. Цікаво тільки відзначити, що розслідування ФБК додало яскравої барви до сюжету з німецькою премією. Адже Пальм був німецьким видавцем, книготорговцем, борцем за свободу, в тому числі за свободу слова, страченим під час наполеонівських воєн. До цього його засудили за видання брошури «Німеччина у своєму глибокому приниженні», яка закликала німців до спротиву Наполеону.

Погодьтеся, виходить цікава смислова рима чи навіть смисловий перевертень. Пальма стратили за видання брошури, яка закликала до жорсткого спротиву владі, що була на той час у країні. А лауреат премії Пальма Венедиктов – видавав (і планував надалі видавати) брошурки на замовлення влади, на підтримку влади та ще й за завищеними цінами. Що також можна кваліфікувати як купівлю його думки, чи хоча б частини думок та висловлювань. От така «свобода слова».

І ще цікаво – а якщо довести до Palm Foundation розслідування ФБК, то вони там можуть переглянути своє рішення про нагородження саме Венедиктова та відкликати премію? Мабуть, що ні. Але спробувати було б варто.

ВСІМ! ВСІМ! ВСІМ! УСІ – ДО «ЧОРНОЇ КАСИ» СВОБОДИ СЛОВА!

А тепер, власне, про те, що розгорнулося в російському ліберальному середовищі після публікації ФБК «Чорна каса». На захист Венедиктова постала значна більшість російських лібералів. Сергій Пархоменко, Леонід Гозман, Михайло Ходорковський… і нема їм ліку – скільки.

Аргументи були такі, що видання чого-небудь взагалі коштує недешево. Та й історичне просвітництво – це ж добре. Крім того, «після того» не означає «через те», отже не можна встановлювати зв’язок між завищеними проплатами та просуванням Венедиктовим шахрайського електронного голосування в москві, а також інші його заяви на підтримку Собяніна, російської влади загалом… І взагалі, не можна ж через усілякі дрібниці розсварювати далі російську ліберальну спільноту!

З одного боку, це все й треба було очікувати. Адже нещодавно ми бачили щось подібне з іншого приводу. Коли помер творець путінського режиму, котрий серед іншого, обґрунтовував його українофобську політику, Гліб Павловський, то мало хто з російських лібералів не віддав йому шану як винятково цікавій людині, котра зробила видатний внесок у російську політичну думку. А те, що він одночасно є фактично злочинцем, що несе пряму відповідальність за поточні дії кремля… Ну, це якось забувалося.

ОЧЕВИДНІ РЕЧІ, НЕОЧЕВИДНІ ДЛЯ БІЛЬШОСТІ РОСІЙСЬКИХ ЛІБЕРАЛІВ

Вибачаюся за самоцитування, але у 2015 році в Укрінформі виходила моя стаття «Ціна свободи слова, або як виживають ліберальні ЗМІ в авторитарній росії». Там писалися і розбиралися на конкретних прикладах речі, як на мене, цілком очевидні: «Щоб говорити правду в Королівстві кривих дзеркал, теж доводиться певною мірою викривлятися – іноді для маскування, іноді просто тому, що такі умови гри… Основні спільні методи мімікрії – набір необхідної для існування суми «балів лояльності»; різноманітні «димові завіси»; приводи для внутрішньої лайки в ліберальному таборі, як один із показників, що ти не небезпечний владі». Окремо у великому розділі розбиралися прийоми і прийомчики Венедиктова та його «Еха москви».

З часом також стало очевидно, як вправно кремль використовував поодинокі «незалежні» медіа, навмисно залишені їм на зачищеному інформполі. З одного боку, тоді, ще до великої війни, це був хороший спосіб заміряти ступінь невдоволення різними сторонами російської дійсності. З другого боку, саме через такі ліберальні ЗМІ, які мають довіру свого сегменту читачів, було ефективно зрідка робити вкидання, потрібні владі.

Дивно, але такі очевидні речі більшість російської ліберальної тусні не бачила та не хоче бачити й досі. Більше того, на тлі інших «незалежних медіа» (телеканал «Дождь», «Новая газета», журнал The New Times) «Ехо москви» та його очільник Олексій Венедиктов виділялися, причому в гірший бік. Він надто близько товаришував з представниками влади та, хизуючись цією близькістю, надто хвацько підхоплював якісь ініціативи влади. Він фактично виростив свою авторську школу журналістики. Перш за все – хамської. Чому? Тому що в путінській росії це найбільш модна модель поведінки, яка йде з самого верху. (Подивіться, якими стали тепер колишній «ботанік» медведєв та рафінований колись дипломат лавров). У венедиктовській школі журналістики треба не наблизити читача-глядача-слухача до розуміння чогось, а, перш за все, вміти спритно маніпулювати подіями, фактами, прикладами, порівняннями.

ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ УВАГИ НА ЛИСТ НА ПІДТРИМКУ ФРІДМАНА

Тому не дивно, що відповідь Венедиктова Фонду боротьби з корупцією полягала не стільки у власне відповіді. Вона, звісно, була. Але не так, щоб дуже переконлива, в ній – жодного документу, тільки словесні пояснення. Відчуваючи недостатність цього, за кілька годин Венедиктов зробив «злив» (чи «вкидання»), опублікувавши підписи низки видатних російських лібералів у листі в Єврокомісію з проханням переглянути санкції щодо керівництва Альфа-груп, включаючи олігарха Михайла Фрідмана (нагадаю – уродженця Львова).

Серед підписантів був і керівник ФБК (поки Навальний в ув’язненні) Леонід Волков. Це при тому, що Волков раніше казав, ніби не займається роботою по зняттю санкцій. Крім того, один зі співвласників «Альфа-груп» Петро Авен знаходиться у санкційному списку ФБК «6000». Отже – справді дивний підпис і дивне рішення Волкова. Через що він уже заявив, що «бере паузу в своїй публічній суспільно-політичній діяльності» і роботі у ФБК. Так, логічно.

Але головне – в тому, що всі переключилися на нову тему, підзабувши про Венедиктова, що й було метою «зливу». Адже серед підписантів листа про «Альфа-груп» – всі аристократичні ліберали: співзасновниці телеканалу «Дождь» Наталія Сіндєєва та Віра Кричевська, колишній віце-прем'єр Альфред Кох, політик Леонід Гозман, журналісти Сергій Пархоменко та Леонід Парфьонов, бізнесмен Євген Чичваркін, економіст Владислав Іноземцев. Це тільки в тому листі, що опублікував Венедиктов.

А ще стало відомо, що підписи поставили редактор «Нової газети», нобеліат Дмитро Муратов, ув’язнений політик Ілля Яшин… Але – стійте. Якщо люди підписували такий лист, то мали ж очікувати, що цей факт врешті-решт стане відомим. Тому публікація цього листа – насправді, секрет Полішинеля, якщо… не брати до уваги підпис керівника ФБК, який спростовує попередні заяви та дії того ж таки ФБК. І це справді прокол, дивний для досвідченої людини.

А як же «чорна каса» для Венедиктова та інших?.. Ну, якось уже проїхали…

І ЗНОВУ – УКРАЇНСЬКЕ ПОЯСНЕННЯ. НЕСПОДІВАНЕ…

Але знову повернімося до української тематики. От як пояснив свій підпис Дмитро Муратов: «А що тут? Я підписав листа під проханням творців меморіалу Голокосту, доробляти меморіал треба». Отакої – неочікувано. Зрозуміло, що йдеться про меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», ситуація з яким наразі залишається незрозумілою, непроясненою – тим більше після введення санкцій проти російських олігархів (які фінансували цей проєкт) та планами націоналізації «Сенс Банку», колишнього «Альфа Банку». Невже нобеліат Муратов про це взагалі нічого не знає? І просто бовкнув щось, пригадавши з давнього?

Чи, навпаки, він знає щось таке, чого не знають інші?..

От скільки всього різного накручено на одну суперечку чи навіть сварку між ФБК і Венедиктовим. І хочемо - не хочемо, але мусимо слідкувати за цим.

Олег Кудрін, Рига