Російський День народної єдності 4 листопада Путін провів в амплуа історика. Після публічного ознайомлення з пропагандистською банерною виставкою «Украина. На переломах эпох» у московському «Манежі» він мав тривалу бесіду з «істориками та представниками традиційних релігій».

Вперше про такий формат українці почули рівно 8 років тому. Тоді широко висвітлювалася схожа зустріч Путіна, яка, втім проходила без участі духовних осіб з «молодими істориками та викладачами історії». Що ж, бачимо реалізацію тренду на більшу «зрілість та святість». А славнозвісні «скрєпи» все дужче сковують думки, волю та совість російської еліти.

Тоді, 5 листопада 2014 року, Путін шокував академічну спільноту (як в Україні, так і Росії) не лише своїм невіглаством в питаннях історії, а й фактично прямими директивами науковцям про те, як їм слід розуміти, писати і розповідати про минуле. 

Увагу оглядачів привернули одкровення диктатора про Крим як про свою «споконвічну землю», за яку росіяни нібито боролися століттями, про Севастополь, який виявився не багато, не мало «первинною купіллю хрещення Росії». Саме такі псевдоісторичні обґрунтування були затребувані путінською машиною промивання мізків якраз в рік незаконної анексії українського півострова.

Цього разу для «свята єдності» (і чергової порції вказівок історикам) з’явилася нова нагода – здійснена Росією спроба відторгнення додаткових чотирьох регіонів України: Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей.

Втім, ані зміст, ані форма сказаного Путіним більше не викликають якогось глибокого здивування. Здійснивши повномасштабне вторгнення в Україну, Путін і його кліка опустили нижче плінтуса планку всього, що продукує офіційна Росія. 

Присутність же при цьому очільника Моспатріархату Кирила (Гундяєва) та керівника Служби зовнішньої розвідки Наришкіна (він також чомусь очолює Російське історичне товариство) лише додало антуражу, звичного для Росії наших днів.

Російський науковець Нікіта Соколов вважає, що Путін «глибоко переконаний, що за тисячу років світ анітрохи не змінився, а мотиви та звичаї геополітичних гравців залишаються тими самими, що й за часів середньовіччя. Політична історія мислиться ним виключно як суцільний «обмін шайбами» […], у вигляді серії силових розборок, що змінюють один одного, і витончених «намахувань».

Чи змінилося щось за ці 8 років, відколи Соколов поставив точний діагноз високопосадовцю та неофіту історичної науки? Нічого! На новій зустрічі з «істориками та представниками традиційних релігій» Путін, говорячи про історичну дисципліну, дорікнув, що на «ворожому» Заході «ключові історичні події подаються в абсолютно спотвореному, перевернутому вигляді, а правда скасовується».

В розумінні Путіна правильно підігнана історія – майже точна наука для обґрунтування торжества «русского мира». В його висловлюваннях дуже відчувається намагання підмінити історією науковий комунізм – дисципліну, яка пояснювала все на світі ще в часи молодості російського диктатора.

Проблем від настільки варварського ставлення до такої складної гуманітарної науки як історія насправді більше ніж здається. Зрештою, минулого разу в глобальну війну світ занурив невдаха-художник. Навряд чи варто очікувати чогось іншого від самозванця-історика, який в політиці керується якоюсь своєю, відірваною від реального життя «історичною логікою».

Що Путін вчергове збрехав про Україну?

Початку обговорення передувала виставка, присвячена не російській єдності, а Україні. Коротка історія цього етапу війни аж кричить про те, що ухвалюючи своє доленосне рішення, Путін дуже погано засвоїв історію України останніх десятиліть (вже не кажучи століть). Втім, зміст виставки (про який можна скласти враження з репортажу телеканалу «Звезда» та з коментарів самого російського президента) свідчить радше про те, що за 8 місяців повномасштабної війни справи з україністикою в РФ як мінімум не покращилися.

Стосовно України Путін повторив свої вже доволі затерті тези. Було і про цілеспрямоване втручання та псування України Заходом, яке почалося відразу після розпаду СРСР. І про насадження бандерівцями і неонацистами псевдоцінностей. І про перетворення на анти-Росію. Кремлівський диктатор приписує всі зміни в Україні після 1991 року виключно ворожим західним навіюванням, заперечуючи навіть можливість якоїсь своєї внутрішньої динаміки у багатомільйонного українського суспільства.

Ці ж західні втручання, переконує Путін, призвели до війни. Зауважте: втручання не в Росію, яка розпочала агресію, а в Україну. Як так могло статися? Вождь-філософ пояснює: зіткнення було неминучим, а тому Росія вдалася до превентивного удару, аби не бути підловленою зненацька ворогом, як це сталося із СРСР в 1941 році. Очевидно, керуючись лише одному йому вище даною «історичною логікою», Путін розгледів на російських кордонах під Харковом та Сумами багатомільйонну фашистську армаду, готову до нової «Барбаросси», тож він не став чекати біди як його попередник Сталін.

Втім, певна новизна в форматі виступів Путіна все ж з’явилася. Вбиваючи українців в реальному житті, на словах Путін не перестає їх шкодувати: «… просто дивно, що там відбувається: начебто українців не існує, кидають як у топку, і все. Саме Україна, український народ і є перша і головна жертва навмисного нагнітання ненависті до росіян, до Росії. У Росії ж все навпаки, ви це добре знаєте: ми завжди з повагою і теплотою ставилися і ставимося до українського народу. Так було і є, незважаючи на сьогоднішнє трагічне протистояння».

А шкодує президент РФ українців, звісно, тому, що вони з росіянами «по суті, один народ. По суті, протистояння йде всередині одного народу, так само як це було після потрясінь 1917 року, людей знову стравили». 

Хто ж їх стравив? Путін переконує, що і тоді, і зараз «іноземні держави гріли руки трагедії нашого народу. Їм було начхати і на білих, і на червоних, вони переслідували свої інтереси, послаблювали та рвали історичну Росію на частини».

Живе цей «один народ» не десь на Венері, а на території «історичної Росії», зі шматків якої росіяни добровільно зліпили Україну «з метою створення єдиного, загального культурно-гуманітарного, історичного простору».

Тому Путін наполегливо прагне відірвати Україну від європейського простору. Для цього він попереджає українців про агресивні наміри Заходу… відкусити українські землі!  Мовляв, три сусідки: Угорщина, Румунія та Польща – сплять і бачать, як повернути назад території, які були насильно відторгнуті від цих держав на користь України. 

Натомість «єдиним справжнім справжнім гарантом української державності та суверенітету» Путін зухвало називає Росію. Так так: саме ту країну, яка в 2014 окупувала Крим, окремі райони Донецької та Луганської областей. А з 24 лютого пробує окупувати вже всю Україну.

У цій дивній «історичній логіці» Путіна вже не знаєш, чому слід дивуватися більше: чи тому, що гарант державності та суверенітету випередив хижих західних сусідів у спробі загарбати українські землі? Чи тому, що українці, які, мовляв, самі не здатні захиститися від угорсько-польсько-румунсько посягань, вже дев’ятий місяць поспіль дають тягла номінальній другій армії світу?

Зі збоченої «історичної логіки» Путіна випливає, що братня любов Росії до України проявляється у вигляді агресії і вбивств. А безперервне постачання українцям озброєння для самооборони з боку Заходу – це, виявляється, свідчення байдужості та безжалісного ставлення до українців. 

Урок чергових псевдо-історичних роздумів Путіна для України і світу єдиний – Путін завжди бреше, каже те, що потрібно для пропаганди. Тому завдання Сил оборони України – викинути росіян з окупованої української території. Інакше путінська орда піде далі, буде вбивати і гвалтувати зі словами «мы один народ».

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Український інститут національної пам’яті

Карикатура Сергія Йолкіна