Радянська пропаганда була сильною, оскільки жодна інша думка не допускалася. Коли припинилося заглушування чужих радіоголосів, пішли тріщини й на споруді радянської пропаганди. А доти навіть переказування політичного анекдоту могло призвести до тюремного строку. Із чужою пропагандою боролися не тільки покаранням, а й струнко вибудуваною своєю пропагандою.

Коли сьогодні більшість населення Росії підтримує війну, то це теж результат потужної системної роботи, оскільки не може бути випадковим. Аналіз соцопитувань росіян двадцятилітньої давності показав, що вже тоді негативні оцінки України переважали над позитивними. Вже тоді Україна була для пропаганди негативним прикладом.

Пропаганда «роздає» масовій свідомості відповіді на ще не озвучені запитання. Вони не повинні залишитися без відповіді, щоб масова свідомість раптом не задумалася над тим, над чим думати не слід. Жити з відповідями легше, ніж без них... Тим більше на породження відповідей працює все медійне поле, оскільки опозиція доступу до медіа вже не має.

Та керовані медіа — це лише «передавальна» частина. Це умовний «гучномовець», що посилює передані в масову свідомість потрібні сигнали. Сайт «Медуза», наприклад, проаналізував десяток інструкцій, які спускають у медіа з адміністрації російського президента. Для кожної зміни ситуації пропонуються інтерпретації, що мають звучати, наприклад, на випадок підриву Кримського мосту або при оголошенні мобілізації. Вони покликані знижувати тривожність масової свідомості, демонструючи повну керованість ситуацією з боку влади.

Система пропаганди базується на нижче названих базових основах, своєрідних системах, зі своїми правилами та завданнями. Перша — ментальна (когнітивна), яка, з одного боку, є входом для інформації, що надходить, а з іншого — системою обробки інформації, що надійшла. Знаючи цю систему, вдається керувати масовою свідомістю в потрібному напрямку, оскільки керуючі сигнали не просто приходять у кожну голову, вони не випадкові, а системні, — реагування масової свідомості програмується заздалегідь.

Друга система — інформаційні потоки в соціумі. Вони дозволяють робити так, що індивід не може сховатися від інформації, яку спрямовує йому держава. Вона все одно надійде через телевізор, сайт або соцмережі. Або, як у радянському анекдоті, навіть із праски. Вона надходитиме з маніакальною наполегливістю доти, доки в цьому буде потреба, з погляду держави.

Третя система — наративи як спосіб організації смислів. Потрібні наративи постійно знаходять своє підтвердження в найрізноманітніших інформаційних потоках. Вони створюють системність пропаганди, в якій немає й не може бути нічого випадкового. Якщо смисли «загоряються» в наших головах, то це комусь потрібно.

Людина перебуває під певним інформаційним «бомбардуванням», але не відчуває його таким, оскільки воно видається не системним, а випадковим. Ось потрібну думку повторив телеведучий, в іншій програмі вона прозвучала з вуст експерта, і її ж принесла зі школи дитина.

І всі вони спрямовані на ту точку в масовій свідомості, яка в результаті дасть очікуваний результат. Від усього цього не можна ухилитися, оскільки проти окремої маленької людини працює система систем пропаганди.

Пропаганда керує майже анонімно, ми не можемо сказати, хто конкретно за неї відповідальний. Тим більше це постійне повторення, коли з різних джерел чується не окремий голос, а гучний пропагандистський хор. Це повторення створює в головах нову реальність, яка існує за рахунок надходження з різних джерел. Є така психологічна особливість: те, що найлегше підтверджується у свідомості, вважається правдою. Багатократне повторення завжди підтверджуватиметься легше, ніж будь-яка одноразова дія.

Російські телепрограми, на думку дослідників, утримують такі комунікативні рамки з приводу війни в Україні:

• «Ми не нападаємо, а захищаємося».
• «Усі обвинувачення у наш бік побудовано на фейках та інсценізаціях».
• «Захід оголосив нам економічну війну».
• «Захід використовує практику культури скасування стосовно Росії, її громадян і культури»,
• «Ніхто не помічав війни на Донбасі впродовж восьми років».

Усе це пов'язано з головним наративом «Захід — вічний ворог Росії». Решта наративів випливають із головного. Його ще називають гранд-наративом. Сила цього підходу лежить у тому, що всі ці наративи пов'язані. За кожним із них легко «витягується» інший.

Комунікативна реальність при багаторазовому повторенні починає сприйматися майже як фізична. Отримувач інформації заздалегідь знає, що треба відповідати на будь-яке запитання. Така заміна реального інформаційним суперечить народній мудрості, яка каже: скільки не повторюй «халва», в роті солодше не стане.

Чи то Соловйов, чи то Арестович — творці саме такої комунікативно-орієнтованої реальності. З одного боку, вони здатні утримати увагу на своїх словах. З іншого — ця увага означає, що багато зі сказаного ними залишатиметься в нашій пам'яті. Цікаво, що Арестовича слухають і чимало росіян. Це дивно, але так є, імовірно, буде й надалі. І Арестович потрібен саме для того, аби доносити інтерпретації нашої сторони чужим.

З інструментарію в Арестовича — тільки слово та манера його подачі. У Соловйова є ще інструментарій у вигляді експертів та умовних бійок у студії. Все це створює потрібну видовищність і часто те, задля чого вмикають телевізор. Росія «зарядила» телевидовищність бійками й суперечками, а ще — вигнанням неугодних експертів зі студії. Цю видовищність можна позначити як видовищність вулиці, на відміну від видовищності мистецтва.

Способів маніпулювати інформацією не так уже й багато. Перерахуємо частину їх:

• інформація подається поза контекстом, неприємним для власної країни. Росія постійно підкреслює вік лідерів протилежної сторони, наприклад США, де обмовки або «не така» поведінка Байдена пояснюються його віком і трохи глузливим коментарем. Щодо Байдена повно таких натяків. При цьому у схожих розповідях (а вони доволі часто звучать із вуст пропагандистів) ніколи не згадується, що Путін за віком теж нібито має бути на пенсії;
• інформація разового рівня подається як системна. Таких прикладів, коли заголовок статті системний, а доказів у тексті немає або вони випадкового характеру, дуже багато. Ось типовий підхід. Заголовок каже, що французи виступають проти... А з тексту випливає, що «французи» — це десяток читацьких коментів під статтею. Або в заголовку сказано, що депутати Німеччини або Франції відвідали Крим, що скидається на приїзд офіційної делегації. У тексті ж згадуються один-два депутати, які з'явилися там з власної ініціативи.

Це така пропаганда заголовками, коли заголовок не відбиває реальності, а йде ніби з перебором. У ньому говориться більше, ніж у самій статті. Але чимало людей читають лише заголовки, тому отримують спотворену інформацію.

Пропаганда в принципі говорить одне, а в голові тримає інше. Те, що пропаганда розповідає, ніколи не відповідає тому, задля чого вона нібито це говорить. Пропаганда розмовляє не поверхневими, а більш глибинними значеннями.

Пропаганда легко заповнює будь-які лакуни, але... собою. Якщо не знаєш, що робити, роби як усі, тобто за «таблицею множення» пропаганди. Іноді доводиться прикидатися, а не робити реально. Членові будь-якого суспільства безпечніше не виділятися, хоч колись у печері, хоч у сучасному житті. Жодне управління не любить поведінки з відхиленнями, оскільки є такий закон, що суб'єкт управління повинен мати не меншу складність, ніж об'єкт управління. Складний об'єкт потребує ускладнення управління, а хто хоче зайвої роботи...

Журналісти на кшталт Соловйова не стільки відбивають реальність, скільки створюють її. Дехто, правда, вирізняється тим, що стає правовірнішим за Папу Римського. Це такий тип агресивних журналістів, точніше — пропагандистів. При цьому влада любить їх найбільше. Покарали, наприклад, журналіста Красовського за заклик знищувати українських дітей, навіть прибрали з ефіру, знявши роздратування аудиторії. Але повернули назад його фільм, щойно все вщухло. І це ще одна маніпуляція, коли гучно говорять про те, що вигідно, але мовчать про те, що невигідно. Гучно звільнили, але тихенько повернуть...

Ми всі — люди системи. При цьому системи в наших головах можуть різнитися, однак система, яку підтримує держава, виявляється сильнішою. Її символи, її спікери, її вороги задають світ навколо і всередині нас. Раніше говорили: скажи мені, хто твій друг... Тепер пропаганда формує відповідь на запитання: скажи мені, хто твій ворог... Задля зачищення інформаційного простору Росія і впровадила аналогічне «ворогу» поняття «іноагент».

Пропаганда відповідає на запитання, які ще не прозвучали в голові людини, граючи на випередження. І коли запитання виникає, відповідь на нього давно є в нашій голові. А ми ліниві й недопитливі, щоб самим докопуватися до істини...

Пропаганда з апломбом може вістити про те, чого й сама не знає. Але впевненість її подачі перекриває будь-які сумніви. Сьогодні немає Левітана з голосом, що задає достовірність заздалегідь. Хоч Соловйов, хоч Пєсков можуть говорити як завгодно впевнено, але ми знаємо, що їхня декларована нелюбов до Заходу фальшива.

Інакше Соловйов не купував би два будинки на озері Комо в Італії, донька Кирієнка не мала б французького громадянства, а дружина Пєскова не відпочивала б у жовтні в розкішному готелі в Ізраїлі. Та й Медведєв не мав би в Італії виноградника, придбаного за 10 мільйонів доларів, одночасно зі словами «Я їх ненавиджу». Повніший текст такий: «Мене часто запитують, чому мої пости в Телеграм такі різкі. Відповідаю — я їх ненавиджу. Вони виродки й вилупки. Вони хочуть смерті нам, Росії. І, доки я живий, я робитиму все, щоб вони зникли». Все це — зворотний бік медалі «Всі на війну із Заходом».

Пропаганда конструює світ під політичні цілі поточного моменту. Пропаганда сильніша за кожного з нас, оскільки має в руках багатократно посилені інструменти впливу. Жодна людина не може з нею сперечатися, оскільки безпосередньо пропаганду не перемогти. Людина проти неї — як мураха проти екскаватора. Тільки спільними зусиллями можна перемогти і пропаганду, і фейки, і решту видів брехні. А державна брехня завжди багатократно небезпечніша за ту, які може промовити просто людина.