За даними ІМІ, 37 наших колег було вбито за останні пів року. Сотні українських медіа закрились, сотні — на грані виживання. Тисячі, а може й десятки тисяч журналістів і медійників стали переселенцями і біженцями, втратили членів родин, будинки, здоров’я і звичайне життя. Сотні колег пройшли російські фільтраційні табори, підвали. Ми майже щодня дізнаємося нові історії про надзвичайну сміливість наших українських колег і про те, що їм довелося пережити.

Але — «російським журналістам важче».

Ось текст від Ethical Journalism Network. Він побудований на застарілому підході «колонія — метрополія», і є досить яскравим прикладом такого явища як Westsplaining. Тому автор, мабуть, не бачить нічого поганого в порівнянні викликів, які стоять між двома абсолютно різними, окремими країнами — Україною й Росією, одна з яких до того ж напала на іншу. Порівняння супроводжується оцінками на зразок «іn Russia, the situation is far worse (?)» і зворотами типу «the courageous resistance of journalists in Russia». А він що, був, цей сміливий спротив російських журналістів? Я, мабуть, пропустила. Чи це одна Овсяннікова із плакатом розписалася за всю російську журназдоту?))

Далі йде ще одне порівняння Росії й України в тексті — хто кого звинувачує у воєнних злочинах. І цей момент читати справді дуже дивно й тяжко. «Україна проводить власні розслідування і заявила, що розслідує 21 000 військових злочинів і злочинів агресії, імовірно скоєних російськими військами з початку вторгнення в лютому. Зі свого боку Москва висунула звинувачення 92 військовослужбовцям українських Збройних сил у злочинах проти людяності (це які військовослужбовці ЗСУ — ті, які захищали Україну від російського геноциду? Від вторгнення на нашу територію і вбивства наших громадян? І яких Росія захопила в полон? — ОР). Росія також розслідує підозрюваних у найманстві з Великої Британії, США, Канади, Нідерландів і Грузі. Усі сторони (тобто для автора жертва = агресор. — ОР) рішуче заперечують вчинення воєнних злочинів, а Росія навіть звинувачує Україну в нападах на власне цивільне населення та обстрілі власної інфраструктури (тут точно не варто було додати якогось спростування? Україна нападає на власне цивільне населення, серйозно? — ОР)».

Я думаю, західні експерти мають почуватися зараз дуже невпевнено. Давно відомий москвоцентричний світ рушиться.

Підхід «а це метрополія і колонії» більше не працює. І раптом стає видно нас, українців. А ми виявляємося зовсім не такими, якими нас роками зображали офіси московських кореспондентів. Ми дуже децентралізовані. Ми сміливі. Для нас воля — одна з базових цінностей. У нас сильно розвинений підхід grass routes. Ми багато критикуємо і обговорюємо. Ми набагато менш патерналістичні. Це якщо автору хочеться порівнянь. Західним експертам складно й незручно, тому що треба переосмислювати зручні підходи. Треба будувати нове ставлення до цієї невідомої України, яка раптом стала суб’єктом.

*

Хотіла завершувати, але додам ще один момент зі статті. Автор цитує кореспондента CBS: «Київ — відносно цивілізоване, відносно європейське місто». Я ледь ногою мамонта не вдавилась, коли читала, не можна ж так :)

Я перепрошую, серйозно? Відносно цивілізоване? Відносно європейське? А яким містом мав бути Київ, азійським? Нецивілізованим? Або які ознаки «достатньо» цивілізованого і європейського міста? Вайфай у нас є, якщо що :)

Дякую, дякую за увагу. Піду готувати своє відносно цивілізоване відносно європейське дитя до школи, хоча вона цього року буде лише онлайн. Бо Росія, журналістам якої «набагато гірше» і з якою «не всьо так однозначно», розбомбила нашу школу і заодно пару навколишніх будинків.