Скандал. Авторитетне американське видання The Wall Street Journal у своєму репортажі з Києва назвало українську «мовою неосвічених селян». Тамтешні есемемники, мабуть, у паніці, бо їхня ледь жива сторінка у фейсбуку переживає неймовірну популярність через допис із посиланням на цей матеріал. 2,3 тисячі реакцій та майже 600 переважно гнівних коментарів на момент написання цього тексту. Українці, обурені наругою над своєю мовою, шеймлять журналістів, звинувачують у роботі на Кремль та вимагають вибачень.

Немає жодних сумнівів у тому, що Росія має великий інформаційний вплив, зокрема і на світові медіа, тому нині ми напрацьовуємо слушний алгоритм, доступний будь-кому, — піти в коментарі та написати щось на захист української позиції, розвінчати фейк чи просто якусь чергову імперську бздуру. Рівно так само немає сумнівів у тім, що перед написанням незле трохи подумати, аби не зробити гірше і не пошитися в дурні. А саме це, на жаль, нині робиться під дописом WSJ.

Найперше — коментатори не змогли коректно перекласти сам допис. У цьому коротенькому описанні немає жодного твердження, що українська — мова неосвічених людей. Натомість ось як це звучить у перекладі: «Офіційна мова України, яку колись висміювали як мову неосвічених селян, набуває популярності в Києві та інших містах, де жителі хочуть розірвати мовні зв’язки з Росією». Погодьтеся, різниця — колосальна.

Ну а друга помилка — теж класична. Вочевидь люди не читали сам матеріал, який є цілком адекватним і розповідає, чому російськомовні українці все частіше відмовляються розмовляти російською. Ясна річ, читачам потрібно дати контекст, і журналісти його дають коректно. Там і про путінські маніпуляції щодо «ущемления русскоговорящих», і про загальну політику з придушення української. Щоправда, описує лише період СРСР: «Протягом десятиліть правління Москви влада сприяла використанню російської мови, яка домінувала в містах. Українську мову висміювали як несправжню, якою розмовляли лише неосвічені селяни».

Автор Метью Люксмур у своєму доволі короткому матеріалі зміг пояснити, нехай і у двох словах, тривалу агресію щодо мови та загальні методи її знищення, знецінення і які це мало наслідки. Як саме до людей нині приходить розуміння цієї політики і як вони намагаються змінити ситуацію, змінюючи самі себе. Зокрема згадують Володимира Зеленського: «Ви робите все, щоб наш народ відвернувся від російської», — сказав у березневому відеозверненні президент України Володимир Зеленський, який виріс російськомовним. «Тому що російська мова буде асоціюватися саме з вами, і тільки з вами, з тими вибухами і вбивствами, з вашими злочинами». Ось що пишуть про одного з героїв репортажу: «Усі розуміють, що це процес», — сказав Ярослав Муха, 28-річний бармен із Києва, який сказав, що над ним сміялися за те, що він говорив українською два десятиліття тому на перерві в школі, де всі діти говорили російською. «Люди не судять, якщо ти ще говориш російською. Але вони заохочують українську».

Тому весь цей матеріал не містить жодної зради, а навпаки — налаштовує читачів зрозуміти нашу ситуацію та не вірити кремлівським наративам про мову.

Саме тому ця хвиля звинувачень у коментарях має дуже дивний вигляд і серйозно шкодить. Перш за все тому, що коментатори самі вдаються до перекручень і безпідставних звинувачень. Ба більше — ті, хто таки спромігся правильно перекласти текст, почали емоційно заперечувати реальність і не надто приємні факти. На превеликий жаль, пропаганда змогла глибоко проникнути у голови багатьох українців, які довгий час справді вважали рідну мову «сільською», «кумедною», «рагульською». Те, що ми почали виправлятися, не значить, що цього не було. Я 5 років провчилася у Запоріжжі та відчула таке ставлення з усією повнотою. Це коли просиш передати гроші водієві, а на тебе обертається уся маршрутка, бо україномовна людина сприймається як щось екстраординарне. Бо її у публічному просторі майже не було: люди соромилися нею говорити. Бо «як лох». Хлопець моєї сусідки по гуртожитку просив її не говорити українською у компаніях чи навіть у магазинах. І вона погоджувалася, бо навіщо ж соромити себе і кавалера? Після 2014 року на балконах і вікнах запоріжців масово почали з’являтися жовно-сині стяги і мовну ситуацію серйозно переосмислили. Не кажучи вже про останні місяці.

Існує незліченна кількість історій україномовних людей, які роками переживали цей весь треш та приниження. І, до речі, йдеться не лише про східні та південні регіони, хоча тамтешня ситуація справді завжди була гіршою. Я з Рівненщини і доволі часто мої знайомі, потрапивши десь у Київ чи просто в іншу компанію, починали вивертати щелепу, намагаючись спілкуватися «по-городському». Явище це було таким жалюгідним та смішним, що наші класики нераз вдавалися до його висміювання. «Мина Мазайло», «За двома зайцями» — чудові приклади. Чи Куліш зі Старицьким теж понавидумували?

Щось схоже, певне, треба написати і про українське телебачення, яке дуже часто і аж до великої війни створювало українській статус «мови неосвічених селян». Ображаючи тим самим і самих мешканців сіл, які не конче мають бути такими, як їх намагалися описати. Сама лиш кричуща ситуація із серіалами, які вперто ділили за мовним принципом. Дурнуваті комедії про рагулів — українською, серйозні драми чи детективи про серйозних людей — російською. Причому цей принцип навіть не приховували.

Досить неприємна ситуація зберігалася і в багатьох реаліті-шоу. Серед учасників та учасниць раз-по-раз з’являлися персонажі «шоб поржать». Україномовні селяночки, вбрані у народні строї, відстоювали своє право на життя за архаїчними принципами. Дикими очима дивилися на суші, роботи-пилососи та інші «дива цивілізації». А решта учасників разом із глядачами мали б зверхньо кепкувати із такого видовища. Тим часом з’ясовувалося, що інші герої у побуті спілкуються українською, але на шоу, звісно, переходили на російську. Ну, щоб якось солідніше. Як не згадати майже хрестоматійну ситуацію, коли збирається компанія незнайомців, і лиш за деякий час з’ясовується, що всі в ній насправді україномовні? Після цього вони сміються і полегшено видихають: тепер можна не викаблучуватися.

Нині популярний інший жарт, хоч і гіркий. Що «животворящий» Путін, його війська і загалом росіяни стали найбільшими і найефективнішими в історії українізаторами. Хоч дякуй, їй-бо. Чудово, що, хоч і такою ціною, ми почали серйозно змінюватися. І навряд варто дорікати колись іронічно налаштованим щодо рідної мови людям. Бо помилятися — наше законне право. Проте заперечувати очевидне і ображатися на правду – доволі інфантильно. Я би особисто навіть подякувала авторові матеріалу WSJ, що не описував наших усе ще частих мовних конфліктів. І людей, зокрема і публічних, які продовжують нарікати на «україномовних гнид», «ущемления» та «агресивне ставлення до російськомовних». Давайте з цією проблемою просто швиденько розберемося самі, аби потім не довелося писати гнівні коментарі ще під якимось із матеріалів.

Фото з публікації The Wall Street Journal