У перший день повномасштабного російського вторгнення, 24 лютого, студентки Могилянської школи журналістики створили твітер-канал War in Ukraine, щоб розповідати іноземцям про війну Росії проти України.

Тепер цей створений із нуля канал читають майже 6900 людей, що непогано для студентського проєкту. Але замало, щоби змагатися із твітер-каналами, які існують набагато довше. Для порівняння: UkraineWorld від «Інтерньюз-Україна» з 2017 року набрав 209,3 тис. підписників. Втім, студентки з War in Ukraine підійшли до справи професійно та мають великі амбіції.

Про медійний стартап «Детектору» розповіла Софія Когут, співзасновниця та головна редакторка War in Ukraine, студентка Могилянської школи журналістики. Софія також працює випусковою редакторкою новин на телеканалі «Еспресо».

Андрій Яніцький, спеціально для «Детектора медіа»

— Як з’явився War in Ukraine?

— 24 лютого мені та ще кільком моїм одногрупницям почали писати знайомі з інших країн із питаннями, що відбувається в Україні. Я раніше вчилася в США за програмою FLEX, маю багато знайомих в Америці. Одногрупниці також училися за кордоном або працювали з кимось з іноземців. Отже запит на оперативні новини з України англійською був значний.

Десь о 15-й годині в перший день повномасштабного російського вторгнення Ольга Круглій створила закритий чат, де запропонувала запускати такий англомовний ресурс. Крім запиту іноземців, у нас була внутрішня потреба допомагати країні, і ми як журналістки так могли бути корисні.

— Багато людей у перший день бомбардувань не могли би думати про твітер. У вас не було паніки?

— Паніка була! Це все відбувалося паралельно. Кожна з нас шукала укриття, як рятуватися, хтось із команди вже їхав за кордон, а хтось сидів удома. Я перші три дні була в Києві. Час від часу між написанням новин ми відволікалися на те, щоб заспокоїти одна одну. Думаю, що в більшості людей у ті дні були панічні атаки.

— Чому твітер, а не окремий сайт, не інша платформа?

— Більшість друзів із-за кордону використовують твітер. А в умовах, коли сирени, коли ховаєшся від можливих прильотів у метро — твітер найзручніший. Ми могли кидати туди по три речення й оперативно розповідати, що відбувається.

— Чим ваш канал відрізняється від подібних?

— Українські медіа повідомляли здебільшого новини з великих міст, тоді як області та маленькі населені пункти залишалися непоміченими. Крім того, в українських ЗМІ в перші дні був хаос. Новини з першоджерел були перемішані з цитатами заяв, повідомленнями про повітряну тривогу та історіями від мешканців різних міст. Все це було скинуто докупи, тому інформація з маленьких населених пунктів залишалася поза увагою.

Ми побачили, що є іноземці, які хочуть знати повну картину того, що відбувається в різних українських містах, а не тільки у столиці. Зрозуміли, що є незаповнена ніша, вирішили скористатися цим і водночас допомогти країні.

— Чи можна озвучити результати вашої роботи в цифрах?

— Зараз ми маємо 6890 підписників, і цифри постійно зростають. Найбільший за охопленням твіт був 25 лютого — заява президента Зеленського, що, попри російські фейки, він залишається в Києві. Охоплення лише одного цього твіту — 194 тисячі переглядів.

Найбільші щомісячні охоплення в нас були в березні — орієнтовно 2,4 млн переглядів наших твітів. Тоді акаунт «War in Ukraine» відвідали 770 тисяч людей. Загальна статистика з 24 лютого каже про понад 6 млн переглядів за весь час.

— Хто вас читає?

— 30% читачів зі США, це наша основна аудиторія. 10% із Британії, 5% із Канади, далі по сходинках Німеччина, Франція, Польща. Українців також десь 10%. Є волонтери, які перекладають наші твіти іспанською та німецькою.

Загалом маємо понад 12 тисяч ретвітів, один із них зробила пані Катерина Ющенко, дружина колишнього Президента України Віктора Ющенка.

— Традиційні ЗМІ звертали на вас увагу?

— Співпраці з класичними ЗМІ ще не було, але ми відкриті до колаборацій. Нас запрошували на дискусію від «Офісу Дій» про роботу на інформаційному фронті. Крім того, про «War in Ukraine» писала аналітична група Українського кризового медіацентру.

— Чому ми маємо вірити вашим новинам у твітері?

— У Могилянці нас навчили ретельно перевіряти джерела, і ми дуже дбаємо про те, щоб на каналі не було фейків. Деякі новини обговорюємо в спільному чаті, і якщо виникають питання, перевіряємо разом.

Основні джерела наших твітів — офіційні повідомлення обласних військових адміністрацій, міських голів, оперативних командувань тощо. Є новини з прокуратури, від Офісу Президента також.

Софія Когут

У нас бувають ексклюзиви з джерел на тимчасово окупованих територіях, адже вичерпної офіційної інформації звідти немає. Свої джерела ми не можемо розкривати, але це місцеві мешканці, яких ми знаємо і яким довіряємо. Крім того, в команді є люди, які там народилися і в яких залишилися зв’язки з місцевими. Ми також моніторимо місцеві соцмережі і перевіряємо інформацію звідти.

Важливо писати про тимчасово окуповані території. Ми маємо розуміти, що там відбувається. І люди, які там залишилися, мають відчувати увагу до себе, що про них не забули.

— Як побудована робота редакції зсередини?

— Перші три доби ми писали безперестанку і вдень, і вночі. Ніхто практично не спав. Писали по дві години по черзі, будили одна одну. Так було, поки ми фізично не втомилися.

Зараз працюємо день через день командами по чотири людини, кожен член команди чергує по чотири години. Тобто ми вже не пишемо цілодобово, але щодня охоплюємо проміжок від 08:00 до 00:00, наразі за київським часом. У такому режимі — з березня. А нещодавно навіть окреслили собі час відпусток. Також маємо наради: щотижневі й термінові, якщо треба щось негайно вирішити.

Редакція зросла із шести до дев’яти людей, з’явилася необхідність у навчанні нових журналістів. Для цього я створила двогодинний тренінг «Як писати новини англійською».

— Як розподілені функції в команді?

— Ми поділилися на дві мінікоманди: внутрішню та зовнішню. Внутрішня займається новинами, зовнішня подає заявки на гранти.

Є виконавча директорка Лєра Нікітіна, яка контролює дві мінікоманди.

Я відповідаю за внутрішню, тобто є головною редакторкою: вичитую твіти, формую редакційну політику, навчаю нових журналістів. У нашій внутрішній команді є також Олександра Козлова та Анастасія Проц, які організовують роботу. Ростислав Маханько долучився до нас чотири тижні тому. Тепер також пише новини та допомагає з аналітикою.

Зовнішня команда — це Ольга Круглій, відповідає за місію-візію-стратегію. Вона першою закликала нас щось робити. Вікторія Бабич, Мілена Рибцова та Емілія Цера відповідають за зовнішні комунікації, пошук грантів та залучення коштів.

— Звідки ж гроші? Десятеро людей працюють кілька місяців поспіль без зарплат?

— До середини травня в нас не було жодних коштів, працювали на натхненні. У травні подалися на мінігрант від «Офісу Дій» на три місяці. Нині маємо трохи коштів на розвиток. На ці гроші зробили ребрендинг, плануємо запускати рекламу та далі подаватися на гранти. Тому що, ви праві, п’ятий місяць поспіль у такому режимі на одному натхненні витримати складно. Це щоденна робота майже без вихідних.

— Тобто грошей на зарплати все ще немає, гроші пішли на розвиток?

— Ні, поки що зарплат немає. Але ми шукаємо фінансування і відкриті до пропозицій. Окрім грантів, думаємо також про Patreon, але спочатку проведемо кампанію, щоб залучити більше читачів.

— Ви казали, що найбільше читали твітер-канал у березні, тобто увага до України падає. Це вас не розчаровує?

— Це було передбачувано, тому ми були готові. Охоплення скоротилося приблизно втричі у порівнянні з березнем і продовжує скорочуватися. Це змушує нас диверсифікувати свій контент, шукати нові способи залучення читачів, скорочувати новини. Тобто ми автономізуємо їх, вкладаємо новину в кількість знаків твіту, а не пишемо довгі треди (ланцюжки із серії повідомлень). Вони в нас усе ще є, але ми намагаємося використовувати їх менше.

— Як змінився сам контент?

— Ми почали розбавляти контент про обстріли, удари, руйнування та жертви чимось нейтральним і легким. І, за досвідом чотирьох місяців, ці твіти збирають найбільше охоплення. Наприклад, у нас третій за популярністю твіт — про малюнок українського тризуба на каві в аеропорту в Ризі. Ми також не пропускаємо щасливі історії про те, як Україна відновлюється. У майбутньому плануємо розповідати про відновлення більше.

— Назва War in Ukraine не дуже про відновлення, здається.

— Назва була першою, яка спала на думку і яка була зрозумілою іноземцям. Можливо, пізніше ми її змінимо. Рішення по назві ще немає, там точно буде слово Ukraine. Але сподіваюся, що ані в назві, ані в самій Україні слова War більше не буде.

Поки що ми змінюємося візуально. Раніше в нас на заставці була проста стокова картинка. Під час повітряних тривог у перші дні часу на дизайн особливо не було. Тепер з’явилася можливість оновитися: є інфографіка для ілюстрації новин та нове лого на обкладинці. Це символ сонця з української писанки, але без однієї пелюстки, яку забрала в нас Росія. Ми цю пелюстку обов’язково повернемо.