Окупанти відчувають власну тимчасовість в Україні і вже готують собі «велику зміну». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 19 травня.

1. Від останнього «бігмака» до останнього «айфона»
2. Росія відчуває свою окупаційну тимчасовість
3. РФ не хоче повертати «Азовсталь» у «рідну гавань»
4. Історія, яку не розкажуть Діані Красовській

Від останнього «бігмака» до останнього «айфона»

Один з будівничих путінізму, фактичний творець «обнулительної конституції» сенатор Клішас, який ще напередодні підказував, як стратити наших «азовців» тоді як смертна кара в РФ заборонена, несподівано став ворогом народу, мало не «дискредитатором збройних сил».

«Програму імпортозаміщення провалено повністю. Крім бравурних звітів галузевих відомств немає нічого», – заявив Клішас.

Важко сказати чого йому не вистачило для повного щастя: останнього «бігмака» чи останнього «айфона»? Але шум піднявся неймовірний. Довелося реагувати навіть Пєскову.

Клішас, звичайно, правий. І справа не в тому, що 19 травня найбільша американська фармкомпанія Bristol Myers Squibb повідомила, що виходить з Росії. І навіть не в тому, що після 24 лютого ціни на унітази в РФ підскочили на 70%, а консерви через відсутність жерсті для тари – на майже 30%. І навіть не в тому…

НАСПРАВДІ санкційна жерсть у Росії буквально у всьому. Ось лише невеликий перелік, чого вже не вистачає для повного щастя російськім «клішасам».

–Припинено ввезення 85% сировини для текстильної промисловості РФ.

– Скорочено видачу іпотечних кредитів до 75%.

– Стоматологічна галузь у РФ стоїть. Усе постачання здійснювалося з Європи, Японії та США.

– Найбільша золотодобувна (!) компанія Росії Petropavlovsk оголосила дефолт.

– Останній резервний фонд, що залишився у РФ, за три місяці втратив 20% коштів. Це означає, що «кубушки Путіна» не вистачить і на рік.

 – Історія російського автопрому фактично завершилася.

У режимі очікування: заборона на постачання в Росію упаковок для харчової промисловості  –  з 1 червня, купівля вугілля – з 1 серпня. Центробанк РФ вважає, що вже запроваджені санкції збережуться до 2024 року. Оптимістично вважає.

Росія відчуває свою окупаційну тимчасовість

19 травня в Держдумі РФ з’явився законопроєкт, згідно з яким на окупованих українських територіях для нібито «забезпечення основних прав і свобод людини та громадянина» мають бути створені тимчасові адміністрації. Окрім іншого, у документі йдеться про направлення за межі РФ «на добровільній основі» цивільного персоналу.

НАСПРАВДІ усе це говорить про декілька речей. 

По-перше: окупаційна влада не може набрати потрібну кількість підготовленої обслуги з росіян. Офіціантки та ексвишибали, як і «ленінські кухарки» з державним управлінням навіть на місцевому рівні не справляються.

По-друге: на окупованих територіях, схоже, повний безлад, тож потрібен хоч якийсь папірець, на який місцеві «чиновники» зможуть хоча б формально спиратися.

По-третє: з огляду на плани входження в рублеву зону, нею мають опікуватись свої люди, а не місцеві зрадники. На будь-якій зоні завжди мають бути свої люди. Просто в Росії так прийнято.

По-четверте: Усе що говориться, поки абсолютно не в’яжеться з тезами, що «Росія не збирається окупувати Україну» і «долю Херсонської області мають вирішити її мешканці». Тому як це пояснювати світу – незрозуміло.

По-п’яте: жодного шансу на те, що світ визнає якийсь «Таврійський федеральний округ Російської Федерації» у складі окупованих Криму, Херсонської, Донецької та Луганської областей, просто немає.

Тому окупація – тимчасова, адміністрації в них також. Адже санкції, разом із репараціями триватимуть не до 2024-го, як оптимістично вважає Центробанк РФ, а значно довше. 

Ірак лише у лютому цього року завершив виплату Кувейту $50 млрд компенсацій за вторгнення, яке було 32 роки тому. Тому тимчасовість усього, що відбувається на окупованих українських територіях, цілком зрозуміла. І, насамперед, Кремлем. Про «назавжди у складі Росії» – це для програми «Время».

РФ не хоче повертати «Азовсталь» «у рідну гавань»

У цьому ж контексті і наміри окупантів зробити з Маріуполя – місто-курорт, знести «Азовсталь» і влаштувати на її місці паркову зону. При цьому інше підприємство «ММК імені Ілліча» вирішили залишити. Мабуть виключно з символічних  міркувань. Адже перше, що вони чомусь роблять на «звільнених» територіях, це встановлюють пам’ятники Леніну. Запитання: «навіщо зносити унікальний металургійний комплекс повного циклу, який надавав роботу 10 000 маріупольцям та приносив мільярди доларів валютних надходжень» – з серії риторичних.

НАСПРАВДІ український власник цих двох заводів вже повідомив, що вимагатиме від РФ відшкодування у сумі їх довоєнної капіталізації: $10 млрд плюс сировини на $1 млрд. І цей майбутній позов вже можна сміливо додавати у загальну «скарбничку» всього того, що Росія «набула» в Україні.

А все тому, що окупанти відчувають – у них обмаль часу. Тому й хочуть знести «Азовсталь», щоб не нагадувала «Брестську фортецю».

Це тим більш дивно, що збереження «Азовсталі» цілком би вкладалось в ідеологію «повернення у рідну гавань радянського індустріального надбання». Адже завод будували в роки перших «сталінських п’ятирічок».

Але жодних п’ятирічок у окупантів у запасі немає. І вони разом зі своїм неосталіним це чудово усвідомлюють. Тому гратись у «бабусю з червоним прапором» їм набагато простіше. 

Історія, яку не розкажуть Діані Красовській

З цієї ж гри і спроба повернутись у часи, коли «бабця дівкою була». 19 травня у день 100-річчя створення радянської піонерської організації у Держдуму символічно внесли законопроєкт про новий всеросійський рух дітей та молоді «Велика переміна». 

Ідею створення руху, який би об’єднував усіх російських дітей, підтримав Путін. Озвучити цю ініціативу доручили школярці з окупованого Севастополя Діані Красовській. 

НАСПРАВДІ може статись так, що саме Діана увійде в історію як засновниця сучасної російської «піонерії». І так само, як колись її бабусю – сталінська, а тепер її ровесників – путінська пропаганда готуватиме до майбутньої «героїчної смерті».

Тим більше, що ані Діані, ані іншим російськім новітнім «піонерам» не розкажуть історію Михайла Стремякова.

Саме він був засновником піонерського руху, організатором першого піонерського загону у 1922 році. А у 1935-му його репресували, засудили на 5 років. Сидiв на зоні у Воркуті. Потім заслання, Друга Світова війна, важка форма туберкульозу, знову заслання. Помер всіма забутий у віці 47 років на Уралі. Реабілітований у 1960-му.

А Діані хочеться побажати довгих років життя і скорішого повернення в Україну. По-справжньому незалежну від Путіна з його впаданням у піонерське дитинство і рештою російсько-радянського мороку.