Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, «кадирівців» і дагестанців

Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, «кадирівців» і дагестанців

28 Березня 2022
4056
28 Березня 2022
09:39

Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, «кадирівців» і дагестанців

Вікторія Рощина, «hromadske»
4056
Російські військові у тимчасово окупованому Бердянську (фото: Вікторія Рощина).
Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, «кадирівців» і дагестанців
Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, «кадирівців» і дагестанців

Зранку 12 березня я була в Запоріжжі. Мала на меті дістатися до Маріуполя, щоб зробити матеріал. Я вважала, що маю розповісти правду із заблокованого міста. Це була моя ініціатива.

Я дізналася, що йде гуманітарна колона на Маріуполь. Поїхала на місце збору, але колона вже вирушила. Зателефонувала до військово-цивільної адміністрації та запитала, чи зможу її наздогнати. Мені сказали, що можна спробувати. Приватного водія не знайшла, тож вирушила вже з іншою колоною, що прямувала на Пологи. Біля Василівки ми наздогнали маріупольську, і я пересіла.

Там же, у Василівці, був перший блокпост окупантів. Мене ретельно перевірили російські військові. Вони змусили розстібнути куртку, відкрили сумку, побачили фотоапарат і запитали, чи я журналістка. Я підтвердила. Вони сказали, що мені немає чого робити в Маріуполі і я повинна повертатися у Запоріжжя. Оглянули телефон, фотоапарат, нічого не знайшли. Я попросила дозволити мені їхати далі з колоною. Окупанти не заперечували. У Бердянську ми зупинилися на ночівлю. 

Зранку вирушили далі, але нас знову зупинили біля виїзду з міста і сказали чекати команди. На роздоріжжі, звідки йдуть дороги на Мангуш, Енергодар і Василівку, ми стояли години дві-три. Почали ходити чутки, що нас не пропустять. 

Повз проїжджали машини, і жінка з Маріуполя, яка також була в колоні, сказала, що знайшла авто місцевих, котрі можуть підвезти до Маріуполя. Та коли ми пішли до погодженого місця, автівки там уже не було. російські військові сказали чекати — мовляв, якщо будуть іще якісь машини, вони нас підсадять. Почали з нами розмовляти. 

Я відійшла вбік. Уже думала повертатися до колони, але в цей час до мене наблизився російський військовий і попросив показати телефон. Він повідомив, що має команду згори мене перевірити. Запитав, чи я журналістка. Брехати не стала, бо думала, що може бути ще гірше. Він попросив показати WhatsApp — і побачив там контакт «СБУ Запоріжжя». Там було повідомлення з проханням опублікувати відео якогось російського військового, котрий перейшов на бік України. 

Один з російських блокпостів у Бердянську
Фото:Вікторія Рощина/hromadske

Вони почали мене водити ще до кількох військових. Потім поговорили з митрополитом Лукою. Він разом з іншим духовенством супроводжував гуманітарний конвой. Коли повернулися, сказали, що я маю проїхати з ними. Мене посадили в автозак і в супроводі чотирьох «кадирівців» відвезли до будівлі Бердянської райадміністрації.

Там мене зустріли чоловіки у темному цивільному одязі й чорних балаклавах. Вони мені здались дуже молодими — років до 30. Почали допитувати, обшукували, оглядали документи й телефон. Казали, що я не журналістка, а пропагандистка і шпигунка. Намагалися схилити до співпраці — знімати матеріали про гуманітарку і російських військових. Я заперечувала. Тривало це орієнтовно годину. Потім один із них сказав: «Все понятно с тобой». Як я потім зрозуміла, то були представники фсб росії. 

Чоловік у балаклаві привів іще одного — старшого. Коли я запитала, хто він, зазначив: «Я — мужчина. У тебя два варианта: или женская тюрьма, или база дагестанцев». Я питала, що це означає. Вони не пояснили. Цей чоловік пішов, а двоє молодиків схопили мене, почали надягати шарф на очі й виводити. Я кричала, що я журналістка і мене будуть шукати, що це неправильно і їм це не зійде з рук. Як я потім з'ясувала, вони привезли мене в будівлю управління СБУ. 

Зустріли нас чеченці й дагестанці. Помістили мене в невеличку кімнату. Там був стіл, стілець, вікно. Його згодом зачинили й заборонили до нього підходити. Принесли ковдру, на якій я спала на підлозі. Там було світло і тепло. Виводили мене лише до туалету. Майже всі мої речі забрали. Коли я питала, коли мене відпустять, казали: «Когда Киев возьмем». І додавали: «Лука в колонне главный, и он от тебя отказался».

На території бердянської колонії наразі розташована база окупантів, де вони зберігають чимало одиниць техніки
Фото: Вікторія Рощина/hromadske

Час від часу російські окупанти приходили з допитами.

«У нас нет совести, законы для нас не писаны», — заявляли фсбшники. «Украины больше нет», — щодня наголошували вони.

«Если тебя где-то здесь зарыть, никто никогда не узнает и никто никогда не найдет», — постійно підкреслювали окупанти. Страху я не відчувала — розуміла, що це їхні типові методи тиску. Був тільки відчай через невідомість і даремно витрачений час, неможливість виконувати свою роботу.

«Нам пох*й, что ты журналист, что ты девушка», — кричали вони, але я чітко розуміла, що це не так. Те, що я журналістка, їх стримувало. 

До щоденного морального тиску фсбшників підключались і чеченці. Вони мене контролювали і також переконували піти на співпрацю: «Ребята серьезные и не отпустят просто. Иди на их условия, ты ведь такая молодая. Иначе будешь сидеть здесь вечность». І додавали: «Мы здесь — сила, а они — голова».

Вони приносили їжу, але я відмовлялася від неї. У перші дні їла свої невеликі запаси, які везла з собою із Запоріжжя. Коли їх не стало, пила солодкий чай. Відчувала, як мене полишають сили. Навіть звестися на ноги було складно. Під час передостаннього візиту фсб я майже не могла встати. А втім, постійно вимагала звільнення. Коли сильно кричала, один із чеченців ударив мене і сказав, що я тут «не у себя дома и должна следить за тоном»

Однак серед них було декілька людяних чоловіків, які приходили й питали, чи все зі мною добре. Пропонували поїсти і не вбивати себе.

Оголошення на захопленій окупантами будівлі СБУ
Фото: Вікторія Рощина

Я просила дозволити мені подзвонити. Вони забороняли. Згодом фсбшники сказали, що запишуть зі мною «нейтральне інтерв'ю» і після цього відпустять. Я наголосила, що нічого не буду вигадувати — вони погодились. Через деякий час приїхали з камерою, написали текст і стали вимагати, щоб я його прочитала. Я не була згодна з формулюванням про «високу долю ймовірності врятованого життя». Але відео записати погодилась. Там уже не було вимог, які вони ставили раніше — про пряму підтримку росії та звинувачення України. 

Після запису відео мене повезли в інше місце. Дорогою кричали, що везуть у тюрму. Це була Бердянська колонія. Віддали тільки документи. Телефон і фотоапарат назвали «інструментами пропагандистської діяльності» та відмовились повертати. 

Ночувала я в кімнаті російського військового. Він нібито мав мене стерегти. Уночі вимкнули світло і стало неймовірно холодно, оскільки обігрівач теж перестав працювати. Зі своїм увімкненим ліхтариком я рахувала години до ранку. Той солдат розповів, що люди, які мене допитували — фсбшники. І сам боявся, «чтобы не убила его ночью». Запитував: «Ты нас считаешь оккупантами?» Потім поставив переді мною українські герб та прапор і сказав: «Это чтоб тебе спокойнее было. Видишь — мы не сломали».

Зранку мені знову надягли на голову шарф, вивели за територію колонії та вказали напрямок руху. Дійшовши до найближчої зупинки, я поїхала до місця базування евакуаційної колони. Наступного дня з нею вирушила на підконтрольну Україні територію.

Хочу щиро подякувати всім, хто турбувався й докладав зусилля, щоб мене розшукати.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Вікторія Рощина, «hromadske»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4056
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду