День єднання та телевізійний марафон єднання «UAразом» викликали вкрай суперечливі оцінки. Це зрозуміло за нинішньої ситуації суспільної напруги: відгуки є максималістичними, а точки зору — крайніми. Хотілося б висловити кілька і своїх зауважень.

Насамперед, про саму подію. Не варто глузувати з приводу того, що 16 лютого Росія не напала — невже було би краще, якби цей страшний прогноз справдився? Та й не прогноз це був, а оприлюднення можливих планів ворога. Звісно, після їхнього викриття й публічного розголосу ворог від тих планів міг відмовитися.

Тепер метою російської пропаганди є переконати українців, буцімто всі попередження про можливий напад є вигадками, Росія нападати не збирається, а понад сотні тисяч своїх вояків улаштувала туристичну екскурсію з відпочинком. Російська пропаганда прагнутиме, щоб українці зневірилися в реальній можливості агресії. Не ловімося на її гачки — цілий світ навряд чи помиляється, об'єктивні факти — тим паче.

Це правда, що справжні й щирі акти національного єднання бувають «знизу», а не «згори». От тільки я не чув, щоби якась громадська організація ініціювала щось подібне. Погодьмося нарешті: ситуація все ж є неординарною. І чи влада змушувала висловлювати щось таке, з цим суспільство не згодне? Щось шахрайське у її, влади, вузьких інтересах? Та нібито ні. З формального погляду сам факт ініціювання владою масових заходів свідчить про наступ на свободу? Ну, то з формального погляду дельфін схожий на іхтіозавра. Росія зацікавлена, щоб українці розглядали все з формального боку, а не по суті, й може вкидати в наш інфопростір тези для довірливих, які з формального погляду так схожі на правдиві!

Зрештою: чи влада організувала День та Марафон єдності під загрозою покарання за неучасть? Та ні. Деякі канали марафон не транслювали — не захотіли, мали право.

Дивімося ж на речі по суті, а не за формою: влада організувала загальнонаціональну акцію, суголосну настроям та переконанням більшості українців — власне, синхронізувала їхнє висловлення. І це погано? Сама ідея, сам факт організації, а не її якість?

Обурюються, що з райвиконкомів телефонували й казали, щоби співробітники організацій вивісили прапори й проспівали гімн. І знову: це під загрозою доправлення до райвідділку поліції? Позбавлення премії? Податкових та інших перевірок? А якщо ні, то де він, наступ на свободу? Власне, якщо йдеться про організовану акцію — мусить же хтось координувати та синхронізувати! І якщо не той, хто організував — то хто тоді?

Так,багато хто вивішував прапори щиро, хтось — побоюючись «наслідків», хтось — із остраху, мовляв, відсутність прапора розцінять як демарш. Але соромно перед владою не буває: соромно буває перед громадськістю. Чимало хто, до речі, їх і не вивішував. Тільки щось не видно, щоби тепер скрізь їздили силовики й виловлювали «порушників».

Порівняння з Росією та Білоруссю — це або позерство, або провокація. Казати про «насильницьку» та «репресивну» акцію й плакати за втраченою свободою — це а) неправда й б) делікатес для російської пропаганди, вона аж облизується. Та й що тепер — кричати «Путіне, порятуй»?

Щодо демонстрування всіма каналами однієї картинки. Тут пошлюся на поширену «Детектором медіа» з посиланням на власні джерела інформацію : «Мовників просили долучитися до спільного марафону до Дня єднання».  Просили. Про погрози репресіями у разі недолучення до марафону я інформації не зустрічав. Ймовірно, деякі канали долучилися щиро, деякі — задля демонстрування показної лояльності.

А от одна й та сама картинка, та ще й суцільні офіційні особи як промовці... Єдність нації вона, на жаль, не демонструвала — лише єдність влади. Та й заради демонстрування єдності бодай когось із опозиції можна було б долучити — і потрібно було долучити. Зрештою, Зеленський — президент України, а не «Слуги народу» й не уряду Шмигаля. За задумом це  був загальнонаціональний День Єдності, а в марафоні він деградував до урядового.

Можливо, уряду варто було надати каналам певні ключові виступи, а решту вони заповнювали б самі — власними журналістами та власними гостями. Щоправда, була ймовірність, що в такому разі на кожному каналі з'явився би свій Головний Захисник-і-Рятівник України, й замість єдності вийшла б звична війна надування щік.

Якщо повернутися до самої події,то приголомшили повідомлення з Маріуполя. Новинарі згадували в контексті цього міста Ахметова та Новинського чи не більше, ніж Зеленського. Реінкарнація Партії регіонів демонструє монополію на Донеччину?

Але найбільше здивував автопробіг: колони прикрашених державними прапорами автомобілів вирушили зі Стрия та Покровська назустріч одна одній. Ні, стрияни не поїхали до Покровська, а покровці не поїхали до Стрия — вони зустрілися в Умані. Що це було — символ «двох Україн», які зустрічаються на межі між ними й тиснуть одне одному руки? Дуже нагадує яку-небудь зустріч делегацій Західного Берліна та комуністичного Берліна десь на мості через Шпреє. Вийшов символ не єднання, а такого собі мирного співіснування.

А в цілому… Гаразд, нинішній День Єднання — це демонстрація єдності в день прогнозованої агресії. До речі, чому День єднання, а не єдності? А наступних років, коли, хочеться вірити, загроз такого масштабу не буде, а Росію вдасться загальними зусиллями загнати за поребрик? Що цей день символізуватиме, у пам'ять чого він буде? Чи єднання потрібне тільки тоді, коли на кордоні танки?

Ілюстрація — заставка з телеканалу «Дом»