Документальний фільм «Розірви коло»: шлях від насильства до свободи

Документальний фільм «Розірви коло»: шлях від насильства до свободи

20 Листопада 2021
1982
20 Листопада 2021
13:00

Документальний фільм «Розірви коло»: шлях від насильства до свободи

1982
У столичному кінотеатрі «Жовтень» відбулася закрита прем’єра документального фільму Єлизавети Сміт про домашнє насильство. Стрічку планують безкоштовно показувати в кінотеатрах, на онлайн-платформах, а також на телебаченні.
Документальний фільм «Розірви коло»: шлях від насильства до свободи
Документальний фільм «Розірви коло»: шлях від насильства до свободи

«Кімната, в якій тебе били, назавжди залишається всередині», — говорить одна з героїнь нової документальної стрічки Лізи Сміт «Розірви коло» Іва Стішун. Її в дитинстві лупцював рідний батько, доки, будучи вже підлітком, вона не дала йому відсіч. А потім Іва народила сина і… била його. Про це вона сміливо зізнається прямо на камеру, сама виносячи собі вирок. Іва каже, що лише пізнавши природу агресії, прийнявши її, людина може скерувати її в правильне русло і перестати ображати близьких. Тепер Іва займається темою домашнього насильства, створює власні проєкти з підтримки постраждалих. Вона порозумілася з батьком, пробачила йому, а син вибачив їй. Та шлях до психологічної свободи після років домашнього насильства Іва Стішун називає довгим – їй знадобилося двадцять років, щоби прийняти ситуацію і більше не почуватися жертвою або хоча би частково не почуватися.

Друга героїня фільму – Олександра Лебединська, яка втекла від чоловіка-кривдника з маленькою дочкою на руках. Вона роками терпіла аб’юз, не знаходячи в собі сил «розірвати коло», аж доки одного дня не викликала поліцію та не поїхала до притулку для мам із дітьми. Протягом фільму глядач бачить уривки, де Олександра показує своїй дочці лялькову виставу – казку про маленьку дівчинку, яка зустрічала на своєму шляху багато страшних і недобрих створінь, але не боялася давати їм відсіч та йти далі. Мама з дитиною залишають притулок, у якому дозволено жити від трьох до шести місяців (психологи вважають, що саме такий термін потрібен для того, щоб оговтатися від насильства, припинити боятися власної тіні, знайти роботу, нове житло тощо). Далі на Олександру чекає не лише нова орендована оселя та спроби повернутися до професії фотографа, а й низка принизливих судових засідань, де вона має пояснити, чому не хоче, аби її донька проводила час із батьком, як би він не перепрошував. «Неможливо словами виправити те, що зруйновано руками», – говорить вона з екрана.

 Олександра Лебединська, Іва Стішун

Ідею фільму запропонувала телеведуча, акторка, почесна амбасадорка UNFPA Україна Марія Єфросиніна. Кілька років тому вона звернулася до продюсерки Ольги Бесхмельніциної з пропозицією зняти документальну стрічку про те, як жертви насильства можуть змінити своє життя, вирвавшись фізично і морально з «обіймів» кривдників, на прикладі конкретних жінок. Продюсерка запропонували працювати над фільмом режисерці Єлизаветі Сміт («Школа №3», Solitude, «Вакуум»). Команда стрічки провела вісім місяців разом із героїнями, які поступово розповідали свої історії. 

Фільм зняли за підтримки Представництва Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA) у межах реалізації проєкту EMBRACE з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству за підтримки уряду Великої Британії. Авторка ідеї — Маша Єфросініна; режисерка та авторка сценарію — Єлизавета Сміт; оператор-постановник — В’ячеслав Цвєтков; продюсерка — Ольга Бесхмельніцина; звукорежисери — Олексій Бевз, Андрій Недзельський; композиторка — Мар’яна Клочко; монтаж — Єлизавета Сміт, Семен Мозговий, Ольга Журба; прожект-менеджер — Євген Рачковський.

Команда фільму 

Після показу фільму на закритій прем’єрі в кінотеатрі «Жовтень», коли на сцену вийшли головні героїні, глядачі аплодували стоячи. Режисерка Єлизавета Сміт розповіла, що після роботи над цим фільмом зрозуміла, що насильство не береться з нічого, що воно має конкретні корені, які часто йдуть з дитинства, і здатне впливати на цілі покоління родин.  «Документальне кіно – це завжди про дослідження світу. Ця тема дуже складна і важка, але нам пощастило зустріти наших документальних героїнь – Сашу Лебединську та Іву Стішун, які зробили цей фільм таким, який він є, світлим. Я хочу подякувати їм за відкритість, сміливість та силу» – додала вона.

Продюсерка Ольга Бесхмельніцина та режисерка Єлизавета Сміт

Прем’єру також відвідала дружина президента України Олена Зеленська. Вона не говорила вступної промови, але поділилася враженнями від фільму, закликавши всіх вчасно розпізнавати потенційних кривдників у самих собі. «Серед нас живуть потенційні кривдники й жертви. Вгадати у собі потенційного кривдника – це найголовніше, що можна зробити для себе майбутнього, щоб розірвати коло насильства.

А ще мені дуже сподобалася згадка однієї з героїнь фільму про кінцуґі – японське мистецтво ремонту посуду. Коли розбиті речі склеюють, вони коштують набагато дорожче, ніж "здорові", цілі. Так само і "склеєні", зцілені стосунки – набагато цінніші. Я в захваті від героїнь фільму – Іви та Олександри, їхньої сили й сміливості», — сказала вона.

 

Олена Зеленська

«Детектор медіа» поговорив з авторкою стрічки Марією Єфросиніною про те, яким вийшов фільм «Розірви коло», про роль суспільства в допомозі жертвам насильства та про те, чи можна жартувати на тему домашнього насильства. 

– Маріє, якою була ваша роль у роботі над фільмом? Чи давали ви настанови режисерці, чи впливали на результат?

– Я багато років шукала команду для цього проєкту, розмовляла з різними людьми, отримувала різні відповіді. Я навіть звернулася до режисерки, яка й сама пережила домашнє насильство, і писала про це ще кілька років тому у фейсбуку, вона тоді зробила свою історію прецедентом. Але вона відповіла, що мала довгий шлях і не хоче переживати все це ще раз.

Я давно стежила, як команда Ольги Бесхмельніциної віддається своїй справі, привозить призи з різноманітних фестивалів документального кіно. Я почала дивитися її фільми, збирати інформацію. А потім звернулася до Олі, й вона погодилася взятися за цей проєкт і цілий рік мовчала, шукала серед режисерів того, хто може зняти так, як я бачу. Нарешті Оля запропонувала мені режисерку Лізу Сміт, але та сказала, що буде знімати так, як бачить вона.

Я знала від самого початку, що стрічка буде побудована на історіях реальних дівчат, але впродовж шести місяців не знала, який вигляд це все матиме, поки не побачили чорновий варіант.

– Чи затверджували ви головних героїнь?

– Ми їх знаходили. Ми маємо базу жінок, постраждалих від домашнього насильства. Не всі погоджувалися. Це ж величезна робота.

– Чи давали ви поради режисерці вже після перегляду чорнового варіанту? Їй довелося щось перемонтовувати?

– Ні. Ліза – митець, це видно. В цьому фільмі стільки символіки – в кожному русі, кадрі, слові. Хто я така, щоб це виправляти?

– Маріє, сьогодні перед показом ви сказали, що треба в першу чергу змінювати ставлення жінок до самих себе, щоб вони могли одразу ж іти від кривдника. А якою ви бачите роль суспільства? Ви – тренерка однієї з команд «Ліги сміху», де часто бувають сексистські жарти, об’єктивація жінок, гіперболізація стереотипів про жінок, жарти на кшталт: Маша Єфросиніна за синцем може відрізнити аб’юз від харасменту. Чи вважаєте ви такі жарти прийнятними?

– Я вважаю, що на жанр гумору можна дивитися з різних боків. Якщо дивитися професійно й неупереджено, гумор – це теж рупор для висвітлення проблем. Якщо ви дивилися всі випуски «Ліги сміху», в нас були прецеденти, коли я жорстко виловлювалася про жарти на тему харасменту. Інша справа, що я абсолютна противниця радикалізму – «якщо нова етика, то давайте всіх вб’ємо, поборемо старі стереотипи, і всіх, увага, підпорядкуємо новим стереотипам». Гумор – це те, що повинно людей смішити, доносити певні сенси. Я кожен жарт, який ви називаєте сексистським, завжди дуже ретельно редагую, коли бачу, що це перекіс у несмішні речі. Тому я би залишила жартам жарти, а серйозним темам серйозне.

Телеведуча Марія Єфросиніна

Творці фільму планують показати його якнайширшій аудиторії. Продюсерка Ольга Бесхмельніцина розповіла «Детектору медіа», що в тридцяти кінотеатрах України відбудуться безкоштовні покази стрічки. Також вона веде перемовини про показ з онлайн-платформами й телеканалами.

—  Ольго, розкажіть, будь ласка, про дистрибуцію стрічки.

— Фільм «Розірви коло» ніколи не буде демонструватися за гроші. Ідея в тому, щоб його міг побачити кожен, хто цього потребує. Ми декілька тижнів показуватимемо його в різних містах України. Зараз тривають перемовини з українськими телеканалами, бо основний глядач, який потребує цього кіно, все ж таки дивиться телевізор. І після цього фільм з’явиться у вільному доступі в інтернеті.  

— Ви вже обрали онлайн-платформу?

— Цей процес також на стадії перемовин. Як тільки матимемо підтвердження, одразу повідомимо.

Фото надані пресслужбою фільму

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1982
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду