За його словами, кількість родин, де встановлені “піплметри”, буде збільшена, а також буде розширена географія вимірювань за рахунок сільських місцевостей.

Точні відомості про глядацькі смаки потрібні для встановлення рекламних розцінок зокрема на телеканалах “Стар” Руперта Мердока, “SЕТ” (Sony Entertainment Television) і найбільшої комерційної телемережі “ZEE”. Як відомо, американський медіа-магнат Руперт Мердок зобов”язаний 70% своїх доходів і прибутків з початку року телеканалу “Стар”, який широко транслюється в кількох країнах Азії.

Зараз в Індії телевізійні рейтинги вимірюють 2 компанії: згаданий американський філіал “TAM” та місцева “INTAM”. Планується, що наступного року вони об”єднаються під егідою комунікаційного гіганта “VNU NV” з Данії. Перша відслідковує перегляд телепередач в 3454 домівках і після об”єднання збирається збільшити цю цифру до 5800. Обидві агенції наразі моніторять тільки у містах з кількістю населення 100 тисяч і більше. Такий спосіб спостереження не враховує смаки понад 70% глядачів, котрі живуть у невеликих містах і на селі, і такий стан справ спотворює данні для таких потужних рекламодавців, як “Хіндустан левер” – провідний виробник мила, миючих засобів і зубної пасти. Протягом шести місяців “піплметри” планують встановити у місцевостях з населенням 5 тисяч чоловік по всій країні, за винятком охоплених війною гімалайського штату Джамму і Кашмір та північно-східного Ассаму.

Впродовж останнього десятиріччя в Індії різко зросла цінність телебачення, яке здатне доносити інформацію до найширшого кола споживачів. А економічна лібералізація зменшила ціни на продукти до рівнів, коли їх можуть собі дозволити сільські мешканці. Промислові виробники передбачають, що цього року 65% покупців кольорових телевізорів в Індії будуть селяни; іншими словами 7 з 10 пунктів зростання купівельної спроможності населення становлять саме вони.

Випереджаючими темпами зростає і кількість телеканалів! Станом на сьогодні у кабельних мережах Індії можна дивитися 96 каналів, а це удвічі більше, ніж якщо мати вдома супутникову тарілку. За словами пана Крішнана більше половини індійських родин користуються послугами кабельних розповсюджувачів чи мають власні супутникові приймачі. А десять років тому в Індії можна було дивитися тільки 2 канали державної телекомпанії “Дурдаршан” (Doordarshan). Така величезна кількість телеканалів – справжній кошмар для рекламодавців, які останнього року витратили на телерекламу 755 мільйонів доларів (40% загального обсягу рекламних витрат).