Вибух емоцій у соцмережах викликало визначення переможця — й, відповідно, переможного проєкту — конкурсу на проєкт Великого Національного Герба України. Оцінки виявилися далекими від одностайних, а в соцмережах з'явилося чимало фотожаб.

За твердженнями поважної комісії, до її складу входили фахівці з геральдики. Не будучи таким, наважуся висловити свої міркування дилетанта.

Перше. Герб має бути стилістично цілісним, однорідним. Тут же ми бачимо не те що еклектику — повний сумбур, кашу. Дует балерини з каратистом. Якщо проводити паралелі з архітектурою, то повна аналогія проєкту Великого Герба — це київський Майдан Незалежності імені Омельченка.

Архангел Михаїл — це живопис, навіть іконопис: так, це — стилізована ікона. Козак — це теж живопис, відсилання до барокової доби. Лев — це графіка: контур, силует. Вони не поєднуються в одному — якщо це не щось високоавангардне. До того ж, Лева зображено так, ніби він пазурями хоче роздерти щит із Тризубом. «Гарна» ідея. Чесне слово, для стильової завершеності проєкту бракує однієї маленької деталі — збоку бантика.

Друге. Найкращий герб — це лаконічний герб. Тоді він запам'ятовується й одразу асоціюється з державою. От вам герби Німеччини, Норвегії, Словаччини, Іспанії, Молдови, Албанії, Австрії, Литви, Греції, Польщі.

Якщо переглянути ці герби, напрошуються два враження. Перше: хоч би скільки символів містив герб (як-от австрійський), а всі їх поєднано в одному зображенні. І друге: нинішній (Малий) Герб України — щит із Тризубом — зовсім не виглядає якимось неповноцінним: він є цілком гідним бути в одному ряді з гербами багатьох європейських держав.

Так, є складніші герби. Але навіть у них зазвичай є центральне, головне зображення, а решта — допоміжні, й це підкреслено або меншим розміром, або блідим кольором, а то й узагалі монохромністю. В нас же проєкт Великого Герба містить аж чотири (!) практично рівноцінних, самостійних зображення. Особливо верхня постать Козака призводить до того, що щит із Тризубом перестає бути зоровою домінантою, а стає одним із. Тризуб сам по собі, Козак сам по собі, й вони рівновеликі, навіть сюжетно ці два зображення ніяк не пов'язані. З іншого боку, у складних гербах нерідко буває дві постаті довкола головної емблеми, але щоби три? Й щоби постать була ще й зверху — там, де зазвичай атрибут головної емблеми? Мимоволі спадає на думку: третій — зайвий, і хто з-поміж Архістратига Михаїла, Лева та Козака виглядає найбільш зайвим — про це трохи нижче.

І, даруйте за порівняння, в цілому це дуже схоже на герб претензійного нувориша за принципом «аби багато було», багато — в усіх розуміннях. Вдармо по якості кількістю.

Третє. Україна — за Конституцією, світська держава. У релігійному плані Україна — поліконфесійна країна, в ній немає домінантної конфесії. Наявність на Гербі стилізованої ікони із православним німбом, натомість, конституюватиме Україну як православну державу, а православ'я — як державну релігію.

Чи не увійде такий Герб у суперечність із Конституцією?

Четверте. Й, мабуть, найголовніше: в чому полягає ідея цього Герба? «Від Києва до Львова насіяла конопель»? Справді, це був би чудовий герб якоїсь держави під назвою «Федерация Галиции и Малороссии». То чи й справді нинішня Україна — це об'єднання Наддніпрянщини та Галичини, чи справді в цьому полягає сутність нинішньої України? Чи найголовнішою метою Герба й досі є позначити єдність земель по обидва боки Збруча, причому єдність у протистоянні (бо Архістратиг Михаїл та Лев зорієнтовані опозиційно одне до одного)? Й конституювати двоїстість, двоскладовість України на віки вічні?

До того ж, саме Лев найбільше випадає із загальної стилістики, саме він виглядає іншим, інакшим.

Ідея Козака та Лева веде нас до 1990-х років, до найперших проєктів Великого Герба, жоден із яких тоді не було ухвалено. Походить же вона від часів УНР та ЗУНР, їхньої Соборності. Так, тоді — вже 100 років тому! — було дуже актуальним увічнити єднання двох частин України, що звільнилися були з кайданів різних імперій. Але тепер — чи так уже треба увічнювати минуле у складі різних імперій, аж за допомогою Національного Герба нагадувати про це?

Отже, загальне. Як на мене, то головне — не мудрувати лукаво. Нинішній Малий Герб, увінчаний, наприклад, гетьманською булавою — ото й був би чудовий Великий Державний Герб. Гетьманська булава, окрім іншого, символізувала б демократичність і сенс нинішньої України: загрався гетьман в імператора — проженуть, як проганяли гетьманів Козаччини, як двічі вже проганяли президентів нині. Точніше, двічі одного й того самого: Віктор Янукович у нас — двічі вигнаний.

Так, стаття 20 Конституції зобов'язує: «Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького». Тоді, 1996 року, ще актуальним було завдання показати, що Україна веде свою історію від Козацької держави, а не від Російської імперії. Сьогодні «Україна — не Росія» — то пройдений етап, перегорнута сторінка, а тим паче коли йдеться ро Державний Герб, який на віки.

Конституція вимагає неможливого — два Герби в одному. Але... Ухвалювати Великий Герб Верховна Рада має конституційною більшістю. Та ж сама конституційна більшість потрібна, щоби змінити статтю 20 Конституції. Мені здається, вихід — у цьому.

Бо можна ще домалювати «і Дніпро, і кручі», й «величаві Карпати», й «самое синее в мире Черное море», і пшеничне поле, й шахтний копер Донбасу, й космічний корабель... Тільки це буде картина Глазунова, а не Герб України. Не можна охопити неосяжне — й намагатися не варто.

Фото: Фейсбук Олександра Ткаченка