Спотворення й відверта брехня з боку політиків та експертів стали настільки поширеними, що великі новинні агенції, як-от Associated Press, CNN, BBC, Fox News і Washington Post, регулярно доручають журналістам і фактчекерам перевіряти твердження, зроблені під час виступів і брифінгів для преси.

Мотивація до розкриття брехні та маніпулятивних заяв, вирваних із контексту, гідна похвали. Але коли справа доходить до практики, актуалізується інша проблема: оцінюючи ту чи іншу подію, люди часто бачать одні й ті ж речі по-різному — явище, що фіксується багатьма дослідженнями.

Про це пишуть психологи Стефен Цесі та Венді Вільямс у статті «Психологія фактчекінгу», опублікованій у журналі Scientific American.

Лабораторні експерименти свідчать: переглядаючи відеозаписи, де показується група демонстрантів, одні люди бачать мирний протест, а інші — буйний натовп, що порушує громадський порядок. Думки варіюються залежно від соціально-політичних поглядів випробуваних.

Аналогічну картину показують і соціологічні дослідження. Наприклад, 68% прихильників Республіканської партії, оцінюючи відеозаписи протестів у Нью-Йорку та Портленді, називають ці акції заворушеннями. А серед респондентів-демократів так вважають лише 30%.

Журналісти й фактчекери — люди, схильні до тих же упереджень, що й усі інші, і на їхні вердикти, що є фактом, впливають їхні політичні вподобання та ідеологічні цінності, підкреслюють Цесі та Вільямс. У психології це називається вибірковим сприйняттям.

Бачу те, що хочу

Вперше інформаційно-політичні прояви цього феномена описав американський соціолог Пол Лазарсфельд. У 1940 році він із колегами провів дослідження, метою якого було визначити вплив ЗМІ на суспільну думку під час президентських виборів у США. Півроку соціологи опитували 600 сімей в одному з населених пунктів штату Огайо. Отримані результати суперечили усталеним постулатам про всеосяжні ефекти медіа.

53% респондентів на самому початку визначилися, за кого голосуватимуть, і не змінювали свого рішення. 24% схилилися до передбачуваного вибору й залишилися йому вірними. 15% сумнівалися у правильності свого рішення, симпатизуючи то одному кандидату, то іншому, але в підсумку повернулися до початкового варіанту. І тільки 8%, підтримуючи протягом кампанії одного політика, на виборах усе-таки проголосували за іншого.

Лазарсфельд дійшов висновку, що головний ефект ЗМІ полягає в тому, що вони підвищують упевненість виборців у правильності зробленого вибору. Також учений зазначив, що на тих, хто вагався у своєму виборі, і тих, хто змінив власне рішення в останній момент, більше вплинуло міжособистісне спілкування, ніж медіа.

У 1955 році Лазарсфельд разом із соціологом Еліху Кацом провів іще одне дослідження, щоби визначити, чи можуть ЗМІ змінити електоральні переконання громадян і якою мірою. Було виявлено, що виборці переважно підтримували ту інформацію про політичні партії, яка відповідала їхнім усталеним поглядам. Ці результати показали, що людина трактує медіаконтент, ґрунтуючись насамперед на цінностях її соціальної групи.

Актуальний український приклад

Як тільки з'явилися перші дані щодо явки на місцевих виборах, стало очевидним, що підсумковий відсоток буде рекордно низьким. Коментатори у фейсбуку почали інтерпретувати, чому так вийшло. Відразу намітилися дві тенденції: прихильники чинної влади посилаються на коронавірус, а противники правлячої команди наполягають, що ключовий фактор — масове розчарування в «нових обличчях».

А що показує соціологія? За даними групи «Рейтинг», 20% із тих, хто не голосував на місцевих виборах, головною причиною назвали стан здоров’я. 19% не проживають за місцем прописки. 15% були зайняті в день виборів. 14% не знали, за кого голосувати. Для 12% вибори нецікаві. 10% не пішли через пандемію. У 4% немає виборів у їхньому населеному пункті. 4% були відсутні у списках.

Крім того, говорячи про українську явку, яка склала близько 37%, варто звернути увагу на британські приклади. На місцевих виборах у Шотландії та у Вельсі 2012 року проголосували 39%, а в Англії 2014-го — 36%. Тож для демократичного суспільства не є аномальним, коли локальну владу обирає трохи більше третини виборців.