Епідемія коронавірусу: влада чи сторонні спостерігачі?

Епідемія коронавірусу: влада чи сторонні спостерігачі?

18 Вересня 2020
2221
18 Вересня 2020
10:00

Епідемія коронавірусу: влада чи сторонні спостерігачі?

2221
Що має робити влада, для чого вона існує? Очікувати й спостерігати — а чи докладати всіх зусиль, аби запобігти? Ким, я перепрошую, є панове Зеленський, Шмигаль, Данілов, Степанов — сторонніми спостерігачами, прогнозистами — а чи главою держави та представниками уряду, від чиїх дій залежить перебіг епідемії?
Епідемія коронавірусу: влада чи сторонні спостерігачі?
Епідемія коронавірусу: влада чи сторонні спостерігачі?

В Україні стрімко зростає захворюваність на коронавірус. Однак у публічних виступах та публічних діях представників влади не відчувається ніякої особливої стривоженості, ніякого усвідомлення, що ситуація вийшла (або її свідомо випущено) з-під контролю. Усе йде належним чином, усе є таким, яким тільки й може бути, — таку впевненість майже фізично відчуваєш, слухаючи й читаючи висловлювання високопосадовців: скрізь так.

Тим часом цифри кажуть про геть протилежне — ознайомитися з ними можна тут. Варто ще й мати на увазі: питомі показники щодо України є дуже заниженими, бо сайт дає кількість населення нашої країни як 43 мільйони 680 тисяч, тобто в міжнародно визнаних кордонах, тоді як показники захворюваності та смертності на окупованих територіях не враховано.

Отже, лише в самому тільки Києві на момент написання тексту, 12 вересня, нових випадків захворювання за добу було більше, ніж у Болгарії та Греції, разом узятих. Приблизно стільки ж, скільки в Данії, Норвегії та Фінляндії, разом узятих. Лише в самому Києві кількість нових зафіксованих випадків за добу становила більше, ніж половину від кількості зафіксованих випадків в усій Німеччині.

Кількість померлих від коронавірусу за добу в Україні 12 вересня була найбільшою в Європі, якщо не враховувати Росію. Порівняймо: Україна — 72, Туреччина — 48, Румунія — 27, Франція — 17, Польща — 13, Велика Британія — 9, Італія — 6, Німеччина — 4 (щоправда, на момент написання тексту немає даних на той день з Іспанії). Подібний розклад спостерігається вже понад місяць, лише окремих днів Україна виявляється не першою за цим трагічним показником. До того ж питомі показники смертності в переважній більшості європейських країн є зараз низькими або порівняно низькими — причому як у тих країнах, де навесні вони були високими, а то й катастрофічними, так і в тих, де вони були невисокими, а в деяких (Латвія, Словаччина, Греція, Кіпр, Мальта, Грузія) — навіть нижчими за весняні ж в Україні. Тобто пояснення, що, мовляв, у європейських країнах представники груп ризику навесні вже вимерли, не спрацьовує.

У Болгарії, Вірменії та Сербії, в тій-таки Іспанії потужний сплеск захворюваності кінця літа — початку осені вдалося збити. В Україні зростання триває. За всіма питомими показниками від початку епідемії й до початку літа Україна була серед досить спокійних країн. Нині й за питомими показниками захворюваності, й за питомими показниками смертності вона випереджає країни, які три місяці тому були далеко зверху в таблиці. А якщо зважати, що більшість країн набула цих показників навесні, то залишається визнати: Україна зараз потерпає чи не найбільше на континенті. В Україні одна з найгірших на континенті динаміка поширення епідемії. Порівняймо із сусідами: на 12 вересня в Україні на 1 мільйон жителів припадало 3477 випадків захворювання, в Естонії — 2001, у Латвії — 778, у Литві — 1214, у Польщі — 1946, у Словаччині — 999, у Чехії — 3304, в Угорщині — 1225. В Україні найбільша кількість нових випадків за день становить 3144 (11 вересня), у Польщі — 903 (21 серпня), й відтоді відчутна динаміка до зниження. Від самого початку епідемії у Словаччині померли 38 осіб, в Україні — 3148. Так, Словаччина менша за Україну, але ж не в дев'яносто разів!

В Україні проведено 41 356 тестів на мільйон населення. Це третій найнижчий показник у Європі після Албанії та Ліхтенштейну (в якому рівень захворюваності та смертності істотно нижчий за український), причому навіть з урахуванням європейських пострадянських країн. От показники наших сусідів станом на 12 вересня: Польща — 78 515, Словаччина — 69 855, Угорщина — 54 795, Румунія — 107 585, Молдова — 52 220. Історичних прикладів, коли епідемію вдавалося приборкати самими лише адміністративними засобами без медичних, пригадати не виходить. Представники влади неодноразово казали, що в Україні тести проводяться відповідно до доцільності. То що ж — усі у світі дурні, й лише ми розумні? Не кажучи про те, що в нас не виявляють безсимптомних вірусоносіїв і навіть не намагаються відстежити випадкові контакти тих, хто захворів. До речі, чи не спростовує це неодноразово чуте пояснення зростання захворюваності — мовляв, робимо більше тестів — то й отримуємо вищі показники? Адже в сусідів роблять іще більше тестів, і набагато більше, але такої динаміки показників у них і близько немає!

Україна — чи не єдина європейська країна, де від початку епідемії жодного разу не спостерігалося помітного зниження кількості хворих на даний поточний момент.

Такою є картина — точніше, лише окремі її штрихи. Риторичне запитання: чи чуємо ми змалювання цієї картини від представників нашої влади? Чи чуємо ми якісь порівняння — а отже, чи уявляють відтак українці реальну ситуацію? А якщо ні, то чи немає підстав вести мову про приховування офіційними особами важливої інформації й про намагання прикрашати дійсність? Хоча, можливо, актуальнішим було б інше запитання: а чи самі представники влади знають ситуації, уявляють її адекватно? А чи вважають, що коли в нас, на щастя, немає того, що було на початку весни в Бергамо — то й чудовенько?

Оце й є головна суперечність владної комунікації з приводу коронавірусу: маємо пандемію, тобто всесвітню епідемію — а, виходячи зі змісту владних меседжів (і, ніде правди діти, з інформації більшості ЗМІ), Україна живе ніби у вакуумі. Ніби ситуацію в Україні немає з чим порівнювати, ніби не існує чужого досвіду — позитивного й негативного. Ніби Україна опинилася сам-на-сам із коронавірусом, а довкола — нікого.

Але ж без порівнянь українці не можуть оцінити, що відбувається в нашій країні — добре чи погано, так, як має бути, а чи зовсім не так! От і доводиться їм вірити владі, яка запевняє, що все так, як належить. Зручна позиція, не те слово.

Публічними спікерами на тему епідемії є президент Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Денис Шмигаль, міністр охорони здоров'я Максим Степанов, його заступник Вадим Ляшко; щодо ситуації в Києві — міський голова Віталій Кличко.

Від самого початку епідемії міністр охорони здоров'я щоранку проводить онлайн-брифінг, під час якого називає цифри кількості нових випадків зараження та смерті за минулу добу. Одного-єдиного разу відчув у його голосі стривоженість — перед Великоднем. Тоді він звертався з емоційними закликами не брати участі у святкових заходах. Більше ніколи ніяких емоцій у його виступах я не почув — сухо, ще сухіше: проста констатація фактів. Оця тональність сторонніх спостерігачів, що просто фіксують показники, — вона превалює абсолютно.

Але річ навіть не в тім. Коли ви звертаєтеся до лікаря, щоби почути про стан здоров'я — свій або близької людини, хороший лікар ніколи не обмежиться називанням температури й тиску. Він почне зі слів: «динаміка позитивна», або «динаміка негативна», або «без змін». Оцієї динаміки у виступах Степанова не буває — самі лише сухі абсолютні цифри, які ані про що не кажуть. Неодноразово міністр посилався на те, що науковці досліджують перебіг епідемії, і він їхніми дослідженнями користується. Але жодного разу я не чув, щоби він навів дані з цих досліджень — щоб аудиторія сама розуміла об'єктивний стан речей, а не сподівалася, що міністр його розуміє.

Ще Степанов називає області, які є «лідерами» за кількістю виявлених випадків. У такому вигляді ця інформація, знову ж таки, є неінформативною й нагадує позицію стороннього спостерігача — адже слухачам важливо знати ситуацію саме в їхньому регіоні, а не якийсь загальний кривавий рейтинг, мало не із серії «цікавинки». Серед областей, за звичною практикою, фігурує місто Київ. Але ж у даному разі це геть некоректно: Київ є все ж таки містом із міською щільністю й міською мобільністю населення. В епідемічному плані його не можна прирівнювати до областей! Ще особливість сухих цифр: Харківська область за чисельністю населення утричі (у три рази) більша за Чернівецьку. Сухі абсолютні цифри, відтак, ніякої картини не змальовують.

Так само Кличко на своїй сторінці у фейсбуку дає дані про «райони-лідери» міста, а не про всі.

Чого бракує озвучуваним представниками влади статистичним довідкам — то це даних про кількість хворих на даний поточний момент. Не про сумарну історію епідемії, а про стан зараз і саме зараз. Бо, скажімо, Андорра та Сан-Марино мають шокуючі питомі показники захворюваності й смертності від початку епідемії, але, менше з тим, протягом тривалого часу їх на згаданому сайті було позначено сірим як країни, де на поточний момент не було жодного хворого.

Нарешті, представники влади, а за ними й ЗМІ, широко вживають слова «рекорд», «новий рекорд», «антирекорд», «лідери». У даному невеселому контексті ці слова є просто неетичними, а ще вони створюють в аудиторії те саме відчуття сторонніх спостерігачів — хоч на тоталізаторі грай.

Навесні, під час жорсткого карантину, й від міністра, й від президента доводилося чути: мовляв, в Україні перебіг епідемії є кращим, ніж у багатьох європейських країнах. І навіть, за словами президента. «кращим, ніж у наших сусідів». Перше твердження було неінформативним (бо що таке «в багатьох»?), а друге — навіть на той момент неправдивим: Україна стрімко наближалася до Польщі, показники в якій тоді ще були вищими, й мала гірші показники, ніж Словаччина та Угорщина. Цифри в Україні справді були істотно нижчими, ніж у Росії та Білорусі — то невже наша влада живе у світі, де лише ці дві країни є нашими сусідами, де є лише «республіки СНД»? Знову те саме запитання: чи знає наша влада ситуацію в Україні, у Європі та у світі? Адже, не маючи адекватного уявлення про стан справ, неможливо ухвалювати грамотні рішення!

Президент, за своєю звичкою, записував відео, які були буденними й не набували загальнонаціональної відомості. Чергові відео з чергового приводу — не більше, жодного настрою екстраординарності ситуації. Знову ж таки, лише перед Великоднем виступ Зеленського відрізнявся від буденного. Ото й лише. А від його комунікації зі співгромадянами могло би залежати дуже багато чого! Саме від нього залежало й залежить, які настрої домінуватимуть у суспільстві — панічні, а чи наплювальницькі, а чи конструктивні й раціональні. А ще Володимир Зеленський — актор за професією, йому до снаги донести до аудиторії тривожність ситуації й необхідність дотримуватися всіх правил. І де ж бодай один його епохальний виступ, що переконав би тих, хто вважає коронавірус фейком та світовою змовою, й підтримав, підбадьорив би тих, хто вважає його реальною загрозою? Так, прохідні відеоролички.

Ціле літо нам казали: очікуємо другої хвилі. Потім казали: очікуємо тисячі захворювань на день. Так і сталося — очікування виправдалися (яким же точним виявився прогноз!). Тоді стали казати: очікуємо на показник дві тисячі на день. От і він не забарився. Шмигаль тоді заявив, що до кінця вересня очікують трьох тисяч захворювань на день. Але й вони вже стали реальністю — 11 вересня: план перевиконано, ура. Тож тепер нас переконують: кількість захворювань усе зростатиме й зростатиме аж до середини наступного року. Секретар РНБО Олексій Данілов передбачив, що до 25 жовтня кількість випадків захворювання в Україні може сягнути 360 тисяч, «і ми повинні бути до цього готові».

Готові — це, перепрошую, як, що це означає? Морально готові? І дивно, що секретар РНБОУ веде мову про сумарну кількість заражень від березня, а не про прогноз кількості хворих на те саме 25 жовтня — здавалося б, єдину практично значущу річ, а не просто з розряду «цікава статистика». Просто тобі немов літописець якийсь. Станом на сьогодні, до речі, трохи більше 360 тисяч захворювань — це показник Великої Британії. Країни, де епідемія перебігала в дуже тяжкій формі. 14-те місце за цим показником у світі. Доженемо й переженемо Велику Британію?

Але от запитання: а, взагалі-то, що має робити влада, для чого вона існує? Очікувати й спостерігати — а чи докладати всіх зусиль, аби запобігти? Ким, я перепрошую, є панове Зеленський, Шмигаль, Данілов, Степанов — сторонніми спостерігачами, прогнозистами — а чи главою держави та представниками уряду, від чиїх дій залежить перебіг епідемії? Фіксувати й оголошувати цифри може й звичайна секретарка... Але в усіх публічних виступах урядовців саме вони й домінують — відсторонені прогнози. Тобто підхід є очевидним: прогнозуйте величезні цифри — й потім кажіть, що все йде за планом, усе гаразд.

Схоже, влада вирішила, що «а ну його», й пішла фактично білоруським (лукашенківським) шляхом: як буде — так воно й буде.

Фото: EPA-EFE

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2221
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду