Гіперкритичне мислення. Як ми оцінюємо розумність думок
Проведімо невеличкий експеримент. Нижче будуть наведені витримки з рецензій на два фільми: «Чемпіони» Хав'єра Фессера (2018) і «Ураган» Майкла Поліша (2019). Експеримент тільки для тих, хто не дивився цих картин. Завдання — оцінити, хто розумніший і краще знається на кіно: автор першого або другого фрагмента.
Витримка з відгуку на фільм «Чемпіони»:
«... У цей непростий для усього світу час “Чемпіони” виявилися саме тим позитивним зарядом доброти і взаємопідтримки, який зараз нам усім так сильно потрібен… Хто б що не говорив про вас, як би вас не обзивав, ніколи не здавайтеся і не відвертайтеся від своєї мрії. І цінуйте кожен момент цього прекрасного життя так, як раділи наші баскетболісти у фіналі “Чемпіонів”. Це справжнє мистецтво, так вміти цінувати життя, і йому потрібно вчитися кожен».
Фрагмент з рецензії на фільм «Ураган»:
«... Бойовик Поліша під зав'язку наповнений дурістю, ляпами та огидною акторською грою. Він відчайдушно і безуспішно намагається скопіювати культовий фільм “Міцний горішок”, а в одній сцені навіть надихнувся “Титаніком”, але сенс його дивитися геть відсутній. Якщо вам здається, що ситуація на екрані не може стати ще абсурднішою, то сценарист дає ватажку банди ім'я… Іоанн Хреститель. Напевно, тому що навколо багато води. Так що єдине круте в цьому фільмі – це пісня Hurricane, що звучить під час титрів».
Хто, на ваш погляд, вищий інтелектом і краще відрізняє хороше кіно від поганого: перший чи другий рецензент?
Насправді два фрагменти належать перу однієї й тієї ж людини — кінокритика Олени Стрільбицької (її відгук на комедію «Чемпіони» тут, на бойовик «Ураган» тут).
Якщо ви оцінили, що «автор-негативіст» розумніший і грамотніший у кіномистецтві, ніж «автор-позитивіст», то дослідниця з Гарвардської школи бізнесу Тереза Амабайл, напевно, зарахувала б вас до людей, схильних до гіперкритичності. Це коли негативне висловлювання на підсвідомому рівні сприймається як розумніше, ніж позитивне.
Ще в 1980 році Амабайл зібрала групу з 55 студентів, де було майже порівну жінок і чоловіків, і показала їм витяги з двох книжкових рецензій, надрукованих у The New York Times. Один відгук був позитивним, інший — негативним. Їх написав один і той же автор, але Амабайл приховала цей факт від випробовуваних. Їм було поставлено питання, хто з «рецензентів» розумніший і компетентніший у літературі.
Абсолютно всі учасники експерименту заявили, що автор негативного тексту більш розсудливий. Переважна частина групи заявила, що він краще знається на книгах. Хоча випробувані й зазначили, що «цей» рецензент досить суворий і злий.
Інше дослідження, проведене у 2008 році психологом Брайяном Гібсоном із Центрального університету Мічигана, демонструє, що люди, намагаючись здатися розумними, схильні висловлювати негативну, а не позитивну думку щодо чогось.
Гібсон узяв групу зі 117 студентів, де було 60% жінок і 40% чоловіків, і показав їм короткий фільм. Після цього він попросив респондентів написати невеличкий відгук, який потім вони повинні були дати почитати іншій людині. При цьому одній половині групи Гібсон поставив завдання підготувати такий текст, щоби викликати симпатію в читача, а іншій половині потрібно було здатися розумними.
У другому випадку випробувані написали більш злісні й нещадні відгуки, ніж ті, хто повинен був сподобатися читачеві.
Можливо, закономірність, на яку вказують експерименти Амабайл і Гібсона, пов’язана з тим, що з давніх часів люди приділяли більше уваги не хорошим, а поганим новинам, які попереджали про небезпеку й часом допомагали зберегти життя.
Утім, сьогодні перед людством, схоже, постає новий еволюційний виклик. Якщо виходити з того, що перехід від Модерну до Постмодерну — це відмова від однієї крайнощі, наївного оптимізму, на користь іншої, іронічного песимізму, то Метамодерн (чи як там називають нинішню епоху?) повинен налаштувати на спокійну об'єктивність. Головне — не переплутати її з безтурботним цинізмом.
Фото: downeyssb.com