Пандемія Covid-19 боляче вдарила по усім країнам, а її економічні, політичні та соціальні наслідки лише починають проявлятись. У той час як інтерес до новин як ніколи не високий, медіаіндустрії нелегко: доходів від реклами усе менше, багато друкованих газет по всьому світу закриваються, журналісти втрачають роботу, а веб-сайти все більше задумуються про платний доступ до новин.

Крім того, даються взнаки інші проблеми: недовіра людей до ЗМІ, дезінформація та неконтрольований вплив соціальних мереж. Як це вплине на індустрію та суспільство – дослідили Оксфордський університет спільно з Reuters Institute. Починаючи з 2012-го, їхні звіти про тенденції медіаспоживання виходять щороку, і охоплюють усе більше країн Європи, Америки, Азії та Африки.

Цей рік видався особливим: більшість даних із 40 країн було зібрано ще до спалаху Covid-19, але щоби донести, як усе змінилось після, на початку квітня дослідники повторили окремі питання свого опитування у США, Великобританії, Німеччині, Іспанії, Південній Кореї та Аргентині. Media Sapiens публікують адаптивний переклад звіту-2020.

Повернення до традиційних джерел новин

Останні дев’ять років дані показували, що онлайн-новини перемагають телебачення, друкована преса продовжувала падати, в той час як соціальні мережі різко набирали оборотів.

Коронавірусна криза все різко змінила, хоча, скоріше за все, тимчасово. У шести країнах телебачення було на підйомі. У Німеччині, наприклад, якщо у 2013 році друковані газети вживали 63% людей, то під час коронавірусу таких стало вже 26%. Телебачення дивилось 82% людей, і його популярність різко йшла на спад та уже під час коронавірусу закріпилась на позначці у 72%. Водночас соціальні мережі зросли з 18% до 39%, а онлайн-видання – з 63% до 69%.

У Великобританії серед тих, кому менше 35, перегляд новин на телебаченні зріс на 23% порівняно з січнем 2019 року, хоча ці ж люди досі надають перевагу веб-сайтам і соціальним мережам.

У США інакше: деякі телеканали відмовились у прямому ефірі показувати брифінги президента Трампа, бо той часто виступав проти медичних і наукових фактів.

Загалом квітневе опитування показали, що медіа проробили хорошу роботу, допомагаючи звичайним людям зрозуміти масштаби кризи (так вважають 60%), а також у тому, що кожен може зробити особисто, аби пом'якшити вплив Covid-19 (65%). І хоча деякі медіа у минулому обвинувачували в схильності до сенсаційних історій, з цього приводу лише третина опитаних вважають, що ЗМІ перебільшували серйозність ситуації, хоча цей відсоток і був вищий у США (38%) та Аргентині (41%).

Загалом, через Covid-19 національним медіа стали довіряти відносно більше. Не так, як лікарям чи організаціям охорони здоров’я, але більше ніж окремим політикам і звичайним людям.

Останні роки деякі політики, особливо популісти, підірвали довіру до медіа, але пандемія коронавірусу стала нагадуванням про те, що навіть послаблені медіа відіграють критичну роль в інформуванні населення та формуванні їхньої думки.

На піку карантину новинам про Covid-19 від традиційних медіа довіряли удвічі більше, ніж від соціальних мереж, відеоплатформ та месенджерів, де 4 з 10 людей вважають, що інформації довіряти не варто. Хоча разом з тим інформацію із пошуковиків люди вважали більш надійною, хоча пошуковики, як і соціальні мережі, не продукують контент самостійно.

Особливо вражає те, що рівень довіри до національних урядів та медіа був майже ідентичним на початку пандемії: можливо тому, що новини тоді фокусувались на донесенні урядових повідомлень про здоров’я та соціальну дистанцію, а також показували офіційні прес-конференції. Коли ситуація нормалізувались, медіа стали більш критичними і це відповідно могло призвести до повернення більшої полярності в плані довіри до ЗМІ.

Соціальні мережі та криза

По всіх країнах лише чверть (28%) починають читання новин з веб-сайтів. А тим, кому 18-24, удвічі схильні читати новини через соціальні мережі. У цьому сенсі використання Instagram як джерела новин подвоїлось з 2018 року і виглядає так, що наступного року він може навіть обігнати Twitter.

До соціальних мереж і месенджерів ставляться по-різному, але великий рівень їх використання свідчить про те, що багато людей впевнені в своїх здібностях помітити дезінформацію або ж просто цінують ці платформи з інших причин, ось як можливість зберігати контакт зі сім’єю та друзями.

У шести опитаних країнах чверть людей використовували WhatsApp, аби знаходити, дискутувати чи ділитись новинами про коронавірус – ця тенденція зросла на 7% після опитування у січні.

Десь 18% вступили у групи підтримки чи дискусії з людьми, яких не знали, у Facebook чи WhatsApp, аби поговорити саме про Covid-19, а близько 51% були в групі з колегами, друзями чи сім’єю.  1 з 10 опитаних користувались Zoom, Houseparty та Google Hangouts – багато хто вперше.

Серед молоді новинами про Covid-19 цікавились в Instagram та SnapChat. Лише в Instagram таких було 26% у США, 24% у Великобританії, та 49% у Аргентині.

Соціальні медіа можуть поширювати дезінформацію, але разом з тим допомагають людям підтримувати одне одного. 43% респондентів сказали, що використовували постійно і соціальні мережі, і традиційні новини.

Більш детальний аналіз показав, що у більшості країн люди, які шукали новини у медіа, і справді були більш поінформованими, ніж ті, хто знаходив інформацію у соціальних мережах. Але, попри різні побоювання, останні не були дезінформовані.

Медіазвички суттєво змінились під час локдаунів, навіть якщо рівень зацікавленості було важко втримати. Все більше людей почали дивитись онлайн-трансляції і довіряти новим онлайн-джерелам, але локдаун також посилив використання нових цифрових інструментів, а багато людей вперше приєднались до онлайн-груп чи взяли участь у відео-конференції. Враховуючи вплив на продукцію та поширення друкованої продукції, криза Covid-19 скоріше за все пришвидшить, а не уповільнить перехід у цифрове майбутнє.

Що буде з довірою – передбачити складніше. У більшості країн ЗМІ загалом відігравали допоміжну роль на ранніх етапах кризи, коли життя людей наражалось на найбільші ризики. Але рівень довіри почав іти на спад, коли відновилась звична діяльність і виникли протиріччя щодо того, як краще відновлюватись. Будь-який «ореол довіри» для ЗМІ може виявитись недовговічним.

Світова довіра до медіа продовжує падати

Коли спалахнув Covid-19, довіра до медіа була на найнижчому рівні відтоді, як ми спостерігаємо за цими процесами. Порівняно з 2019 роком ми побачили, що більшість часу новинам довіряють 38%, а це на 4% нижче, ніж торік.

Ми продовжуємо бачити відмінності між країнами. Понад половина населення (56%) довіряє новинам більшість часу від Фінляндії до Португалії, але таких людей менше чверті в Тайвані (24%), Франції (23%) та Південній Кореї (21%).

За останній рік на 16% впала довіра до новин у Гонконзі (нині 30%). А у Чилі, де відбуваються регулярні демонстрації щодо нерівності, медіа втратили 15% довіри: місцеві вбачали, що журналісти були ближчими до еліт, і не фокусувались достатньо на тому, що викликало народне занепокоєння.

На 12% впала довіра у Великобританії, на 11% у Мексиці, на 11% у Данії, на 7% у Канаді та на 6% у Австралії.

Розділені суспільства менше довіряють медіа, і не обов’язково через те, що там якась гірша журналістика, а тому, що люди загалом не задоволені інституціями у їхніх країнах і, можливо, через те, що медіа відображають більше поглядів, із якими люди незгодні.

Як це працює, можна побачити на прикладі недавніх виборів у грудні 2019 року в Великобританії, коли Борис Джонсон попросив людей схвалити його угоду щодо виходу з ЄС. Торі отримали перемогу після токсичної політичної кампанії, через яку критиці піддали обидві сторони. Багато хто бачив причиною поразки лейбористів несправедливе ставлення до їх лідера Джеремі Корбіна з боку «упередженої преси». І як показують дослідження, вже через рік, у січні 2019-го, довіра до медіа респондентів, які вважають себе лівими, впала з 38% до 15%. Рівень довіри серед правих теж зменшився, але значно менше.

Об’єктивні чи суб’єктивні новини?

Велика політична поляризація співпала з бумом низькопробних інтернет-публікацій, що в свою чергу призвело до широкого розповсюдження полярних думок в інтернеті. Багато ЗМІ для приваблення та утримання аудиторії приділяють все більше уваги потужним і самобутнім поглядам (колонкам, блогам – ред.). Деякі коментатори все частіше ставлять під сумнів цінність об’єктивних новин у світі, де люди мають доступ до новин з якнайрізноманітніших кутів зору, в той час як інші непокоються тим, що соціальні мережі та алгоритми надихають ці ехо-камери та розділяють суспільства. У цьому контексті нам було цікаво поглянути, чи змінились новинні смаки у споживачів відтоді, як ми  досліджували цю тему в 2013 році.

Так перевагу нейтральним новинам найбільше надають у Німеччині, Японії, Великобританії та Данії – країнах з потужними та незалежними ЗМІ. А до більш суб’єктивних новин, які висвітлюють одну точку зору, схиляються у Іспанії, Франції та Італії – країнах,  які професори називають «поляризованими плюралістами»), так само як у США.

В США 30% споживачів хочуть, аби ЗМІ їх думку підтримували, а 60% хочуть нейтрального висвітлення. У Бразилії таких 43% проти 51%.

Але от якщо порівнювати дані по Великобританії (порівняно з 2013 роком), то там на 6% побільшало людей, які підтримують об’єктивні новини. І на 6% зменшилась кількість тих, які підтримують новини, що поділяють їх точку зору.

У США ситуація дуже відрізняється, адже там медіа з роками стали все більш «партійними»: 62% людей, які вважають себе правими, дивляться Fox News, і серед «лівих» таких 11%, а 34% людей, які відносять себе до лівих, дивляться CNN, і серед «правих» таких 9%. Люди хочуть бачити новини, які поділяють їх точку зору: з 2013-го їх кількість виросла з 6% до 30%. Та все ще 60% хочуть нейтральності. І варто відмітити, що протягом кризи Covid-19 «партійні» сайти чи ТВ-бренди показали стагнацію у рості або мало виросли порівняно з іншими.

Люди, які дивляться новини на Fox News чи CNN, більш схильні надавати перевагу суб’єктивним новинам, у той час як у Великобританії, де телебачення зобов’язане бути нейтральним і це відповідно регулюється, спостерігається зворотна картина. Хоча ті, для кого головним джерелом новин є соціальні мережі чи друковані газети, втричі більше схильні до новин, що поділяють їх точку зору. У Іспанії (34%) та Бразилії (43%) споживачі хочуть більше суб’єктивних новин – і там більшу роль грають соціальні мережі.

Інтерпретувати поняття об'єктивності не легко у часи посилення політичної поляризації навіть у питаннях, де вагомість наукових доказів переважно надає перевагу одній стороні. Такі медіа як BBC у Великобританії зіткнулися з критикою за те, що там пишуть «за її словами», «за його словами» у висвітленні таких тем, як зміни клімату, коли журналісти намагаються викласти обидві сторони аргументів. Втім, видання на кшталт Guardian застосовують інший підхід, маркуючи такі історії як «надзвичайна кліматична ситуація». І молоді до 30 років більш подобається такий підхід: тоді позиція очевидна. Молоді загалом менше подобаються ЗМІ, які не дотримуються певної точки зору.

Дезінформація

Глобальне занепокоєння дезінформацією залишається на високому рівні. Це було ще до того, як вдарив коронавірус. 56% людей у 40 країнах переживають щодо того, які новини є справжніми та фейковими в інтернеті. Найдужче за все – у Бразилії (84%), Кенії (76%) і Південній Африці (72%), де традиційні інституції слабкі, а соціальні мережі є дуже популярними. Найменше переживають у менш поляризованих європейських країнах: Нідерландах, Німеччині та Данії.

Найчастіше джерелами дезінформації називають місцевих політиків, хоча у деяких країнах люди, які відносять себе до правих, більш схильні обвинувачувати медіа та соціальні мережі в поширенні фейків.

Найбільшим джерелом дезінформації вважають соціальні мережі (40%), новинні сайти (20%), месенджери на кшталт WhatsApp (14%) і пошуковики (10%).

У більшості країн найбільш занепокоєні Facebook (29%), YouTube (6%) і Twitter (5%). Але Бразилію більше хвилює WhatsApp (35%), так само як Чилі, Мексику, Малайзію та Сінгапур. Twitter вважають найбільшою проблемою у Японії, і YouTube – у Південній Кореї.

Криза Covid-19 показала, що ці мережі можуть використовуватись для поширення усіх видів шкідливої дезінформації, і не лише по політику. Та низку конспірологічних теорій – від зв’язку мереж 5G з коронавірусом до розмов про те, що вірус може бути біологічною зброєю, винайденою в Китаї, поширювали також політики і медіа.

Враховуючи ці проблеми, Facebook активізував фінансування незалежних перевірок фактів, а ряд платформ, включаючи Twitter та YouTube, знімали дезінформацію, що порушувала правила, у тому відео президента Бразилії Жаїра Болсонаро.

Цифрова грамотність теж була в пріоритеті, а посилання на надійні джерела інформації у багатьох країнах тепер закріплена у верхній частині новинних стрічок Facebook. Алгоритми налаштували так, аби першими у стрічці з’являлись офіційні та надійні джерела інформації. Можливо, через Covid-19 боротьба з дезінформацією нарешті посилиться, а соціальні мережі стануть більш впевнено видаляти шкідливий чи сумнівний контент. Втім, звична політика може і повернутись, коли криза закінчиться і почнеться гра у пошуки винних.

Зміна бізнес-моделей

Надто рано прогнозувати остаточний вплив кризи Covid-19 на медіаіндустрію, але майже напевне можна констатувати, що вона стала каталізатором до скорочення витрат, консолідації та навіть більш швидких змін у бізнес-моделях. У той час як деякі ЗМІ говорять про зростання підписок, інші видавці кажуть, що доходи від реклами впали на 50% і багато видавців урізали тираж, скоротили штат чи припинили виходити друком. У Австралії News Corporation зупинили вихід близько 60 газет, у той час як у Великобританії аналітики стверджують, що до третини журналістів можуть втратити свою роботу через пандемію. Усе це ставить у фокус моделі, за якими читач платить за онлайн-інформацію (включаючи підписку, членства, донейти та мікропеймент), а також довіру, що цьому сприяє.

Протягом останніх 12 місяців багато видавців почали збирати плату за контент чи обмежувати кількість інформації, яку можна прочитати безкоштовно. У багатьох країнах спостерігається значний сплеск оплати онлайн-новин: нині за інформацію найбільше платять у США (20 +4%) та Норвегії (42 +8%). Ріст також відбувся у Португалії, Нідерландах, Аргентині.

Загалом у США за весь час було дві хвилі росту: після виборів Дональда Трампа, коли ліберальні та молоді виборці хотіли підтримати публікації, які би могли схилити президента до відповідальності. А цього року це теж може бути пов’язано з виборчим циклом, а також тактикою видавців, спрямованою на обмеження контенту, який люди можуть бачити безкоштовно.

На початку пандемії газети the New York Times та The Atlantic повідомили про найбільш значний ріс підписок, у той час як Guardian побачила приріст зростання числа «учасників» своєї спільноти. Деякі видавці підкреслювали важливість надійної і точної журналістики, та через серію повідомлень про Covid-19 наростили собі кількість підписок і донейтів.

Але криза також підняла нові дилеми навколо пейволу. Такі медіа як the New York Times у США та El Pais у Іспанії на деякий час відмовились від пейволу. А Financial Times зробили частину контенту безкоштовним, аби забезпечити усім доступ до критично важливих для здоров’я повідомлень.

Найбільшим фактором для тих, хто підписується, є різниця у якості контенту. Підписники вірять, що отримують кращу інформацією. У той час як велика кількість людей абсолютно задоволена тим контентом, який вони мають безкоштовно, і ми спостерігаємо велике число людей (40% у США та 50% у Великобританії), які кажуть, що нічого не змусить їх платити.

Багато хто переживає за зростання рівня інформаційної нерівності, коли бідніші люди стануть більш залежними від соціальних мереж та інших низькопробних новин, у той час як ті, хто може собі дозволити – отримуватимуть кращу інформацію. Нині найбільше про це переживають у США (24%) та Норвегії (17%). Найменше ж – у Великобританії (9%): можливо, через поширений доступ людей до високоякісних безкоштовних новин від BBC, популярність газет і веб-сайтів, і тому що на Guardian, де діє модель донейтів, інформація доступна для перегляду.

Половина з тих, хто платить за онлайн-сервіс у США, підписані на the New York Times і Washington Post, а у Великобританії – на The Times та the Telegraph, хоча там підписників загалом менше. Цікаво, що в Норвегії за новини беруть оплату багато різних ЗМІ: респонденти згадали 129 різних найменувань. А у США – 131. У той час як у Великобританії мало хто вводить пейвол. У трьох країнах більшість людей підписані лише на одне медіа, а у Норвегії – два чи три, і часто це національне ЗМІ та місцева газета.

Донейти за новини – це щось порівняно нове, хоча Wikipedia та National Public Radio отримали більшість свого прибутку в такий спосіб багато років. У США нині 4% згодні жертвувати гроші для якогось ЗМІ, у Норвегії таких 3%, у Великобританії – 1%. Guardian має одну з найбільш успішних моделей донейтів з великих брендів: понад мільйон людей згодились платити за інформацію минулого року. Згідно з даними, майже всі порівняно невеликі пожертви ідуть у Великобританії саме цій газеті (42%), але більшість із них одноразові, й не більші за 15 фунтів. Жертвують кошти також таким сайтам як Bristol Cable, YouTube-каналам чи подкастам – наприклад, від Bellingcat.

Після економічної кризи 2008 року багато видавців побачили, що доходи від реклами впали приблизно на третину, і багато хто непокоїться, що наслідки пандемії Covid-19 можуть виявитись ще гіршими. Онлайн-підписки і донейти можуть компенсувати деякі з них, особливо коли надійні новини мають як ніколи велике значення, проте для більшості видавців доходів від читачів заледве буде достатньо. Індустрія повинна керуватись реалістичними очікуваннями: доходи багатьох людей ймовірно поменшають, а більшість тих, хто не платить за новини, в цілому досі задоволені безкоштовними джерелами.

Фото: Videonet