Чи має бути, на вашу думку, у пресі якийсь баланс висвітлення негативу та позитиву у житті суспільства та діях влади? Як ви ставитесь до ідеї соціального партнерства преси та демократичної влади, яка втілювалася в життя багатьох країн під час виходу суспільств з кризових становищ?

Відповідають: Сергій Дацюк, Євген Глібовицький, Ірина Погорєлова, Олег Хоменюк, Олександр Семирядченко, Наталка Катеринчук, Юрій Луканов, Мар’яна Олійник, Аркадій Сидорук.

Сергій Дацюк, медіа-експерт:

-Я думаю, що змальована ситуація - це, так би мовити, «хвороба росту». Коли люди отримують свободу, то вони починають обговорювати і критикувати. І це проблема не тільки журналістів. Зараз поясню, чому. Справа в тім, що коли опозиція на Майдані говорила про громадський контроль над владою, і про публічність, і про прозорість її діяльності, то представники сьогоднішньої Помаранчевої влади мало розуміли, що ця публічність торкається і їх безпосередньо. Між тим це означає, що і сама влада має змінювати механізми висвітлення своєї діяльності, тобто, PR- відділи всередині теперішніх органів влади мають в принципі змінити засоби співпраці з пресою. Преса завжди намагатиметься висловлювати критичну позицію. Якщо влада хоче, щоб про неї було сказано щось хороше чи принаймні ефективно змістовне, вона повинна сама про це потурбуватися. Це означає, що має виникнути система прийняття рішень, зокрема, у виконавчій владі (я маю на увазі Кабінет міністрів), де б нові підходи до висвітлення діяльності влади в пресі були б ланкою цієї системи. А тепер подивимося на те, що є і чого немає.

Закону про Кабінет міністрів немає, і ніхто не зацікавлений в тому, щоб його прийняти. Закону про громадський контроль за владою немає, і зацікавлених в його прийнятті також немає. Закону про громадську експертизу або про експертну оцінку рішень, що розробляються і готуються, зокрема, Кабінетом міністрів, немає і приймати його ніхто не хоче. Закону про фінансування зовнішніх консультацій немає, і ніхто не хоче, щоб він з’явився. Я маю на увазі тендери на консультації і цілий окремий рядок у бюджеті для цього. Відтак, немає, де взятися участі ЗМІ у діалогу зі владою. Скільки вже говорилося про необхідність громадських експертиз, про включення ЗМІ в систему розробки законів у Верховній Раді, але на законодавчому рівні це не закріплено. Тому журналісти роблять те, що їм і належить робити. А саме - критикують.

Отже, перекіс у критичне сприйняття дійсності і особливо дій влади ЗМІ існує саме через поведінку самої влади, яка не потурбувалася про зміну системи прийняття рішень і про місце в цій системі ЗМІ, які б могли викласти аргументацію на користь тієї чи іншої альтернативи, розповісти про кожну альтернативу, яка знаходиться на певному етапі розробки (мається на увазі альтернатива рішень), про те, які це все може мати наслідки. І все це ЗМІ можуть робити не самі від себе, а за через коментарі експертів. Коли буде існувати соціальне партнерство між владою і ЗМІ, то з’явиться місце і для позитивної інформації про владні органи і їх роботу. А оскільки всієї цієї системи немає, і всі консультаційні організації б’ються головою об стінку, щоб цього досягти, в той час, як влада не чує і не хоче цього, вона і отримує те, що отримує. А саме – суцільну критику від ЗМІ.

Євген Глібовицький, ведучий 5 каналу:

-Звісно, баланс повинен бути. Інформація, яка поступає до споживача, повинна бути точною, достовірною, збалансованою. Але я б не був таким категоричним в оцінці щодо висвітлення діяльності президента Кучми та президента Ющенка. На мою думку, ми зараз набагато ближче до чесної роботи ЗМІ, ніж були будь-коли до того. В ефірі лунають різні оцінки, різні думки, різні позиції, в тому числі і схвальні. На мою думку, це дуже добре.

Не стану заперечувати, що проблеми є, і мені здається, що в першу чергу це проблеми професіоналізму. Дуже часто, коли ми чуємо якісь позиції, які є категоричними, вони не обов’язково викликані заангажованістю. Вони можуть бути викликані непрофесійністю того, хто про це пише або висловлює. І це, очевидно, проблема медійного ринку, який погано адмініструється, і це є однією з проблем влади, яка полягає в тому, що вона не створює правила гри для медійного ринку.

А щодо соціального партнерства можу сказати наступне: якщо це передбачає певного роду відповідальність, то, звісно, преса повинна бути відповідальною щодо того, що вона робить в межах, які встановлено законом та яких вимагає суспільство. Преса не може бути безвідповідальною. Це визначає рамки свободи слова. Свобода не може бути абсолютною, тому що це, як правило, призводить до втрати свободи взагалі. Це відомо навіть студентам першого курсу. Завдання влади - ефективно адмініструвати в країні. Завдання преси – повідомляти суспільству про те, що відбувається. Це є основним принципом такого партнерства. А якщо говорити про якісь меморандуми між пресою і владою, то, на мою думку, це переважно зайві речі, які в більшості випадків свідчать про те, що щось у суспільстві не в порядку.

Ірина Погорєлова, „Політичні хроніки”:

-На мою думку, ні про Кучму, ні про Ющенка ЗМІ не кажуть або добре, або погано. Просто не можна узагальнювати словом „ЗМІ” все, що тільки говорить і показує. Мені здається, що моніторинг преси є більш різноманітним. Професійність – це справді велика проблема, але вона стосується всього в нашому житті, в тому числі і влади. Звісно, професійність потрібна. Вона завжди потрібна. Річ в тім, що журналістам потрібне бажання знати і розуміти те, про що вони пишуть. А решта стосується політики, грошей та всього іншого. А сам по собі баланс, як такий, це лише інструмент. Основне, що потрібно – це справжнє відбиття стану всіх справ. Я не вважаю, що баланс є, так би мовити, об’єктивним і стовідсотковим інструментом. Якщо влада діє погано, то це погано. І про це теж треба писати. І не потрібно навмисно шукати способи все збалансувати. Я думаю, що якщо люди здатні своїм відчуттям вловити правду, то завдання преси спрощується до того, щоб просто її висвітлювати.

Олег Хоменюк, радник з друкованих ЗМІ IREXU-Media:

-Первое, что я хочу сказать, что не вся пресса во время правления Кучмы говорила о нем «либо хорошо, либо ничего», точно так же как не вся пресса сейчас говорит о власти «либо плохо, либо ничего». Если же все таки оценивать именно в такой плоскости, как «или плохо или хорошо», то и та, и другая ситуация не являются признаком этического журналистского профессионализма.

Подобное утверждение, если оно соответствует действительности, говорит об отсутствии баланса, который является главным критерием профессионализма. Я имею в виду баланса в освещении важных для общества тем средствами массовой информации. В данном случае - не только что касается освещения негатива и позитива, но также освещения разных точек зрения, сбалансированного подхода к выбору источников информации при освещении тех или иных событий. Так же должно предоставляться право ответа тем героям публикации, чья деятельность освещается или оценивается СМИ негативно.

Профессиональный журналист, который пишет о негативной деятельности лиц, по меньшей мере, должен попросить у этих деятелей комментарии о том, о чем он пишет. Я думаю, что пресса в демократическом обществе выступает, скорее, коммуникатором между гражданами-налогоплательщиками и властью, которая нанята на деньги этих налогоплательщиков.

С другой стороны, СМИ – это общественный контролер власти. СМИ, безусловно, несут социальную ответственность за то, что происходит в обществе и за то, что делает власть. Социальное партнерство прессы и демократической власти должно и могло бы строиться на основах невмешательства власти в редакционную политику, на основах хозяйственной, экономической и политической независимости прессы от власти и на понимании ответственности и власти, и прессы перед обществом. В этом вопросе я бы вернулся к первой поправке к американской конституции, т.к. мы сейчас можем наблюдать, как власть пытается повернуть в своих интересах механизмы воздействия на СМИ.

Олександр Семирядченко, головний редактор інформаційної служби ICTV:

-По-перше, я не погоджуюсь з тим твердженням, що під час правління Кучми преса казала про владу «або добре, або нічого», а за часів правління Ющенко – навпаки. За часів правління Кучми звучало багато якісної конструктивної критики. І не йдеться тільки про телебачення, є досить якісний пласт і бізнес-видань, і політичних видань, в яких було дуже багато такої критики. Це факт. Те саме відбувається і зараз. Існують якісні видання, які, працюючи на ринку, розуміють, що правда і об’єктивна журналістика є бізнес-категорії. Включно серед таких медіа є і телевізійні канали. Тому говорити про те, що відбулися якісь докорінно якісні зміни, не зовсім вірно. Можливо, такі зміни і відбулися в якихось окремих медіа, в яких раніше в силу різних причин редакційна політика чи їхні підходи до висвітлення діяльності влади були, м’яко кажучи, недосконалі. Але я б не став казати, що докорінні зміни відбулися за нового правління Ющенка та уряду.

Баланс повинен бути завжди. Але баланс не як самоціль, а як усвідомлена необхідність. Рівновага в представленні різних точок зору повинна бути якісною, а не формальною. Букви закона можна обійти, але треба дотримуватися духу закону. Баланс – це якісна позиція, це представлення всіх можливих варіантів, які є змістовними. Адже заради балансу можна витягти в коментатори і людину, яка є сумнівною, малокомпетентною в конкретному питанні, малоавторитетною. Але це буде не якісно. В таких от практичних речах якість дуже відчувається.

А щодо соціального партнерства, то, по-перше, я відмітив би, що наша влада не є повністю демократичною, до речі, як і попередня. А завдання медіа і влади можуть розбігатися в певних складових суспільного життя, політичного життя та політичного механізму. З прикладу нашого каналу я вам точно скажу, що ми завжди підтримували владу, включно з новою владою, в програмах, кроках, напрямках дій, які поліпшували і змінювали життя людини, суспільства і країни на краще. А державний механізм мав при цьому не першочергове значення. Все те, що покращує життя людини, є для нас авторитетом. Ми завжди підтримували уряд, президента, партію, парламент. Це є наша активна дія. Все те, що не йде на користь цьому, напевне, лишалося поза нашою увагою. Ми завжди готові надати ефір як майданчик для реалізації владою свого прямого призначення. Ми готові бути піар-менеджером країни. Наприклад, ми показували примирення воїнів УПА і воїнів радянської армії. Це, на мою думку, можна назвати соціальним партнерством.

Наталка Катеринчук, шеф-редактор телеканалу НТН:

- Я б не стала безапеляційно стверджувати, що за часів Кучми всі ЗМІ працювали на владу. Мені здається, що були мас-медіа, які мали власну думку, і висвітлювали свою позицію.

Також я не згодна з формулюванням другого запитання. Врешті-решт, питання стоїть в руслі, чи є інформація, чи її не має. Представники влади роблять вчинки – засоби масової інформації повідомляють про них. Якщо висвітлювати діяльність влади тільки добре, чи тільки погано, а не так, як воно є насправді, то це вже буде не інформація, а агітація.

Я підтримую ідею соціального партнерства преси та демократичної влади. Влада повинна виконувати свої функції, і встановлювати рамки. Завдання власників ЗМІ – подбати, щоб ці рамки були найбільш розширеними. Чим більш відкритою буде влада, тим простіше буде журналістам працювати у цих рамках.

Юрій Луканов, журналіст:

-Я думаю, що якби ЗМІ, висловлюючи свою точку зору про владу, давали б тільки негатив, то, за великим рахунком, у тому нічого страшного не було б, оскільки природа преси – ставитися скептично до влади. В той же час, дійсно, у суспільстві повинен бути баланс. Але влада сама повинна вчитися розповідати про себе і посилати у суспільство позитивний імпульс. І тоді журналісти нікуди не дінуться, вони будуть висвітлювати позитивні дії влади. А що стосується сьогоднішнього стану у пресі, то мені здається, що загалом повинні бути різні точки зору – як позитивні (в тому числі і те, що про себе розповідає сама влада), так і негативні. Інша річ, як все це буде робитися, наскільки переконливо. Дотримання етичних стандартів журналістики полягає не в тому, щоб позитивно розповідати про владу, а щоб подавати різні точки зору. І в основному, за невеликим винятком, сучасна українська журналістика відповідає цим стандартам. Інша річ, коли проводиться журналістське розслідування, тоді треба бути надзвичайно коректним у висвітленні фактів. Але журналістських розслідувань зараз дуже мало в українських ЗМІ. Чому це відбувається, я не знаю. Чи, може, тому, що далися взнаки роки кучмізму, коли придушувалася свобода слова? І розслідувань набагато менше, ніж хотіло б бачити суспільство.

Ідея соціального партнерства? Звісно, преса повинна бачити, що відбувається у світі і висвітлювати це якомога професійніше. Нинішня влада все ж таки працює більш відкрито і прозоро, ніж попередня. І у мене складається враження, що оті всі скандали, які були, це були піар-технології, народжені у надрах самої влади, бо досі ми не отримали ніяких підтверджень чи заперечення корупції у владі, жодних журналістських розслідувань проведено не було. Можливо, що винуватцям всього цього вдалося заховати кінці в воду, але звинувачуючи когось у корупції, треба наводити факти. А цього не було, крім туманних висловлювань про будинок, де чи сам Порошенко комусь давав хабаря, чи йому хтось давав хабаря.

Мар’яна Олійник, заступник головного редактора газети «День»:

-Я не зовсім згодна з постановкою питання. Навіть, якщо мається на увазі загальна тональність, то все одно вона не була такою однорідною. Були видання, які підтримували опозиційні сили, особливо впродовж другого терміну правління попереднього президента. Ті журналісти, які прагнули дотримуватися професійних стандартів, в різних формах намагалися надати різнобічну оцінку реального стану подій. І хоча їх було не так багато, прагнення до цього мало місце, принаймні я його помічала.

Що стосується останнього року правління, знову ж таки, не зовсім вірно стверджувати, що ЗМІ кажуть про Ющенка «або погано, або нічого». Є різні оцінки і різні погляди. Інша справа щодо журналістів, які чинять саме так, як ви зазначили. Такий підхід аж ніяк не можна назвати ознакою професійності. Професійність полягає в тому, щоб давати можливість споживачеві своєї продукції самим робити висновки, спираючись на різні думки. Ми бачимо, що різні видання і телеканали мають можливість і прагнення працювати саме за такими критеріями.

А баланс, на мою думку, має бути, але до певної межи. Потрібно, щоб він не суперечив здоровому глузду. Якщо подія викликає однозначно негативну реакцію, то не треба шукати якийсь баланс. Потрібно просто подавати людям правду. Звичайно, що серед загалу можна найти когось, хто буде іншої думки і ця думка збалансує решту думок. Але якщо можна оцінити подію однозначно, і ця однозначність буде негативною, то пошуки балансу будуть недоречними.

А загалом, грубо кажучи, має бути баланс хороших і поганих новин. Не потрібно шукати лише теми, які в перебудовні часи називали «чорнухою», не зважаючи на їхню сенсаційність. В суспільстві завжди можна відшукати позитив і знайти йому належне місце в ЗМІ.

До ідей соціального партнерства я ставлюся добре в будь-яких формах і в будь-якому вигляді. Але коли я чую про такі речі, у мене одразу виникає побоювання, що на нашому ґрунті соціальне партнерство може просто перетворитися на якусь угоду на зразок «пакту про ненапад», про який в політичному контексті зараз досить багато говорять. Але якщо цього не трапиться і будуть виявлені справжні спроби порозумітися і дійти спільного висновку, і влада прислухатиметься до ЗМІ і не вважатиме їх обслуговуючим персоналом, а своїми партнерами, то я обома руками за таке партнерство.

Аркадій Сидорук, журналіст-міжнародник, політолог і перекладач з європейських мов:

- Я не зовсім згоден з твердженням, що ЗМІ кажуть про владу або погано, або нічого. Спираючись на те, що я бачу на телеекрані, хоча не скажу, що я дивлюсь дуже багато політичних передач, мені здається, що зараз намітився той крен, що існував при Кучмі. Всі телевізійні канали, які свого часу обливали Віктора Андрійовича брудом і слугували режиму Кучми, зараз починають слугувати новій владі, часто встаючи на безпринципні позиції. У нас у пресі і на телебаченні дуже мале місце посідають такі проблеми, як проблема моральності суспільства. А будь-яка влада по своїй сутності є аморальною, тому що до влади приходять не найаморальніші люди, а, швидше, навпаки. Як казав покійний містер Мейс: «Ми є постгеноцидним суспільством». Це має відображення у постійному пристосуванні до влади, відсутності самостійного мислення і рішучості до самостійних дій.

Я є прихильником західної журналістики. Річ у тім, що якщо наше суспільство має намір розвиватися в демократичному напрямку, то це не може не відбитися на журналістиці, яка поки що по суті залишається пострадянською журналістикою. Наші ЗМІ відверто підпорядковані авторитарному режиму. Наша журналістика зовсім не орієнтується на Захід. А ми повинні пройти той шлях, який пройшла журналістика у балтійських країнах. Тому хочу звернутися до двох американських формул: перше – журналістика є четвертою владою. Є законодавча, виконавча і правнича влада, а журналістика є четвертою владою. Потрібно розуміти глибину цього поняття. Наша преса повинна вибороти для себе незалежність, щоб бути незалежною гілкою влади. І друга формула – це розглядання преси як сторожових псів демократії. Це дуже глибоке поняття. Преса у демократичних країнах завжди стоїть на сторожі демократії.

На мою думку, баланс висвітлення негативу та позитиву має бути. Тому що якщо акцентувати увагу тільки на негативному, то у людей з’явиться зневіра і світ здаватиметься чорним. Але цей баланс має бути об’єктивним.

Я категорично проти ідеї соціального партнерства преси та влади. В даному випадку не має значення - демократична вона чи ні. Тому що преса є частиною громадянського суспільства, а воно завжди протистоїть будь-якій владі. Воно виборює для себе права, інакше ця влада просто розчавить громадянське суспільство. Тому слово «демократичне» в даному разі стосується не влади, а суспільства, бо воно і є втіленням демократії. Інша справа, що преса може підштовхувати владу до якихось реформ. Але тертя між владою і між пресою, яка є часткою громадянського суспільства, все одно є неминуч.

Підготували Ольга Денисенко, Галина Ширшик, „Детектор медіа”

Читайте також:

Інтоксикація свободою

Усепереможний песимізм. Огляд теленовин за 24 – 30 жовтня 2005 року.

Маленькі хитрощі „об’єктивної” журналістики Огляд теленовин за 17 – 23 жовтня 2005 року.

Про НСНУ - або погано, або нічого

Про бідну Юлю і підступного Петра, або почому кілограм локшини на вуха?

Політичні ток-шоу: самопіар чи пошук істини?