Відповідають: Юлія Тищенко, Володимир Золотарьов, Віктор Замятін, Кость Бондаренко, Олесь Доній, Олексій Гарань, Вадим Карасьов, Володимир Полохало, Максим Стріха, Олексій Бєлишев.

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень:

- В цілому, така форма радіозвернень Президента до народу є досить цікавою і, на мою думку, це знак того, що Президент хоче донести свою думку до суспільства. Але мені досить складно відповісти на другу частину запитання. Звичайно, хотілося б вірити, що у Президента є певні стратегії та напрями у гуманітарній сфері, сфері розвитку регіонів, в питаннях реформування системи охорони, здоров’я і освіти. Складно сказати, наскільки вони будуть успішно реалізовані. Але якогось загального стратегічного бачення, крім загальних слів про „мою націю” чи „наше світле майбутнє” та меседжів про те, що Україна – це дійсно європейська країна, від Президента не почуєш. Тобто, риторика носить більш-менш загальний характер. Хоча, можливо, таке бачення є, просто воно не дуже успішно презентоване. Можливо, тут справа не тільки в презентаціях по радіо, а в більш реалістичних документах, програмах та програмних положеннях, які будуть створені урядом. Тобто, однозначно я не можу сказати, що є якесь чітке стратегічне бачення щодо того, куди просувається країна. Поки що я бачу тільки риторику - бачення України в Європейському домі. Але як, яким чином, за допомогою чого, сказати досить складно. На жаль, дискусії про якісь стратегічні речі припиняються на аналізі якихось стратегічних речей, тому що вони сфокусовані на якихось взаєминах між окремими суб’єктами, які потенційно виробляють політику. Наприклад, Ющенко-Тимошенко, Ющенко-Янукович. Тобто, вони сфокусовані не на якихось програмних речах, а на конкретних персоналіях.

В СОТ Україна вступає вже 12 років. Процес розпочався ще в 1993 році. Тому дискутувати з цього приводу вже не актуально. Потрібно виконувати зобов’язання і обіцянки, які були дані. Але в цьому питанні багато залежить від самого уряду, парламенту, Кабміну та міністерства економіки, а не тільки від Президента. Протягом багатьох років йде обговорення плюсів та мінусів вступу або не-вступу України в СОТ. Не виключено, що існують певні доробки з цього приводу. Але це об’єктивний процес, адже країни СОТ – це провідні країни світу. Керуватися потрібно довгостроковим інтересом громадян України. Хоча вступ до СОТ може стати холодним душем для економіки.

Конкуренція на ринку теж має сприяти економічному розвитку. Від цього має вигравати споживач послуг - „маленький українець”. Але, все ж таки, не варто покладати сподівання тільки на Президента. Існує певна система владної вертикалі. Все має бути налагоджено в рамках певних програм та законів, які вона ухвалює. Хотілося б, щоб новий уряд робив якомога більше стратегічних ходів. Програми мають писатися не для галочки. Вони мають бути реалістичними, підкріпленими фінансовими можливостями, тобто, опиратися на певний фінансовий ресурс. А для цього потрібні реформи в адміністративній системі, в системі органів управління.

Володимир Золотарьов, політолог:

- Ни команда Ющенко, ни команда Кучмы или Януковича не в состоянии куда-либо вести или не вести. Они могут либо мешать, либо способствовать процессам, которые происходят. К примеру, в Беларуси Президент мешает тем процессам, которые происходят в стране. Но это ни в коей мере не значит, что надо сидеть сложа руки и ждать, когда что-то произойдет. Есть некоторые вещи, которые в силу тех или иных причин воздействуют на нас. В том числе - и наше движение на запад. Оно вполне объективно, и сделать с этим ничего нельзя. Это в любом случае произойдет, потому что это путь модернизации. Это единственный способ безопасности в современном мире.

Если говорить о ВТО, то вступать туда нужно. Во-первых, это создает конкуренцию на внутреннем рынке. То есть, появятся импортные товары. Наш производитель начнет, наконец, шевелиться и производить что-то хорошее. А пока что мы живем в льготных условиях. Наши производители ничего не умеют и ничему не хотят учиться. Они всевозможными законами защитились от импорта. Ющенко же пообещал вступление в ВТО. Поэтому, чисто политически, для него должно быть делом чести решить эту проблему. Я думаю, что он будет делать все для положительного решения этого вопроса. Тем более, что приближаются выборы.

Что касается какого-то стратегического плана, то я считаю, что его попросту нет. Равно как и нет никакого видения этого будущего. Оно есть на уровне самых общин идей, которые часто не соотносятся с практической политикой и не имеют практического основания. Например, сейчас ведется много разговоров о том, чтобы придать УПА статус воюющей стороны. Но почему-то никто не думает о такой простой вещи, что после победы в Польше на выборах консерваторов такое решение резко бы настроило польскую власть против нас. Потому что УПА намного больше воевала с поляками, чем с немцами или чем с советскими войсками. Нынешняя польская власть очень негативно воспринимает УПА. А у нас нет другого проводника наших интересов в Евросоюзе, кроме Польши. Польша – единственная активная страна, которая тянет туда Украину за уши. И подобные неумные решения говорят о том, что у нас отсутствует понимание приоритетов, как и системный подход в решении своих проблем. Я знаю, что для команды Ющенко многие люди писали самые разнообразные и противоречивые планы. Лично я таких планов видел несколько. Но сказать, что у этой команды есть какое-то целостное понимание перспектив, я не могу. Мне неясно, чем они руководствуются. Но если судить по их внешним действиям, то складывается впечатление, что ничем не руководствуются. Но с другой стороны, может это и лучше, потому что, как известно, лучшая позиция – это не мешать. Но если есть желание посодействовать процессам, тогда лучше руководствоваться определенными стратегиями. То, чем руководствуется сегодня наш Президент, это не стратегия, это скорее тактика.

Віктор Замятін, журналіст:

- Я б не ставив це питання в такій радикальній формі. Зрозуміло, що СОТ – є одним з багатьох необхідних ходів у розвитку нашої держави. Цей вступ міг би допомогти Україні збільшити діапазон своїх можливостей. Наприклад, відкрилися б зони вільної торгівлі. Так що з огляду на це вступ до СОТ нам необхідний. Але мало лише говорити про нього. У радіовиступі Президента нічого нового не було заявлено. Тобто, як обізнана, так і необізнана в цьому питанні людина не змогла нічого почерпнути для себе з цього виступу. Дивно, але виступи наших політиків чомусь мають більше спрямування один на одного, ніж, власне, на громадян.

Відчутно, що у самого Президента є теоретичне бачення майбутнього країни. Те ж саме можу сказати про міністра закордонних справ та міністра оборони. Але, я вважаю, що чіткої стратегії, яка була б розписана поетапно, немає і ніколи не було. Тому у контексті вищезгаданого я б порадив Президенту сконцентрувати свою увагу на двох речах: по-перше, сформувати конкретну мету, по-друге, зуміти донести її до аудиторії. А те, що зараз відбувається в країні, є просто неприпустимим.

Кость Бондаренко, директор Інституту національних стратегій:

- На жаль, немає. Як не було рік тому, так немає й зараз. Я не бачу взагалі в оточенні Президента стратегів, не бачу у самого Президента стратегії і людей, які могли б сказати, якою буде Україна через 10, 15, 20, 50 років, куди ми будемо рухатись. Найпростіше, звичайно, сказати: «Ми підемо в Європу, станемо частиною Європи». Але, по-перше, нас там ніхто не чекає. По-друге, за відсутності власної суб’єктності Україна просто розчиниться в Європі, і приєднання до Європи стане більш фатальним, ніж приєднання до СРСР.

Україна фактично не має відповіді на питання, як поводитись у час глобалізації, у час, коли глобалістські тенденції у світі починають домінувати й просо давити малі держави, чи держави третього світу, до яких належить і Україна.

Україна ніяк не може зрозуміти своє місце в геополітичних розкладах, а її політики страждають відвертою меншовартістю, коливаючись як не в бік Росії, то в бік Заходу й шукаючи, кому вигідніше продатися, замість того, щоб розвивати своє й дійсно наповнювати українську незалежність реальним змістом.

Тому я думаю, що звернення Президента з приводу СОТ – це ще одне свідчення того, що Україна просто намагається зараз слідувати в якихось фарватерах, не маючи своєї власної стратегії й заміняючи стратегію серією тактичних кроків.

Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей:

- Проблема зі стратегією є не просто у Президента, а у всієї влади, та навіть більше – у більшості українських політичних гравців. Існує перелік досить популярних гасел типу «Євросоюз», «НАТО», меншого калібру – «СОТ», але немає ані чіткого бачення досягнутих орієнтирів, ані прорахування наслідків. На жаль, це стосується й інших питань: немає, наприклад, чіткої багаторічної програми дерусифікації України, немає програми з демілітаризації Севастополя. А потім виходить як з проваленою адміністративно-територіальною реформою імені Безсмертного. Начебто й проблема нагальна, але політик не провів підготовчої роботи серед населення, не залучив додаткових союзників серед партій - в результаті повний завал. На жаль, такі завали не поодинокі випадки, а система. А значить, загальна політична стратегія - безсистемність.

Олексій Гарань, професор політології, доктор історичних наук:

-Я думаю, що є, і в принципі основні цілі визначені: рух до Європи й в тому числі приєднання до СОТ. Нажаль, я думаю, що передвиборча ситуація ускладнила цей процес в цілому. Причиною цього є два фактори. Перший: країна закінчивши одну виборчу кампанію, одразу фактично вповзає в другу кампанію. А другий фактор – це політична реформа. Звичайно ці фактори накладаються і обмежують можливості для команди Ющенка в цей період, оскільки ми розуміємо, що передвиборча ситуація веде до боротьби різних політичних сил, в тому числі з використанням популістських гасел, і це ускладнює як виконання передвиборчих обіцянок, так і втілення програми яка є. Потрібно більше просвітницької роботи напередодні виборів, для того, щоб пояснювати виборцям, що означає той чи інший крок. І в даному випадку я хотів би навести ще один приклад. Нещодавно була телепередача «Свобода слова» присвячена саме вступу України до СОТ, і для мене було дуже цікавим те, що на її початку більшість аудиторії була проти вступу до СОТ, а вже в кінці – більшість була за. Так що, я думаю, ця передача і канал Пінчука в цілому провів добру просвітницьку роботу з важливого питання української політики.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

-Во-первых, если бы у них было понимание куда они ведут Украину, то они бы туда ее вели. Пока же Украину никто никуда не ведет, и уже никто никуда не спешит, как в анекдоте. Ели перевести фокус анализа из анекдотичного в аналитический, то, скорее всего, у Президента и его команды есть какое то интуитивное и инерционное понимание национальных приоритетов, политического курса, внешней и внутренней экономической политики. Но говорить о том, что у них есть цельное, развернутое, последовательное и главное целеинструментальное понимание, было бы преждевременно. Почему инерционное? Во многом потому, что и внешнеполитические ориентации, и внутриполитические действия опираются на концептуальный пакет приоритетов, сформированный еще в начале девяностых годов на волне формирования украинский независимости, когда национально-демократическими силами был предложен евроатлантический, или западный проект Украинского транзита и интеграции. Ключевые направления этого проекта следующие: членство Украины в НАТО, вступление в ЕС и внутренние реформы (рыночные и демократические). Собственно и сегодня во многом новая власть пытается либо повторить, либо в той или иной степени реализовывать вот эти основные направления данного проекта. Правда возникает вопрос инструментариев и сроков, но, тем не менее, иных национальных задач, иной формы содержания национальной идеи, новая власть предложить не может.

С Европейским Союзом проблема подвисает на 10-15 лет. А учитывая то, что сегодня происходит внутри европейских государств и в самом ЕС, то в целом перспективы вступления Украины в ЕС выглядят достаточно туманными. Несколько проще и прозрачнее перспектива вступление Украины в НАТО. НАТО, по сути, выразило готовность принять Украину. Украинская элита много и охотно рассуждает о необходимости реализации задач атлантической интеграции Украины. Однако есть проблема с самим украинским обществом, которое пока не готово в демократическом режиме референдума дать добро на вступление в Североатлантический альянс. Поэтому можно говорить, что национальные приоритеты власти, связанные со вступлением в Североатлантический альянс и частично в ЕС – это пока проект части элит, части населения и части регионов. Так что в общенациональном смысле общенациональные приоритеты, по которым у власти есть боле или менее понятие и понимание, не являются в настоящем смысле общенациональными. Что касается ВТО, то это проблема не выбора, а необходимости. Вопрос лишь в том, когда наступит реализация этой необходимости, чему мешают пока конъюнктурные электорально-политические факторы и ряд технических моментов.

Теперь кратко об интуитивном понимании приоритетов. Экономические приоритеты новой власти опираются на интуитивное понимание, прежде всего самого Президента, что Украине нужно проводить политику открытых дверей, что подтвердила недавняя реприватизацитя «Криворожстали» и ставка нынешней политической элиты скорее не столько на крупный национальный капитал, сколько на транснациональные корпорации. По крайней мере, можно говорить о том, что политическую, экономическую, и в определенной мере медийную силу крупных украинских национальных корпораций, Президент будет пытаться сбалансировать, сдерживать и контролировать, привлекая в Украину крупный транснациональный капитал. Как-то президент сказал, что для него, как финансиста, деньги не имеют географии, хотя как для президента - география должна иметь значение. Но очевидно вот эта «либеральная миссия» Президента будет способствовать тому, что экономическими приоритетами новой власти будет дальнейшая транснационализация украинской экономики. И в формировании и реализации этого приоритета будет играть роль не только либеральное стремление, или либерально-финансовая внутренняя генетика Президента, но и неосознанное стремление не допустить в Украине политического господства крупного национального капитала. Украинский Президент и близкие к нему люди понимают всю силу крупных украинских корпораций, и в этом отношении экономический приоритет Виктора Ющенко – это транснационализация украинской экономики и постепенное создание внутренней экономической среды для того, что бы в будущем более органично включится в международные рынки капитала и труда.

Володимир Полохало, керівник проекту «Політична думка»:

- Сьогодні, на жаль, чимало свідчень того, що і Президенту, і людям із його оточення не вистачає стратегічного бачення України. Вони скоріше переймаються поточними, ситуативними, кон’юнктурними справами: ідеться і про виборчу кампанію, і про відчайдушні спроби поправити в якийсь спосіб репутацію, відновити довіру тих, хто голосував за Ющенка. Отже, це той випадок, коли логіка подій, логіка ситуацій визначає політичну поведінку Президента та його оточення при слабкому їхньому впливі на самі події: це події сьогодні управляють Президентом. І якраз втрата ініціативи, яку Ющенко мав на початку року, коли він міг сам впливати на перебіг подій, – це те, що, безперечно, можна констатувати навіть візуально, без спеціальних аналітичних досліджень. Тому стратегія розвитку держави, базові цінності, на які має спиратися політичний клас, не є пріоритетом для чинного президента. Адже йдеться про його політичне виживання.

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики:

-Я думаю, що стратегічне розуміння в Президента і його команди є. Гірша справа з послідовністю кроків до цієї стратегічної мети і, більше того, з реалістичною концепцією реалізації цих кроків. Бо ж, скажімо, можна декларувати правильну мету, але не мати змоги провести через парламент елементарні закони, необхідні для вступу в СОТ, можна укладати угоди з НАТО й оскандалитися страшенно, коли Верховна Рада відкидає загалом вигідний для України документ, який не містить жодних небезпек.

Олексій Бєлішев, провідний експерт Центру досліджень політичних цінностей:

- На сьогоднішній день, на жаль, є підстави стверджувати, що і сам В. Ющенко, і його команда, виявилися неготові до перебування у владі.

Як наслідок, фактично немає жодних, вартих уваги досягнень «України помаранчевої» ні у внутрішньоекономічній сфері, ні в зовнішньополітичній. Причин тут маса: і невдала кадрова політика, що ґрунтувалася на дуже короткій «лаві запасних», і завищені соціальні сподівання населення, і, в решті-решт, відвертий популізм, зумовлений відчуттям близьких парламентських перегонів.

Окрім того, на жаль, досить часто стратегічне бачення подальшого розвитку України підміняється використанням простих популістських гасел та міфів. Як приклад, ідея «європеїзації» країни, наближення її до дійсно європейських стандартів життя, фактично підміняється простими гаслами «вступ до ЄС», «НАТО» та ін.

Особисто у мене складається враження, що щось подібне десь вже було: «Нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме».

І чим далі буде зберігатися таке положення, тим далі ми будемо від «омріяної» Європи”.