Відповідають: Роман Чайка, В’ячеслав Піховшек, Iгор Гужва, Вадим Карасьов, Олег Покальчук, Евген Перегуда, Володимир Цибулько.

Роман Чайка, автор та ведучий програми „5 копійок” на 5 каналі:

- Щоб бути в курсі всього, я дивлюся три ток-шоу: «Свободу слова» з Савіком Шустером (ICTV), «Іду на Ви» і «Я так думаю» (обидва – «1+1»). Вони мене цікавлять з професійної точки зору, бо добре забезпечені технічно, що, безумовно, є їхнім плюсом. Вже зараз у цих програмах вимальовуються нові технології, які застосовуватимуться під час політичних ток-шоу на період майбутньої виборчої кампанії. Також мені цікаво спостерігати за заявами, які там роблять політики. Принаймні, я їх можу почути від різних політичних угруповань, таких, як медіа-політичне угруповання Пінчука, наприклад. Дивує, як в програмі Савіка Шустера видають у стовпчик так звані рейтингові опитування різних партій. Це наштовхує на роздуми, хто і яку політичну гру веде. Одна справа, що ці політики говорять в новинних проектах, а інша - на ток-шоу. Втім, відверто кажучи, щоб отримати якесь глядацьке задоволення, дивлюся тільки «Свободу слова», бо воно найближче до формату дискусії.

Інколи спостерігаю за роботою колег на інших каналах, щоб вловити якісь кумедно-маразматичні речі, коли ток-шоу переслюдують дещо інші цілі, ніж проінформувати, просвітити глядача. Першим недоліком всіх без винятку ток-шоу я б назвав намагання нав’язати глядачам якусь позицію. Тобто, ще до початку програми вона декларується. Я не можу сказати, хто несе за це відповідальність. Але коли дивишся деякі ток-шоу, проскакує думка, що воно було зроблене лише для того, щоб ведучий, нарешті, сказав констатуючу частину свого запитання у вигляді вливання певної інформації, або посилання певного меседжу. І ця констатуюча частина аж ніяк не залежить від того, що скажуть гості студії.

Другій недолік залежить не так від журналістів, як від наших політиках. Вони ще досі не навчилися двох речей: а) дискутувати, б) висловлювати думку так, щоб вона була зрозумілою аудиторії. У наших політиків є елементарні проблеми на рівні побудови речення: підмет, присудок, другорядні члени.

Серед переваг не можу не відмітити те, що ток-шоу, нарешті, почали працювати в живому ефірі. Це набагато краще, ніж монтовані програми. Це - перша перевага. Друга - це те, що політики стали ходити на ці ток-шоу. Бо в минулому році дуже проблематично було умовити когось прийти в студію. Безліч політиків просто відмовлялися брати участь у прямих ефірах і дискутувати.

На мою думку, сьогодні українському ефіру бракує ток-шоу на зразок російського «К барьеру». Але знову ж таки, по-перше, це більше переваги не самого ток-шоу, як вміння самих політиків працювати в цьому режимі. Там не працюють на півтонах і там не говорять езоповою мовою. Тобто, якщо є позиція, то вона заявляється конкретно, різко та чітко – так, як це має бути. По-друге, там більше драматургії і менше тягучки. У нас – це мильна опера, а там – це динамічний бойовик. А з ток-шоу камерного характеру дуже б хотілося, щоб на українському телебаченні було щось подібне до шоу Ларі Кінга.

Щодо російських журналістів, яких запрошують працювати на українських телеканалах, то цих хлопців як колег по роботі, часом навіть шкода. Якщо Дмитро Кисельов максимально влився в українську політику, принаймні, став її чинником і відпрацював певні політичні групові інтереси, то Савік Шустер не може поки що цим похвалитися. Він ще не може розібратися в певних нюансах. Присутність російських журналістів в українському телеефірі – то добрий меседж для антиукраїнських сил, оскільки такі ведучі є авторитетним джерелом інформації, але для людей думаючих це досить дратівливий фактор. Оскільки це громадяни іншої країни, і вони так чи інакше не можуть втручатися в життя нашої країни. Але такі вже реалії нашого життя, що українська політика поки що не може обійтися без російських журналістів. Але те, що багато українських журналістів можуть обійтися без втручання російських політиків, це вже стовідсотково.

В’ячеслав Піховшек, ведучий програми „Іду на Ви” ( „1+1”):

- Я рідко дивлюся політичні ток-шоу, тому що сам там працюю. Коли маю час, дивлюся „Свободу слова з Савіком Шустером” та „Я так думаю”.

Дуже шкода, що досі не з’являються політичні ток-шоу на Першому каналі, тобто УТ-1. Українському ефіру не завадило б ток-шоу, в яких би розкривалася вся політична кухня, я маю на увазі якісь позалаштункові події. Ток-шоу, в якому були б присутні експерти з певних конкретних галузь. Зараз цілком вистачає ток-шоу, у яких беруть участь політики, і бракує ток-шоу, куди приходили б експерти. І це, на мій погляд, є найбільшим недоліком українського ефіру . Порівняно з російським телебаченням, українських ток-шоу більше. Так відбувається, можливо, тому, що в нас вищий рівень свободи преси. До російських ведучих на українських каналах я ставлюся як до конкурентів, в принципі, як і до всіх інших журналістів. Втім, який з мене глядач? Я ведучий.

Iгор Гужва, головний редактор газети «Сегодня»:

- Из политических ток-шоу могу вспомнить «Свободу слова», «Іду на Ви», «Я так думаю» и „5 копеек“ (5 канал). Четкого мнения о «Свободе слова» составить пока еще не успел, т.к. она существует относительно недавно. Плюсом этой передачи я считаю точное попадание в информационный контекст, т.е. там всегда появляются нужные фигуры в нужное время. Это ток-шоу дает достаточно много ексклюзивной информации, например, как это было в связи с именами Лазоренко, Березовского и т.д. Сравнивая отечественные ток шоу с зарубежными, даже с росийскими, можно выделить несколько минусов: не хватает более активной, более жесткой позиции ведущего, потому что общая проблема всех украинских ток-шоу (в меньшей степени это касается программы Савика Шустера) - это то, что ведущий позволяет приглашонному в студию гостю говорить не только по теме, а и том, что интересно только гостю. Ведущим следовало бы четче выстраивать рамки и канву своей программы. И второй недостаток – заангажированость некоторых ведущих. В одной из вышеперечисленных передач, не буду конкретизировать, какой, ведущий с самого начала программы сам расставляет акценты, клеймит одну из сторон, что в результате оставляет неприятный осадок.

Так что я не отношу себя к людям, которые утверждают, что все ток-шоу одинаковые и ничем не отличаются друг от друга. Я различаю тенденции каждого из них и независимо от того, нравятся мне они в большей или в меньшей степени, могу выделить цель и поставленные задачи. Но я думаю, было бы неплохо на каком-нибудь новостийном канале, который был бы рассчитан на подготовленую аудиторию, проводить экспертные дискуссии. Хотя, возможно, это не совсем рассчитано на широкую аудиторию. В свое время., в период предвыборной кампании, их неплохо развивал 5 канал. Но сейчас почему-то эксперты стали уходить из поля зрения. Я не имею ввиду дискуссии между политиками или политологами. Это должны быть именно мнения экспертов по конкретному вопросу. Экспертов, которые без особых эмоций и безо всякой игры на публику смогли бы дать четкий правдивый ответ на возникшие вопросы и высветить суть той или иной ситуации. Это могло бы заинтересовать часть профессиональной аудитории.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

- Серед ток-шоу, які я дивлюся, можу перерахувати наступні: „Іду на Ви”, „Подробиці з перших вуст” («Інтер») і „Я так думаю”. „Свободу слова”, на жаль, не встигаю дивитись. Вона виходить в ефір в незручний для мене час. Але серед призерів за об’єктивність я б визначив трьох: „Подробиці з перших вуст”, тому що там подають досить різні думки і точки зору. Також „Іду на Ви”, тому що там дві суб’єктивні точки зору ведучих врівноважують одна одну. Взагалі, виходить досить непогано. „Я так думаю” подобається тим, як ведуча Ганна Безулик виступає в ролі організатора та модератора.

В порівнянні, наприклад, з російськими політичними ток-шоу я міг би виділити деякі недоліки українських програм. Але наші недоліки прямо пропорційно дорівнюють нашим перевагам. Річ в тому, що російські ток-шоу більш технологічні та інструментальні. Там добре обладнані телестудії, дорогі, яскраві, якісні декорації. Все це, звичайно, дуже добре, але врешті-решт мені інколи нагадує просто карнавальну мішуру. Наші ж ток-шоу якщо і поступаються іноземним у декораціях, проте виглядають більш реальними та більш вільними і невимушеними. Тобто, у нас зміст переважає над картинкою.

Також хочу відмітити те, що, на мою думку, російські журналісти більш заангажовані, ніж українські. В українських ток-шоу менше пропаганди . Але особливо мені подобається те, що ведучі самі визначаються з тематикою телепрограм. Серед недоліків можу відмітити той факт, що українському ефіру бракує духу змагань. Яскравим прикладом такого телезмагання є російське ток-шоу Соловйова „К барьеру”. Я маю на увазі не якусь суперечку, а саме інтелектуальні змагання - з аргументами, з доказами. Так би мовити, політичні двобої, хай навіть і символічні. Це має бути шоу зі спецефектами, щоб чинити різний вплив на глядача.

Олег Покальчук, соціальний психолог:

- Серед політичних ток-шоу, які я дивлюся - „Іду на Ви”, „Свобода слова”, „21 вересня” (К1), „5 копійок”, „Час” (5 канал), „Центр уваги” (Перший канал) і, звичайно, „Я так думаю”. Мені особисто подобається „Я так думаю”. По-перше, тому, що я приймав там участь, по-друге, мені подобається стиль роботи ведучої з гостями та аудиторією. Я б назвав цей стиль інтерактивним. Це дає змогу створювати психологічно комфортний простір як для учасників, так і для ведучої, а також добре транслює меседж телеглядачу.

Тому, в першу групу я б поставив Безулик і Вересня. Шустер знаходиться десь в проміжку між першою і другою групою - тому, що йому поки що не вдається встановити такий контакт з аудиторією. Кисельов, Герасим’юк і Піховшек замикають другу групу, групу відчуженості, хоча я б ще добавив сюди і Машу Ефросініну («Лінія конфлікту»), котра виступає в форматі зірки, яка говорить по сценарію, як представниця, так би мовити, „нагієвщини”. До третьої групи я б відніс ”5 копійок”. Вона відтворює ніби домашню атмосферу, має свій формат і свого глядача. Прийом комунікації з глядачем виглядає так, що можна не сприймати його всерйоз, а можна сприймати. „Закриту зону”, яку я теж в якомусь сенсі відношу до політичних шоу - я б також відніс до третьої групи. Для мене це ніби помаранчевий пафос. Це форматна річ, але сегмент буде зменшуватись поступово, тому що пафос не може довго тривати. Вона є детермінованою і політизованою передачею. Говорячи це, я маю на увазі не тематичний, а психологічний її зміст.

Повертаючись до Шустера, як до російського ведучого, хотілося б повторити його вислів, що він більше належить до Італії, аніж до Росії. Але попри всі ці коментарі, „наші” завжди будуть пам’ятати, що він „чужий”. І враховуючи те, що сам формат ICTV досить космополітичний, таке позиціонування не є доречним. Також, я вважаю, що формат самої передачі не зовсім відповідає ведучому психологічно. Як особистість він сильніший, ніж його передача. Він має значно сильніший інтелектуальний потенціал, а формат його просто обмежує.

Основним недоліком всіх політичних ток-шоу є , так би мовити, політична вульгарність. Тобто, достатньо примітивне нав’язування глядачеві певної системи цінностей. Кожен студент факультету психології третього курсу знає, що кращий співрозмовник - це той співрозмовник, який більше слухає, ніж говорить. Серед журналістів за цим критерієм я б виділив, знову ж таки, Безулик і Вересня. В українському ефірі лінія від гуманності та цивілізованості до попси досить нечітка. І, на мій погляд, попса переважає. А ті двоє ведучих, яких я назвав, добре комунікують з глядачами, вважають їх рівними собі чи, принаймні, грають таку роль.

І є другий полюс. Це, говорячи словами видатного політика, така собі біомаса, яка використовується в своєрідному шоу. Але чим ближче до виборів, тим більше усі ток-шоу стають політично детермінованими. Вуха ростуть кожен день, і до часу самого голосування вони перетворяться в ослячі вуха. Це очевидно, як певний канал через своїх ведучих намагається впливати на електоральну поведінку. В цьому сенсі „21 вересня” є винятком, тому що її формат принципово аполітичний. Така спроба, в усякому разі, цікава і корисна.

Негатив наших ток-шоу полягає в тому, що цей формат розрахований на широку аудиторію, яка не хоче напружуватися. Позиції ведучих, при цьому, повинні збігатися з установками аудиторії. А масовидні установки, як ми знаємо, далекі від істини і від об’єктивності, і легко піддаються маніпуляціям. У наших ток-шоу не чітко сформульовані референтні групи, не зрозуміло, на кого вони взагалі націлені. „Для всіх”? Але так не буває. Я думаю, що українському ефіру бракує чогось на зразок раннього Невзорова. Чогось жорсткого, не в плані чорнухи, а в плані динаміки ведучих. У нас всі ведучі, незалежно від статі, якісь фемінні, жіночні, я б сказав. І ця жіночність домінує і в українській культурі, і в політиці. Взяти хоч Кисельова, хоч Шустера, вони м’які, аж занадто м’які. Компліментарні, делікатні, чемні, страшенно виховані, неначе метросексуали, тому що чоловіки так не поводяться. Тому бракує ток-шоу з ведучим у ролі чоловіка. Через це я згадав Невзорова. Хоча тоді в декого був шок від брутальності, але він поводився, як справжній чоловік. Згадую, Костянтин Стогній вів колись передачу в такому стилі. Хоча це було достатньо м’яко, але він, принаймні, був схожий на чоловіка. Був сильний чоловік, який виважено розказував серйозні речі, і це викликало інтерес.

Євген Перегуда, політолог:

- Часто смотрю «Иду на Вы» и «Я так думаю» на „1+1”, «Свободу слова» на ICTV. Все политические ток-шоу мне интересны с политической точки зрения. Меня интересует все, вплоть до недостатков. С текстами „Свободы слова” я чаще всего знакомлюсь в текстовом варианте, через рассылку. В общем, идея интересная.

Среди недостатков могу выделить недостаточную подготовку журналистов. Недостаточное управление процессом. Мне не нравится, что часто, пребывая в запале, политики сбиваются на частности, а ведущий не может вернуть их к той проблеме, которую он поставил.

Если говорить о конкретних проектах, то „Свобода слова”, например, характеризируется больше западными технологиями, чем отечественными. Это и использование социологической информации, и сам ход ведения шоу... В программе „Я так думаю” я замечал неточности в цитатах, приведенных ведущей. Между тем, иногда неточно процитированное высказывание может в корне поменять весь контекст. А что касается самих политиков, то, мне кажется, что они, приходя на передачу, просто рассчитывают на собственную общую информированность и знания. Мне кажется, что они никогда специально не готовятся перед приходом на ток-шоу. Общим недостатком как ведущих, так и участников я бы назвал также и неумение слышать аргументы оппонирующей стороны. Если это дискуссия, то каждый, излагая свою точку зрения и выдвигая свои арументы, должен слышать так же и своего визави.

В то же время, одно большое достоинство сложившейся ситуации - это то, что политические ток-шоу у нас все же есть. Могу заметить еще то, что если раньше к программе готовился только Пиховшек, то есть, ознакамливался с деятельностью людей, которые приглашались в студию, и использовал эти материалы в эфире, то теперь это же стали делать уже многие журналисты. Хотя, не все, конечно.

Существует также следущий факт, но не знаю, относится ли он к позитивным моментам. На программе „Я так думаю” часто присутствуют и политики, и политологи. При этом они находятся, можно сказать, в одинаковых условиях, в одинаковой мере принимают участие в дискуссии. Это очень специфический подход.

Я думаю, что украинскому эфиру не помешало бы также побольше мостов между разными городами. Одно время, перед выборами, часто были междугородние телемосты. Но потом они почему-то перестали проводиться, хотя, мне кажется, они были бы целесообразными. Не помешало бы также отбросить в сторону как можно больше заученых фраз.

А новые проекты, безусловно, нам нужны, потому что лучше дискутировать, чем не дискутировать.

Володимир Цибулько, письменник, народний депутат України (фракція «Наша Україна»):

- Я не часто маю можливість дивитись телевізор, але коли трапляється нагода, я дивлюсь „Іду на Ви”, „Свободу слова”, „Я так думаю”. Більш-менш об’єктивною я все ж таки вважаю „Свободу слова”. Тому що там більш м’які критерії щодо надання слова. Також там майже немає паритету поглядів. Але я для себе виокремив також один істотний мінус цього проекту. Я, взагалі, не люблю режисури, особливо в таких проявах. Якщо буде удар, то нехай буде. Події повинні розгортатися природно – тож з цього погляду «Свобода слова» занадто технологізована, як на мене.

Я б також виділив „5 копійок” на 5 каналі. 2 учасники, дві позиції, дві сторони. Все чітко та зрозуміло.

Якщо говорити про проблеми та недоліки українських ток-шоу, я б виділив наступні: по-перше, це проблема самої аудиторії. Тому що дискусія глядачами часто сприймається на персональному рівні, а не рівні аргументів. Відбувається, так би мовити, переадресація певного питання чи проблеми, а також позиції на конкретну персону. По-друге, це відсутність культури у веденні політичної дискусії. А, зокрема, проблема культури політичної мови. Багато запрошених на ток-шоу взагалі не володіють політичним лексиконом. А ті, хто більш-менш володіють, не здатні добре це продемонструвати.

Взагалі, українську журналістику можна порівнювати тільки з російською. Можу зазначити, що на фоні російських ток-шоу, українські виглядають «неприпустимо» ліберальними. Але основна проблема все ж таки полягає в незавершеності структуризації суспільства. Тому, на мою думку, українському ефіру бракує такого ток-шоу, яке б змогло відчути проблеми суспільства і розтлумачити йому переваги та недоліки кожного світогляду. Я вважаю, що наступний рік має стати роком навчання суспільства та його структуризації.

Підготувала Ольга Денисенко, «Детектор медіа»

Читайте також:

Гламурний рагулізм*

Помилка Савіка Шустера?

Савик Шустер считает, что украинцы не знают своей истории

Поганий порадник – упередженість (відповідь Аркадію Сидоруку)

Антиюліана на “1+1”

Журналісти в люстерку Юлії Тимошенко

Коні не винні або Чи пов'язані фаховість і моральність

Мило, кислота та інші хімічні речовини

Ющенко під обстрілом Ларрі Кінга

Ця солодка свобода слова

Теледуэли во здравие