Відповідають: Андрій Цаплієнко, Володимир Ар’єв, Олег Єльцов, Анатолій Борсюк, Артем Шевченко, Оксана Панасівська, Вахтанг Кіпіані, Дарина Кучерук, Ірина Геращенко.

Тему для нашого чергового опитування підказали журналісти НТН. На їхньому каналі з’явився сенсаційний сюжет про те, як приїхала в Київ мирити Ющенка з Тимошенко героїня Майдану баба Параска з Тернопільщини. Але насправді ексклюзивний сюжет виявився ретельно спланованим і зрежисованим самими журналістами НТН. Чи має журналіст право підміняти реальність, не попереджуючи про це глядачів, розмірковувала в своїй статті в „ТК” "Существует ли грань которую журналистам переступать не дозволено" Наталія Долина. Ми запропонували журналістам приєднатися до обговорення цієї теми.

Андрій Цаплієнко, журналіст телеканалу „Інтер”:

- Хочу сказать, что играть на всякого рода случае, это просто не по-журналистски. Из собственного опыта могу привести пример, может, кто-то сочтет его неуместным или слишком красноречивым, но я думаю, вы поймете, что я хотел им сказать. Однажды журналист, присутствуя на расстреле группы партизан, попросил задержать расстрел, пока он настроит камеру... после этого его уволили и лишили лицензии. Он так и не смог найти себе работу. Журналист также никогда не должен выступать провокатором. Мы часто ездили в „горячие точки”. Побывали в различных местах, как в Украине, так и за ее границами. Наш приезд провоцировал различные ситуации. Часто мы сталкивались с открытым проявлением недовольства. Но у нас никогда не возникало цели самим создать провокацию. В отличае от сложившейся ситуации. Нельзя просить человека совершить определенный поступок, чтобы потом сделать из него сенсацию. Недопустимо распоряжаться действиями человека.

Володимир Ар’єв, ведучий програми «Закрита зона», 5 канал:

- Я не бачив матеріалу, який зробив НТН, але задумка, я вважаю, дуже хороша. В принципі, якщо збігається мета у журналіста і у людини, яка хоче щось зробити, як у даній ситуації, то це допустимо. Цей прийом дуже часто використовується в Америці. Але він вимагає вкрай обережного ставлення журналіста, щоб жодним чином не спотворити реальність, не підштовхувати людину, об’єкт цієї ситуації до дій, які вона сама не хоче робити.

Щодо провокування ситуації… Наприклад, баба Параска хотіла приїхати в Київ, щоб примирити Ющенка і Тимошенко, а журналісти НТН надали їй таку можливість і спонсорували її приїзд, але не втручалися в її бажання, тобто режисували тільки її приїзд. Взагалі, я вважаю, це дуже класно, це просто супер. Єдине тільки, повторюся, не можна втручатися в бажання людини і в те, що робить ця людина. А показувати такі речі – це дуже цікаво, це, можна сказати, нове слово в українській журналістиці. Питання тільки в маніпуляції цієї теми. Те, що людина б зробила сама, але без камери, це не моделювання дійсності. Мені теж неодноразово траплялося використовувати такий прийом. Особливо, коли ми робили постановки. Це абсолютно нормальна річ. Але ми ніколи не маніпулювали людиною. І, залежно від технічних можливостей, ми були задоволені результатом. Хоча я використовував цей прийом трохи іншим чином. Зазвичай ми вивозили людину на місце події, вона зустрічалася з кимось, ми це знімали. Єдине, я вважаю, це не зовсім новинний формат, це формат спецпроектів. Хоча його можна використовувати в інформаційних програмах, які є у нас на українському телебаченні. У звичайній інформаційній програмі можуть використовуватись різні жанри, немає чіткого розподілу. Просто питання часу, розвитку і досліду. Учасникам ситуацій ми завжди говорили, що ми не будемо використовувати це в тому світлі, в якому вигідно нам, а будемо подавати так, як воно є насправді. Ми в жодному разі не маніпулювали, ми використовували це як елемент програми. А колеги нормально на це реагували. Ми намагалися не підкреслювати, що це саморежисура. Ми намагалися це зробити так, щоб воно було якомога більше схоже на реальність. Документальний жанр, публіцистичний передбачає моделювання реальності. Бо жоден канал не має технічних можливостей зняти це без постановки. Зараз в Україні це неможливо, тому що це багато коштує, дуже багато. При цьому глядач абсолютно не повинен знати, що це саморежисура. Якщо знімається те, що людина хотіла зробити, але для полегшення у такому форматі це робить, це абсолютно не треба пояснювати глядачу. Глядач не повинен знати всю телевізійну кухню, він повинен бачити тільки її результати. Глядачу байдуже, як було досягнуто цього результату, головне, щоб його правдиво показали. Але правдивість – це питання автора і того, як він це подає. А цікавість матеріалу – це вже питання режисури. Але телебачення – це не телегазета, як його зараз сприймають. Треба написати текст, потім змонтувати з синхронами і перекласти на відео. Абсолютно невірні судження. Телебачення – це в першу чергу поєднання картинки, звуку і авторського матеріалу. А взагалі, цілком нормальна ідея, яка виникла задля того, щоб глядачу було цікавіше дивитися.

Олег Єльцов, головний редактор сайту „Україна кримінальна”:

- Для мене такий прийом є просто неприпустимим. Такі дії НТН я вважаю нефаховими. Професія журналіста передбачає лише відображення реальності, все решта, тобто постановочні дії, не мають місця в журналістській роботі. Це нагадує роботу журналістів за радянських часів. Або роботу некомпетентних журналістів. По-перше, це просто вияв непрофесіоналізму, несерйозного підходу до роботи, я б сказав, навіть неповаги до глядача. На мою думку, просто неприпустимо керувати діями людини, провокувати її на ці дії. В моєму досвіді такі прийоми не мають і не матимуть місця.

Анатолій Борсюк, „1+1”:

- Я переконаний, що немає тем, які були б заборонені, і немає тем, які неможливо використати. Це залежить від того, хто, як і з якою метою це робить. Що ж до прикладу з приїздом баби Параски, я думаю, що ніякої злої волі чи політичної провокації, в принципі, не було. Інша річ, що досить незграбно був використаний цей прийом режисури дійсності. Хоча, прийом не новий і дуже широко використовується, але в заполітизованій країні кожен такий рух треба робити, десять разів подумавши про те, до яких наслідків це може призвести. У випадку з бабою Параскою автори не до кінця продумали сценарій. Але ідея непогана - привести цю жінку і показати її пригоди в післямайданній Україні. Але обов’язково потрібно було пояснити глядачам, зробити журналістський супровід, наголосити, що це зробив канал зі свого власного бажання. Можна було зробити це і в кінці програми, і титрами, це по-перше, а по-друге, з’ясувати, чи потрібна така акція особам, які були задіяні в цих сюжетах. Бо, зрозуміло, що перш за все в незручне становище поставили Ющенка і Тимошенко, до яких бабу Параску привезли. Вони не працюють на цьому каналі і не зобов’язані підігрувати журналістам для того, щоб зробити якомога цікавішим їхній репортаж і реалізовувати їхні задуми. Це люди першого владного ешелону і, зрозуміло, що в них все розписано, і такий PR малоймовірно входив в їхні плани. Цікаво, як продовження цієї історії уявляли собі автори? Що бабуся від імені народу скаже: «Ну, що ж ви, любі дітки, посварилися, давайте помиріться і буде у нас все гаразд»? Вона їде додому з почуттям виконаного обов’язку. А Ющенко і Тимошенко думають: і справді, що ж ми отак тут посварилися, давайте будемо миритися, давайте любити один одного, обнімаються, плачуть, далі титри і кінець фільму? Яка ж мета була у авторів? Все це, з моєї точки зору,не продумано. Зроблено було поспіхом і без врахування наслідків. У такому випадку цей прийом не можна використовувати. Це так само, як не можна знімати прихованою камерою. Це теж прийом дозволений, але в деяких випадках, якщо його неправильно використовувати, він теж може стати забороненим

Можливо, у нас ще не дуже висока фаховість журналістів. Можливо, у нас всі журналістські стандарти ще не на досить високому рівні. Але глядачу обов’язково знати, що було втручання сторонніх осіб. Бо це не є реальність. Будь-який коментар уже є режисурою реальності. У моєму досвіді такі прийоми називалися провокативними. Можна заслати кудись „підсадну качку” і знімати реакцію людей на цю провокацію. Якщо це не стосується вищих державних посадовців, політичних мотивів. Нічого не можна заборонити, все залежить від того, хто, як, коли і для чого використовує цей прийом. Не треба видавати зрежисоване за дійсне. Взагалі, не треба ставити інших людей в незручне становище тільки через те, що тобі подобається використання того чи іншого прийому. Я б на місці людей, які незадоволені тим, як режисували дійсність в якій вони існують, подав би до суду, за образу, за приниження, за все, що завгодно. Найчастіше, все ж таки, треба попереджати людей, що вони є учасниками зрежисованої події. А якщо задіяні особи погоджуються з цим – тоді будь ласка. Тому, коли я використовую подібні прийоми, я дуже уважно вивчаю ситуацію і пояснюю її людям, які потрапляють до мене в кадр. Це перший мій обов’язок. Найоригінальніша ідея, втілена найсучаснішими методами, не варта того, щоб людина незаслужено потрапляла в смішне становище. Потрібно мати на увазі, що телебачення – це такий монстр, така зброя, яка з будь-якої людини може зробити нуль за допомогою недолугої режисури дійсності.

Артем Шевченко, журналіст „ТСН”, телеканал "1+1":

- Якщо використання такого прийому не несе небезпеки для суспільства, то я не бачу причин, чому не можна його використовувати. Якщо він ні для кого не є провокативним і не загрожує правопорядку, то його використання є нормальним. Для вдалого використання цього прийому, з точки зору режисури, повинна бути вибрана вдала модель, вірно побудований конфлікт. Він не повинен викликати суперечки щодо реального розвитку подій. Журналіст, або група журналістів, які займаються цим питанням, повинні діяти у чіткій відповідності до правових та етичних норм журналіста, не порушуючи їх. Звичайно, обов’язковою вимогою є й те, щоб від цього ніхто не постраждав. А якщо говорити про політиків, то їх у даній ситуації з бабкою Параскою, звичайно, використали „в темну”. Нехай політики самі вирішують: виграли вони від цього, чи програли. Це була одна з форм взаємодії влади та телебачення. Але ж нічого поганого не сталося. Працівники НТН не вчинили порушення ані кримінального, ані етичного характеру, тому я б не висував проти них жодних обвинувачень. Із власного досвіду можу навести приклад, коли ми записували синхрон утаємненої людини. Ми попереджали, що це драматургія, щоб глядач міг зрозуміти, що це саме ілюстрація подій. А взагалі, щоб вважати режисуру подій припустимою чи ні, потрібно враховувати конкретну ситуацію, а також те, межує це з юридичними наслідками чи ні.

Оксана Панасівська, PR–директор Нового каналу:

- Я вважаю режисуру подій неприпустимою. В даному випадку з бабкою Параскою це було навіть образливо. Дивно, але навіть я купилася на те, що вона сама приїхала з села і влаштувала так званий екшен, за яким протягом доби спостерігали мільйони довірливих глядачів. Я дійсно вважала, що жінка за власним бажанням приїхала до столиці з метою примирити політичних лідерів. Що це був свого роду народний експромт. Але ж звідки в неї кошти, подумала я? Аж потім розумні люди пояснили, що це НТН спровокував її появу в ефірі. НТН спонсорував її приїзд, використавши тим самим цю людину на свою користь. Отже, це була режисура, а не вияв доброї волі. Але ж використання людини є неприпустимим! Це сприйнялося глядачами і, власне, особисто мною як образа. Все сприйнялося б інакше, якби журналісти чесно написали, що ці події зрежисовано. Якби вони подали це таким чином, що журналісти НТН поїхали до села, де мешкає Параска Королюк, запропонували їй поїздку до Києва, спонсорували її приїзд і стежили за її діями, це було б не менш цікаво, зате більш чесно. І не потрібно було розігрувати цей спектакль. Hа мою думку, такими діями канал НТН підмочив свою репутацію. Я, наприклад, тепер тричі подумаю перед тим, як повірити в чергову інформацію, подану ним. Взагалі, режисуру подій я вважаю нeприпустимою, припустимою я вважаю допомогу. Допомогти людині здійснити її плани, на які у неї не вистачає коштів, або ще чогось. Поєднати спільні інтереси з інтересами глядачів.

Вахтаг Кіпіані, випускаючий редактор інформаційно-аналітичної програми „Один тиждень”, К1:

- В інформаційній журналістиці використання такого прийому, як організація приїзду баби Параски в Київ, недопустимо. Але в неінформаційній журналістиці, я думаю, всі жанри можливі, і цей зокрема. Інша річ, що використання у своїх цілях нещасної жінки, яка, власне, не розуміє, що відбувається, хоча щиро вболіває і за „синочка”, і за „донечку”, як вона каже. Відповідно, у цій ситуації це трохи цинічно, і я, наприклад, просив би колег утриматись, бо експлуатація невинних, таких, як ця баба Параска, або Настя Овчар іноді зашкалює. І мені здається, що влада, замість того, щоб звертати увагу на всіх „бабок Парасок” і на всіх „Насть”, які були постраждалими, наприклад, на пожежі, переймається однією конкретною людиною, і цим самим ображає сотні десятків інших, які нічим не гірші і не кращі. Вони такі ж самі, але в силу певних обставин не потрапили під приціли телекамер. І я думаю, що у цієї Параски Королюк буде певний час велика психологічна проблема, коли вона перестане бути цікавою телевізійникам, зокрема, із каналу НТН. Вони про неї забудуть, а вона повернеться у своє забите село на Тернопільщині, з усіх спогадів в неї залишиться орден від Ющенка і якісь вирізки з газет. Вона буде намагатись куди-небудь пробитись, а буде вже недоречно. Тому, якщо зараз її не підіймати на високий п’єдестал, то потім їй не доведеться з цього п’єдесталу падати.

Це ж саме стосується і Насті Овчар, бо дуже багато людей, зокрема, моїх знайомих, з турботою спостерігають за цією історією. А я вважаю, що надмірна увага держави, особливо кількох її посадових осіб, до маленької, славної, але все ж таки конкретної дитини може призвести до її психологічних комплексів і до певних проблем. А потім, як ми бачимо, державі буде просто плювати на колишніх героїв. Вона їх забуде, бо в неї з’являться нові пріоритети, нові вибори і нові люди. Щодо мого досвіду, можу пригадати, як в „Подвійному доказі” ми колись синтезували, можна сказати сфальсифікували, так звану касету Марчука, на якій представник прес-служби міліцейського спецпідрозділу бере на себе відповідальність за вбивство В’ячеслава Чорновола. Ми знали текст, який ця людина, нібито, говорила на цій касеті, і як воно приблизно виглядало. Ми це зробили, показали, а буквально за декілька хвилин після цього сказали, що це лише реконструкція. Глядач побачив, як воно могло бути на цій касеті, яку ми наразі не маємо, а за декілька хвилин було сказано, що йдеться про таку історичну журналістську реконструкцію, і ми, власне, на цьому наголошували. Тобто, це можна робити, коли це доречно і коли це етично. Але я думаю, що з Параскою трохи перегнули. Але те, що мої колеги на К-1 з Юлією Тимошенко робили, по-моєму, це етично. Це можна так сказати „ловля на живця”. Це спроба перевірити реакцію людей на одного з культових персонажів реальності, якою є Тимошенко.

Дарина Кучерук, кореспондент ТК „Тоніс”:

- Я думаю, що у випадку з бабою Параскою працівники НТН проявили себе не з кращого боку. Їх дії були некоректними і непрофесійними, тому що трохи не по-людськи використовувати людину, розкручувати такий собі образ, в якихось власних вигодах, чи то з метою PRу, чи в будь-яких інших цілях. Взагалі, цю ідею з приїздом баби Параски до Києва я сприймаю негативно. В цілому, це непорядно з будь-якої точки зору. Та й загалом, висвітлення образу баби Параски на телебаченні безглуздe. Це торгівля самою ідеєю революції. Для мене неприпустимо саме це. Але категоричного негативного ставлення до самого журналістського прийому „режисури реальності” у мене не виникає. Є різні ситуації і різні методи його використання. Коли ситуація і використання прийому журналістом виправдовує себе, то я не вважаю це засудливим. Якщо так звана режисура не порушує моральні принципи, то вона допустима, а якщо порушує – то категорично недопустима. Якщо це, наприклад, прийом допомагає вивести людину на чисту воду, розкрити чиїсь наміри, або роз’яснити сумнівну ситуацію, і при цьому інтереси задіяних людей не опиняються під загрозою, у такому випадку цей прийом може бути доречним. Це також залежить від моральних принципів власне журналіста. А якщо говорити саме про канал НТН, то особливої довіри до нього у мене і раніше не було, тому я не була здивована діями журналістів у ситуації, що виникла.

Ірина Геращенко, прес-секретар Президента України

- Я вважаю подібний прийом нечесним як по відношенню до героїні - чудової , надзвичайно мудрої літньої жінки , яка навіть не здогадується , що її щирість і емоційність використовують не так для примирення її героїв, як для звичайнісінького піару. Це нечесно і по відношенню до глядача, який за щиру монету сприймає добре зрежисовану поїздку до Києва за знахідку журналістів. Я не кажу вже про те, що це не зовсім чесно по відношенню до Президента та екс-прем’єра, які дійсно мають свої жорсткі робочі графіки і зустрічі цих політиків як правило плануються зазделегіть. Звичайно, ніхто б не відмовив бабусі у розмові, але хіба не чесніше було б сказати, що це журналісти запросили до Києва героїню Майдану? Що б змінилося у сприйнятті глядачами “серіалу про бабусю”, якби вони знали, що це - задум репортера , а не випадкова зустріч на пероні.

Я вже не говорю про те, що залишилось за кадром: побутово-організаційні моменти. Бабуні дійсно ніхто не сказав , на скільки днів вона їде до Києва, їй просто купили квиток в одну сторону і сплатили готель за кілька ночей. Вона приїхала в своєму найкращому костюми, але навіть не мала зміни одягу! Про побут і емоції літньої жінки взагалі ніхто не думав. А якби в цей час президент чи екс-прем’єр були у відрядженнях чи мали інші вагомі причини , через які зустріч була б неможливою? Чи хвилювало журналістів можливе розчарування бабусі, її емоції ? Цей сюжет розгортався як італійська комедія дель-арте, де є визначені герої, а сам сценарій складається по ходу п’єси.

Бабусю привезли до Київа, коли Президент був у Житомирі, а наступної суботи родина Ющенків планувала побувати на могилах батьків Віктора Андрійовича. Та хіба чиїсь плани входили у плани журналістів? Вони поставили бабуню під секретаріатом і начепили на неї мікрофон. Ми не могли розчарувати бабусю, але чесно сказали, що зустріч можлива за 2 дні. Ми намагалися в міру можливостей опікати її, поїли чаєм, ходили разом до їдальні, кінець –кінцем купили квиток на зворотній шлях. Залишився неприємний присмак від цієї історії. Шкода. Бо я як глядач вітаю журналістський пошук героїв, тем і жанрів. Історія з бабусею, увага до цього сюжету свідчить, що новинам сьогодні дійсно не вистачає героїв - неполітиків, небанальних тем і підходів. І НТН -молодці, що знайшли власний хід і підхід у спробах подивитися на останні події у країні не лише очима політиків чи експертів, а простої людини. Але це й приклад того, що журналістика має бути чесною, навіть у таких “дрібницях” як імітування режисури реальності.

Читайте також:

Существует ли грань, которую журналистам переступать не дозволено?