Тобто, чи є політична джинса ефективною? Чи помітили ви збільшення трансляції таких роликів на телеканалах? Назвіть, власне, приклади таких роликів, сюжетів на нашому телебаченні, які б ви могли кваліфікувати як політичну джинсу?

Відповідають: Максим Стріха, Олег Покальчук, Катерина Котенко, Микола Княжицький, Володимир Ар'єв, Валерій Іванов, Костянтин Дорошенко, Олексій Гарань, Наталія Андрейченко, Максим Біроваш, Володимир Грабовський.

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики:

- Мова йде про спробу маніпулювання свідомістю людей. Таку спробу неможливо контролювати в повній мірі, проте можна якось обмежувати цей вплив. На сьогодні неможливо встановити рамки дозволеного, щось передбачити в цьому напрямку, у сенсі того, чи аудиторія спроможна розрізнити, що є політичним замовленням, а що - просто суб'єктивним поглядом автора сюжету. Зараз часто використовується прихована реклама. Наприклад, я був дуже здивований, коли під час президентських виборів 2004 року, перебуваючи в Харкові, розмовляв із жінкою, яка має вищу освіту. І вона аргументувала мені своє небажання голосувати за Ющенко словами лозунгу, який вбивався у свідомість громадян тодішнім досить популярним рекламним роликом про розділ Ющенком України на три сорти. Я просто дивувався тому, що розумна людина ось так повелася на цю антиющенківську пропаганду, яка була зовсім невиправданою. Просто розумна людина стала жертвою ролика. Якщо таке відбувається в трьохмільйонному Харкові, то що казати про села, невеличкі містечка, де взагалі є обмеженим доступ до будь-якої більш-менш збалансованої інформації.

Відверта, брутальна реклама впливає на людей. Ті, хто замовляють політичну «джинсу», свідомо прагнуть впливати, і використовують для цього всі можливі та неможливі підходи. Треба зрозуміти, що „заказухи” ставлять не обов'язково продюсери та редактори, це можуть робити й конкретні журналісти, кореспонденти.

Єдиний вихід – це здорова конкуренція між телеканалами, щоб глядач мав право вибору: перемкнути канал.

Зараз кількість політичної «джинси» не збільшується, тому що таких сюжетів давно вже досить багато. Це вже давно є стабільною схемою, стабільні розцінки, суми... Найжахливіше сьогодні те, що в нас усе підпадає під вплив коштів, іде якась суцільна інвентаризація свідомості, олігархізм суспільного життя.

Олег Покальчук, психолог, політолог:

- Термін „політична джинса” прийшов в український політичний лексикон із обігу російських піарників, там це означало дуже чітке явище, яке полягало в тому, що журналіст пише замовлену статтю в обхід редактора чи власника видання. Термін насправді дуже локальний, так робили багато хто з російських політиків для того, щоб „здешевити” той медійний процес, який існував завжди, і всюди існуватиме. В українській термінології, чи, принаймні, в контексті вашого опитування, воно не відповідає своєму первинному значенню і, очевидно, має на увазі те, що в принципі - замовляється політичний сюжет. Політична "джинса" має характер не стільки медійний, скільки подієвий. А події і акції, які організовуються для піару того чи іншого політика, є цілком популістськими. Отже, те, що називається популізмом у більш науковій термінології, цілком має право називатися „джинсою”.

Я думаю, що відокремлювати «джинсу» від загально інформаційного потоку, що отримує глядач, просто технічно неможливо. Я звернуся знову до того, про що казав на початку: «джинса» серед російських політтехнологів була „явлением наказуемым”, тут йшлося про демпінг. В допутінські часи там сформувався чіткий ринок послуг та розділ сфер впливу. Тобто, все мало свої ціни, розцінки і т.ін., до того ж, дуже немаленькі по російських масштабах, а по українських - то взагалі дуже високі. І тому, відповідно, для того, щоб демпінгнути якийсь процес, оскільки в Росії вибори йшли і йдуть весь час, там федеральна система, то весь час є бажання й знаходяться люди, які можуть зробити „доброе дело” в обхід керівництва. В Україні інша ситуація, я думаю, що відокремити політичну «джинсу» і неможливо, і непотрібно. У нас, в принципі, такий джинсовий стиль, ми ж демократична країна, тому в нас медійний стиль „джинсовий” по визначенню.

Джинсова тканина багато років, навіть десятиліть, є улюбленицею середнього - по матеріальному достатку або по конформізму - класу. Вона практична, відносно недорога, з неї можна зробити велику кількість фасонів, бо ця тканина універсальна. Звичайно, може бути „джинса”, умовно кажучи, американського виробництва або китайського. А може бути пошитою на Малоарнаутівській. У цьому сенсі ми можемо говорити про халтуру або про більш професійний рівень людей, котрі це готують. По-перше, це прямо пов'язано з технічними можливостями телеканалів і професійною якістю тих людей, котрі працюють і виготовляють конкретний продукт. Тобто ми говоримо просто про ремісничу якість виготовлення цієї „джинси”.

Чи стало її більше? Так, стало більше, тому що починається політичний сезон. Відверто кажучи, джинса такого низького ґатунку, яка була в радянські часи, коли „шили брюки з звичайної тканини, проте робили закльопки і вважали їх типа – джинси” - це, звичайно, було масово в період виборчої компанії 2004 року. Команда Януковича клепала такого роду продукт дуже широко, відголоски такого відчутні і сьогодні.

Те, що бачу я зараз на телеекранах ( наприклад, реклама голови РПУ Ю. Бойка) – це і є яскравий зразок дешевої „джинси”. Приклади якісної „джинси”, на відміну від попсової, дешевої, ми спостерігали під час трансляції сюжетів про Нікопольський феросплавний завод на ICTV. Тобто, всі ознаки „джинси” там є, час он-лайн, який тут використовувався, зберігає всі формальні ознаки демократизму, проте, звичайно, це така чесна, благородна, затерта „джинса”. Це був дійсно якісний продукт.

Катерина Котенко, виконавчий директор Індустріального телевізійного комітету:

- Матеріали, які стосуються діяльності політичних суб’єктів - блоків, партій чи окремих її представників, які виходять за рамки рубрик та інформаційних блоків, і називають політичною «джинсою». Для очищення понятійного апарату, додамо, що такими вважаються ті матеріали, які є точно замовлені спеціально та можливо проплачені реальними

грішми, і виходять не в рекламному блоці. Це те, що в розцінках ЗМІ зветься "іміджева або PR-реклама без плашки "На правах реклами".

У кожного пересічного читача чи глядача розуміння та ставлення до політично забарвлених матеріалів різне. Переконана, при довірі до новин/джерела, в рамках яких виходить такий матеріал, глядач/читач не відрізняє, і, відповідно, сприймає це як частину повного матеріалу, що означає, що сам матеріал є ефективним і досягає результату.

Останнім часом, звичайно, помітно на телеекранах та в друкованих ЗМІ активізацію політичних новин та матеріалів, але чи свідчення це всесвітньої продажності медіа, чи початку передвиборчої кампанії, коли партії так само

активізуються у своїй діяльності, можу визначити тільки після висновків відповідних органів.

Дискусія в цій площині може йти на рівні експертів про те, яким чином політичні суб’єкти повинні висвітлювати свою діяльність, щоб ЗМІ не відмовлялись її подавати, і не потрібно було шукати інших способів достукатися до громадськості. На жаль, це двостороння ініціатива - проплата інформаційних матеріалів, і aні ЗМІ, aні партії не зможуть розірвати це замкнене коло, тільки стороння третя сила, можливо, законодавство чи навіть

громадянська мораль...

Микола Княжицький, генеральний директор компанії „Медіа Дім”:

- По-перше, я вважаю, що на загальнонаціональних телевізійних каналах, у чистому розумінні цього слова, політичної «джинси» немає. Власники телевізійних каналів самі визначають свою політику, і не можна прийти і купити за гроші той чи інший політичний продукт, сюжет, якщо партія чи політична сила, яка пропонує заплатити гроші, знаходиться в конфлікті із власниками, або взагалі з владою, яка, зі свого боку, тисне на власників. Тому на загальнонаціональних каналах набагато більше економічних замовних сюжетів, або сюжетів, котрі розповідають про різноманітні економічні протистояння, щоправда, у тому числі, і які пов'язані з політиками.

Тобто, на національних каналах у чистому вигляді політичної «джинси» немає, є політичні замовлення, є необ'єктивні сюжети, проте їх не можна назвати «джинсою», тому що «джинса» – це термін, котрий народився на теренах російської держави, ТБ, у нас, до речі, такого поняття довго не було. У нас говорили – „халтура”, „заказуха”. „Джинса” ж - це російський телевізійний термін і він стосується, скоріше, сюжетів на економічну або комерційну тематику, бо сюжети, на політичну тематику дуже жорстко узгоджуються з власниками каналів, які завжди є залежними від влади і мають свої політичні та економічні інтереси. Тому це не є вільним ринком замовних сюжетів. Проте, це не означає, що немає тиску, необ'єктивних сюжетів, їх досить багато, проте вони пов'язані з політикою власників телеканалів.

Що ж до регіональних телевізійних каналів, то там, звичайно, це практикується. Політичні лідери, які приїжджають у ті чи інші регіони, як правило, платять гроші за те, щоб зробили репортаж з їхньої прес-конференції, і це не настільки біда політичних лідерів, як біда ЗМІ, які дуже часто без грошей таких сюжетів просто не будуть робити, навіть у тому разі, якщо інформаційний привід є цікавим. Ну, і разом з тим, політтехнологам, які працюють на політиків, дуже часто, замість того, щоб придумувати цікавий привід, здається набагато простішим заплатити гроші, не дивлячись на те, чи буде глядачам цікава ця тема, чи ні. У регіонах це практикується досить широко і це, до речі, дозволяє виживати регіональному ТБ, і навіть до певної міри дозволяє інформувати громадян. Щоправда, не зовсім об'єктивно.

Володимир Ар'єв, ведучий програми „Закрита зона”, 5 канал:

- Більшість глядачів завжди відрізняє політичне замовлення від інформації. Це абсолютно яскраво проілюстрували вибори 2004 року, коли тисячі глядачів на політичну «джинсу» реагували абсолютно протилежно.

Проте, є, звичайно, частина людей, які вірять і, відповідно, приймають рішення на основі цього. Єдине що, це те, що їх меншість. Проте певну кількість людей подібним чином залучити до своїх „прихильників” усе ж таки можна. Єдине, що для цього треба дуже грамотна компанія і дуже великі капіталовкладення.

Якщо ж ми бачимо політичні відеоролики у розділі «реклама» - це абсолютно нормально. Людина хоче рекламувати себе, свою партію, свою діяльність, свою компанію. Якщо він створив цей ролик, він платить за це, і це матеріал, продукт йде в розділі „реклама”, то тут нема проблем. Єдина умова: якщо ролик є негативним по відношенню до когось, то треба завжди знати прямого замовника цього ролика. Це єдина умова.

Щодо замовних сюжетів в інформаційних програмах, то, чесно кажучи, на багатьох каналах зараз відновлюється їхня трансляція, це видно по новинам на деяких каналах, особливо це було помітно після подій на Нікопольському заводі феросплавів. І якщо власники, менеджмент і журналісти створять таку собі спілку, в якій вони погодяться один з одним, що вони будуть так себе поводити, а не інакше, то ніхто протистояти цьому не зможе. Якщо, звичайно, це не буде безпосередньо протирічити закону, але «спіймати» «джинсу» законодавчо дуже важко.

Валерій Іванов, президент Академії української преси:

- Я вважаю, що політична прихована реклама, без сумніву, має місце в українських медіа, це дуже погано, бо це і пряма омана аудиторії, і пряме порушення законодавства. Я не думаю, що українська аудиторія настільки вже досвідчена, щоб вирізняти, де інформаційне повідомлення, а де прихована реклама. У нас замовна реклама в основному йде в новинах – це перше, і друге – вона йде в різноманітних ток-шоу, і вирізняти окремі сюжети якось важко. До речі, саме ролики йдуть у блоках офіційно проплаченої реклами. Але «джинсових» сюжетів теж просто безліч, ви подивіться ті ганебні телемости, пряму трансляцію з Нікополя, це ж просто „безпредєл”.

Проте глядачі вже достатньо втомилися від брехні з екранів телевізорів, і вже не дуже довіряють мас-медіа. Основна більшість лідерів думок – які визначають електоральні настрої, формують громадську думку - вони вже знають, чого чекати від якого медіа, пропаганди якої політичної сили. І таким чином, я думаю, в основному, «джинса» в більшості випадків не досягає мети, просто населення все менше і менше довіряє медіа.

Костянтин Дорошенко, PR-Директор ВД "КоммерсантЪ-Украина":

- Практика парламентских выборов 2001 года и президентских 2004 демонстрирует, что эффективность политической «джинсы» в нашем обществе мизерна. Несмотря на настоящий вал заказных репортажей, псевдоэкспертиз и купленных политпрогнозов, силы, находивщиеся в практической медиа-изоляции и подвергавшиеся дискрeдитации в СМИ, одержали победу в обоих случаях. Те же, чей позитивный образ массированно пропагандировался через прямую рекламу и через «джинсу», - сегодняшние аутсайдеры. Соотношение присутствия БЮТ и СДПУ (o) в нынешнем парламенте - яркая тому иллюстрация. Апофеозом такой «джинсы» стали круглые столы во время президентских выборов и после теледебатов кандидатов в президенты на Первом Hациональном и "Интере" - эффективность их известна.

Сегодня политической «джинсы» снова достаточно, хоть она и не столь однородна, как во времена Кучмы: все зависит от владельцев того или иного СМИ. К примеру, всплытие из политического небытия госпожи Богословской или резкая перемена тона комментариев относительно Юлии Тимошенко некоторых ведущих 5 канала. То, что «джинса» никогда не принесет таких плодов, как реальная деятельность и грамотный ньюзмейкинг, демонстрируют реалии нашего общества. Пора бы это понять и фигурантам политики.

Олексій Гарань, професор політології, доктор історичних наук:

- Ну, давайте звернемося до досвіду президентської кaмпанії 2004 року, коли ми, власне, мали на телеекранах, які тоді були монополізовані владою, дуже багато замовних сюжетів. І кінцевим результатом було те, що це не спрацювало. Українські виборці виявилися більш свідомими, ніж про них думали багато політологів і політтехнологів – і це не вперше. Це свідчить про те, що український глядач розібрався, коли йому нав'язують незбалансовану та викривлену інформацію.

Щодо сьогоднішньої ситуації, то ми побачимо це на наступних парламентських виборах. Після Помаранчевої революції були дуже високі очікування щодо змін, при цьому, я думаю, частина електорату не була нормально інформована про те, що можливості зараз у Ющенко об'єктивно обмежені через дві речі: 1. конституційна реформа; 2. це, власне – парламентські вибори. І якраз питання полягає в тому, чи український електорат зрозуміє, що оці можливості для соціально-економічних змін - вони зараз об'єктивно обмежені, через ті дві причини, які я назвав. Чи розбереться український виборець у тому, що ця критика нинішньої влади в умовах дійсно демократичної ситуації, в умовах відкритості - вона дуже часто є перебільшеною і штучно сконструйованою старою опозицією? У мене таке враження, що зараз журналістика значною мірою орієнтується на скандальність, бачачи в цьому „приманку” для телеглядачів. І деякі програми, які говорять про себе як про аналітичні програми, вони, насправді, виступають як публіцистичні, а не як аналітичні, там немає збалансованої аналітики. Мені здається, що ця скандальність буде штучно підвищуватися напередодні виборів опозицією. Я думаю, що завдання журналістів, дійсно серйозних журналістів, а також тих, хто претендує на звання аналітиків, - мусить полягати в тому, щоб допомогти людям розібратися. А це означає те, що треба спробувати уникнути скандальності, а подати збалансовану картину того, що насправді відбувається.

Наталія Андрейченко, кінорежисер:

- Практически все политические программы носят условно заказной характер и не могут быть свободно аналитическими, потому что изначально нет аналитической цели, всегда есть конкретное желание получить результат от аудитории. Никогда ничего не проходит даром, любое лицо, которое появляется на трибуне сегодня, оно, так или иначе, рассчитывает на политические дивиденды.

Последние президентские выборы показали, что зритель имеет собственное мнение. Я думаю, что те долгие годы недоверия к телевидению, наверное, ещё в советское время, сделали своё дело. У аудитории складывается свое мнение, несмотря на то, что пытается им навязать с экранов телевидения.

Тем не менее, на телевидении политическая «джинса» присутствует всегда, особенно сейчас это актуально на политико-экономическую тематику. Например, вот то, что транслировалось на ICTV, я имею в виду ситуацию с заводами Пинчука. Самое странное и интересное - что там появляется и так называемое «будущее», представитель новой общественной силы – Инна Богословская.

Максим Біроваш, редактор сайту Бюро фрілансерів Київської незалежної медіапрофспілки:

- Я думаю, що останнім часом збільшення прихованої політичної реклами було видно по трансляції з пікетування НЗФ із пані Богословскою. Хоча, з іншого боку, це нормальна політика телеканалів, у яких є політична заангажованість. У них, очевидно, немає такого поняття, як публічно задекларована „редакційна політика”. Це було видно по тому, що трансляція була штучно збільшена у часі та, здебільшого, замість ораторів, які промовляли якісь пікетувальні гасла, на екрані з'являлись сам власник цих телеканалів – пан Пінчук або пані Богословська.

Останнім часом кількість політичної «джинси» зросла у пресі, це, наприклад, дуже помітно по газетам „Киевские ведомости” та „Сегодня”, вони повністю змінили своє ставлення до того, що відбувається у вітчизняному політикумі. „Киевские ведомости” почали користуватися такими незалежними, незаангажованими та вільними вебслужбами, як „Українська правда”, проте цю інформацію вони обов'язково подають зі своїми коментарями, колумном. Наприклад, інформація про те, що Ющенко перед тим, як сісти за руль, хильнув склянку горілки - подавалася в такому ракурсі, що Ющенко справді порушив дорожні правила, створювала тим самим негативний ореол взагалі навколо захоплення Ющенка бджільництвом. А особливо після виходу серії статей „Син Бога” на „Українській правді”, де це було подано як нормальний журналістський матеріал, де було досліджено життя сина Президента - то у тих газетах, де були цитування цього матеріалу, вони обов'язково подавали з такими коментарями, де згущувалися фарби і все показувалося в перебільшено негативному плані.

Політична «джинса» досягає своєї мети. Ось на прикладі газети „Сегодня” це бачимо - вона має один із найбільших тиражів та читачів після „Фактів”. І її справді читають, я бачу, що це діє, їй довіряють і вона може впливати або навіть формувати суспільну думку.

Володимир Грабовський, політичний консультант:

- Многие, 90 % всех СМИ, не только на телеканалах, используют такой источник получения дополнительных денег. Если же посмотреть с другой стороны, учитывая то, что долгое время собственники относились к телевидению как к своей собственности в буквальном смысле этого слова, а не как к некому общественному институту, то для того, чтобы, не будучи политически им близкими, просто попасть в новости - нужно было находить какие-то пути. И следует сказать, что этим универсальным путем были деньги. Тем болеe, сейчас, когда абсолютно непонятно, какая редакционная политика у того или иного СМИ.

Я считаю, что при правильно сделанном сюжете, когда подаются противоположные мнения, такая скрытая реклама вполне может быть эффективной. То есть, если этот сюжет сделан так, как если бы он был не заказной. Особенно это касается не столько политических, сколько экономических заказов: негативная информация, очень мягко поданная, о конкуренте, относительно его продукции – реально наносит вред.

Эффекта не имеет только очень прямая, очень ярко выраженная «заказуха», но таких, в принципе, на нашем ТВ все меньше и меньше, я так считаю. И потому я бы сказал, что заказные сюжеты, сделанные профессионально, являются очень эффективными. Доверяют ведь не только одному сюжету, а доверяют в целом некоему источнику информации. И если правильно подобран источник, значит, доверие будет и к сюжету.

Слово «джинса» имеет негативное значение, оттенок. Но мне кажется, что вследствие того, что непрофессиональных заказных сюжетов становится меньше, не становится меньше не заказанных, но непрофессиональных сюжетов. В условиях такой редакционной политики, когда журналисты, в основном, понимают свободу слова как право на собственную точку зрения, и свое мнение выдают за «знание», правильность. И это тоже ужасно, потому что тогда журналист становится агентом влияния, грубо говоря, достаточно правильно провести работу по убеждению журналиста в правильности той или иной точки зрения - и безo всяких денег он уже будет проводить навязанную ему политику. При этом не понимая, что он сам является лишь инструментом этой политики, что его использую «втемную».