Відповідають: Олександр Богуцький, Ігор Курус, Віталій Докаленко, Віктор Небоженко, Ганна Безлюдна, Ілько Кучерів, Володимир Маленкович, Максим Варламов, Іван Лозовий, ОлесьДоній, Віктор Шлінчак, Дмитро Лиховій, Володимир Полохало, Іван Адамчук, В’ячеслав Піховшек, Юлія Бориско.

Олександр Богуцький, генеральний продюсер ICTV:

- Я особисто дуже здивований цими висловлюваннями. Але вважаю, що нам дуже делікатно треба ставитися до публікацій в іноземній пресі. Щодо невдоволення новою владою, про яке говорила Юлія Тимошенко, то я не соціолог і не політолог, щоб оцінювати, наскільки зросли чи, навпаки, понизилися симпатії до влади. А от про роботу телеканалів, зокрема, ICTV, можу сказати зі всією відповідальністю: ми працюємо і намагаємося зробити життя українців кращим. Буквально вчора відбулася зустріч керівників телеканалів із віце-прем’єр-міністром України Миколою Томенком, на якій він від імені уряду високо оцінив нашу співпрацю, подякував нам за роботу і висловив надію, що і надалі ми працюватимемо разом.

Ігор Курус, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення: - Чесно кажучи, до заяви прем’єр-міністра можна ставитися двояко. Але не держава мала б змінювати власників приватних телерадіокомпаній. Низка телекомпаній має власника, яким не є держава, це приватні компанії, і власники самі визначають менеджерів, які вже й провoдять відповідну редакційну політику. Приміром, відомо, що змінився керівник „1+1”, чекаємо на зміну керівника „Інтера”… Втім, зрозуміло, що позиція телеканалу залежить не від керівництва, а від власника. І якщо ми матимемо ситуацію, коли канал належить декільком фінансово-промисловим групам, які негативно ставляться до влади, то і висвітлення влади цим каналом буде критичним. І за ситуації, коли декілька телеканалів належать одному власнику, позиція якого є критичною до влади, політика цих телеканалів буде критичною до влади, вони, звісно, критикуватимуть владу. Що ж, це їх право.

Інше питання - чи критикують вони, умовно кажучи, коректно. Є група телеканалів, які критикують дії уряду справедливо. Але є і такі, які критикують владу просто цинічно, хоч би що влада не робила, вони абсолютно все критикують.

Віталій Докаленко, голова правління телеканалу „Тоніс”:

- На самом деле, проблема телевидения связана не с проблемой собственников. Она гораздо глобальнее и касается всего медиапространства. Это проблема честной конкуренции, частотного ресурса, присутствия иностранных каналов на отечественном медиарынке, которые приносят свою иделогию.

Если говорить о наполнении украинского эфира, то он стал чище, нет той грязи, которая потоком лилась с телеэкранов в период президентских выборов. Что же касается высказывания Юлии Тимошенко, то им она сама в себя бросила камень.

Списывать падающий рейтинг новой власти на телевидение – это нонсенс. По поводу недовольства правительством – это вопрос к Тимошенко. Бензин дорожает, жизнь дорожает, а виновато в этом, выходит, телевидение? Мы готовы предоставить эфир для Юлии Владимировны. Вот уже восемь месяцев ведем переговоры, чтобы она пришла к нам в студию, ответила на вопросы, рассказала о своем видении перспектив для украинского общества. В пресс-службе премьера нам не говорят «нет», но вот уже восемь месяцев мы ждем. Хотя с правительством мы сотрудничаем тесно: многие его министры были уже у нас в студии, принимали участие в дискуссиях.

Другое дело, что нынешняя власть сама выпустила джинна из бутылки, именуемого свободой слова. Нужно учитывать это и учиться работать в новых условиях. Ведь время уже не то, что было прежде: поменялись люди, поменялись журналисты, они хотят работать честно и не бояться окриков «сверху». Пути назад к тоталитарному государству уже нет и не будет. Первым почувствовал на себе это Президент. То же самое будет происходить и с другими представителями власти. И к этому надо привыкнуть, а не делать виноватыми в собственных ошибках СМИ.

Віктор Небоженко, керівник соціологічної служби «Український барометр»:

- Я думаю, что дело не в собственниках украинских СМИ, а в политической ориентации и квалификации топ-менеджеров ведущих украинских каналов. Когда они хотели, они были на стороне кампании протестов, связанных с исчезновением Гонгадзе. Когда они хотели, они были против Ющенко в 2004 году. Так что, сами собственники – это не та проблема, которой должны заниматься и «Детектор медіа», и журналисты, и политологи. Важнее, кто формирует реальную информационную политику, какие люди, какими средствами в самих телеканалах. В этом смысле мало что изменилось – тут Тимошенко права, хотя, когда она говорит о собственниках, она на самом деле посылает другой месседж: «1+1» должен все-таки поменять своего владельца, чтобы, соответственно, потом реально поменялись и менеджеры (а не лишь де-юре, но не де-факто, как сейчас), руководители информационного производства… Я думаю, проблема в этом.

Ганна Безлюдна, генеральний продюсер каналів К1 і К2:

- Основания для подобных утверждений, на мой взгляд, отсутствуют. Я по природе своей противник каких-либо экстремистских действий. В этих же словах я чувствую какую-то скрытую угрозу. Хотя, возможно, производят они такое впечатление потому, что вырваны из контекста. Что имела в виду Тимошенко, бросая такие серьезные обвинения СМИ и их собственникам? Я лично почувствовала в них отголосок ситуации 1917 года, когда, по утвержению новой власти, всеми землями, заводами, пароходами владели не те люди. Я не приемлю передела. СМИ – это тоже бизнес, кто-то вложил в них свои, кровно заработанные, деньги. Отдать другим? Но ведь качество украинского телевещания зависит не от собственников, а от того, есть ли свобода слова, есть ли условия для развития коммерческого телевидения. Наличие свободы слова зависит и от журналистов, и от власти. Это взаимно влияющие величины. А утверждать, что от смены собственников решатся все проблемы – и в стране, и на телевидении, по меньшей мере, неосмотрительно.

Ілько Кучерів, директор Фонду „Демократичні ініціативи”: - Я б розбив відповідь на дві частини. Очевидно, дійсно не змінилися власники ЗМІ, не змінилися журналісти і, взагалі, лишилися ті ж самі люди, що й жили за Кучми. Але інформаційне поле, інформаційне середовище, в якому працює журналіст, дійсно змінилося. Вже не має того пресингу, який був раніше, все-таки, є великі позитивні зміни, це по-перше. По-друге, є засоби масової інформації, які налаштовані більш прихильно до помаранчевої влади, а є ті, хто налаштовані менш позитивно, і це видно по тому, як вони працюють. Щодо зміни ставлення до влади, я, як людина, яка постійно займається громадською думкою, відстежує процеси, можу сказати, що це закономірно, що змінюється ставлення до влади, падає прихильність до влади. Тому що ті заміри, які ми робили після Помаранчевої, після інавгурації Президента, це були заміри в час „медового місяця” нової влади і взагалі нової України, коли були дуже великі сподівання, часто сподівання надмірні, була ейфорія. Ми прогнозували, що нова влада має короткий кредит довіри, приміром, півроку чи більше - це час, коли вони можуть робити зміни. Я би сказав, що падіння довіри - це, перш за все, закономірне явище.

Володимир Маленкович, директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:

- Думаю, что нет оснований для такого утверждения – как раз ситуация резко сейчас меняется. Другое дело, что сейчас мы находимся в периоде неопределенности, когда старые руководители СМИ уже практически ими не управляют, на политику каналов не влияют те, кто этим занимался в прошлом, например, Роднянский, Пинчук и руководители «Интера» (там просто умер хозяин). И сейчас основные СМИ находятся в ожидании нового руководства, новых владельцев. Ситуация не совсем четкая, но, тем не менее, подавляющее большинство СМИ резко изменило свою позицию по сравнению с той, которую оно занимало раньше.

Максим Варламов, юрист каналу „1+1”:

- Якщо Юлія Тимошенко так сказала, то це ґрунтується на її власній думці, яка теж на чомусь ґрунтується. Можливо, що прем’єр має рацію на своєму рівні, адже має пояснювати причини, підстави критики. В той же час, важко сказати, чи дійсно критика влади пов’язана саме з тим, що власники ЗМІ не змінились. Відверто кажучи, прямого зв’язку між цими двома подіями я не бачу. І я вважаю, що якщо владу критикують, то це нормально, це обов’язкове явище у будь-якій демократичній державі.

Останнім часом з’являлось багато коментарів з приводу того, що ключові і найбільш потужні засоби масової інформації мають тенденції до зміни власників. Ці історії широко відомі і з Інтернету, і з друкованих ЗМІ. Я б сказав, що ЗМІ зараз перебувають у стані певної невизначеності, тому що зміни так чи інакше або вже в процесі, або вже щось відбулось. Важко зараз сказати, що відбувається з так званим умовним медіа-холдингом Пінчука, що відбувається на „Інтері” в зв’язку з появою історій про Євраз-холдинг, про пана Хорошковського, що з „1+1” і так далі. Якісь процеси йдуть, тому сьогодні казати про тих самих власників, які були при Кучмі – ну, я не переконаний, що вони зараз, принаймні, мають той самий вплив, і цей вплив має той самий напрямок, який він мав за часів Кучми. У суспільстві загалом ідуть зміни – і ці зміни так само торкаються суспільства в цілому на певному макрорівні, як і ЗМІ. Адже зрозуміло: країна пережила революцію. І ці зміни, як і факт критики влади, не треба примітизувати.

Іван Лозовий, президент Інституту державності і демократії:

- Безумовно, всі основні засоби масової інформації залишилися в руках тих людей, що й раніше. Ми поки що бачимо тільки, скажімо, переговори чи якісь пропозиції стосовно можливої зміни власника деяких ЗМІ… Але мене більше цікавлять і турбують самі висловлювання прем’єр-міністра. Це, на мою думку, некоректно і навіть неетично: високому державному чиновнику висловлюватися з приводу того, хто повинен бути власником приватних засобів масової інформації. Я думаю, таке ставлення, озвучене пані Тимошенко, показує її несприйняття ринкових механізмів і ринку взагалі щодо засобів масової інформації. Держава має створювати умови і спрямовувати, а не вирішувати, хто повинен бути власником того чи іншого засобу масової інформації і як ЗМІ мають висвітлювати дії уряду.

Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей:

- Моніторинги теленовин показують, що телеканали і так висвітлюють найбільше і найпозитивніше Віктора Ющенка і Юлію Тимошенко, і роблять це ще дужче, аніж колись висвітлювали Леоніда Кучму. Ті телеканали, які намагаються бути об’єктивними або є відверто опозиційними, зазнають тиску і стоять перед загрозою втрати ліцензій. За повідомленнями мас-медіа, на основні телеканали чиниться тиск з метою перепродажу їх до рук бізнесменів, наближених до тих чи інших гілок влади. Отже, проблема не в тому, що занадто велика кількість мас-медіа залишилася в руках «колишніх», а в тому, щоб на місце однієї монополії не прийшла інша.

Віктор Шлінчак, головний редактор інтернет-видання „Главред”:

- Юлія Тимошенко вважає, що ЗМІ не приділяють діям уряду належної уваги. Мені здається, що навпаки: Тимошенко не страждає від того, що її обділяють увагою. Складається таке враження, що Кабінет Міністрів дуже часто займається пошуком ворогів: спочатку нафтотрейдери йшли на якусь змову, потім виробники м’яса, а нині, схоже, дійшла черга й до керівників ЗМІ. Можна по-різному оцінювати дії засобів масової інформації в період Помаранчевої революції чи ще до того, як ця революція відбулася, але зараз, оскільки Президент сам заявляв, що треба перегорнути сторінку й починати працювати по-новому, ставлення ЗМІ до влади, на моє переконання, є досить толерантним. Особливо це стосується Юлії Тимошенко.

Дмитро Лиховій, перший заступник головного редактора газети «Україна молода»:

- Підстави для таких висловлювань, звичайно, існують, тому що жодних повідомлень про зміну власників тих чи інших каналів або газет не надходило. Були тільки певні розмови про те, що, скажімо, може змінитися власник «1+1» чи «Інтера», але далі цього не пішло. В той же час, зрозуміло, що Юлія Володимирівна каже це не для того, щоб просто прояснити ситуацію з приналежністю тих чи інших ЗМІ, а щоб прояснити той факт, що їй здається надто критичним ставлення ЗМІ до уряду й конкретних його дій. А от те, чи насправді об’єктивні чи необ’єктивні ЗМІ – це вже питання іншого опитування.

Володимир Полохало, керівник проекту «Політична думка»:

- Частина правди в словах Юлії Тимошенко є. Але в даному інтерв'ю це не була основна тема, там потрібно збирати увесь контекст висловлювань.

Політика сьогодні перетворюється на маніпуляцію. Сьогодні в напівавторитарних країнах, до яких належить і Україна, не адміністративний ресурс є визначальним, а саме маніпулятивні, агітаційно-пропагандистські практики, і зрозуміло, що телебачення є основою для таких маніпуляцій. Але я б сказав, що чим вищий рівень маніпуляції, коли реципієнти не здогадуються про приховану мету комунікаторів (тобто тих чи інших політиків, а це означає - і власників медіа-холдингів), тим сьогодні може бути успішнішою політика. Це закономірність і для демократичних країн. Мистецтво маніпуляції на сьогодні є мистецтвом досягнення політичних цілей. Але в Україні рівень «мистецтва маніпуляції» і з боку провладних сил, і з боку опозиції середній, або й нижчий. Іншими словами, примітивна дискредитація влади сьогодні просто не спрацьовує, і довіри сьогодні до олігархів, які володіють ЗМІ, нехай і наближених колись до Кучми, я не бачу.

Справді, Тимошенко має рацію, що все ж таки телепростір контролюється не владою. Але влада теж не має права контролювати мас-медіа. Але й контрольований «колишніми» телепростір сьогодні не демонструє зразків таких маніпуляцій, з допомогою яких можна було б ошукати українське суспільство. Патова ситуація для політиків, яка забезпечує, в той же час, інтереси суспільства. Влада хотіла би маніпулювати і дещо робить в цьому сенсі, але це важко зробити - в цьому прояв позитивного ефекту Помаранчевої революції. А опозиція, чи ті, хто претендують на опозиційну нішу, навіть маючи інструмент для маніпуляцій – телебачення - теж неспроможні цього зробити, тому що теж зазнали банкрутства в маніпулятивних техніках ще під час революції, а сьогодні не демонструють зразків такого впливу, про які б не здогадувалася більшість українського суспільства.

Іван Адамчук, генеральний директор 5 каналу:

Буду говорити від себе. За інших немає потреби. Кожен від себе відповість, якщо, звичайно, захоче. Я не думаю, що висловлювання прем’єр-міністра адресовані також 5 каналу, в якого, до речі, як і власники не змінювались, так і редакційна політика. А якщо це раптом так,то... Ну, прикро таке чути. Не 5 канал створює інформаційні приводи. А загалом... погано, якщо у всіх бідах звинувачують ЗМІ. Мабуть, що ще хтось є. Принаймні, той, хто дає ті ж

інформаційні приводи.

В’ячеслав Піховшек, телеведучий, «1+1:

- Я розумію, що хоче сказати Юлія Володимирівна. Власники ЗМІ дійсно не змінилися із часів Леоніда Кучми.

Але не в цьому проблема. Адже «темників» не існує. Ніхто не веде розмови щодо дискредитації нової влади, і персонально Тимошенко. Власники «1+1» у процес новин не втручаються. Олександр Роднянський перебуває у Москві. Борис Фуксман - у Німеччині. Американці зі СМЕ – у себе вдома і в Лондоні. Якщо це потрібно перевірити, служба прикордонного контролю може допомогти. Власники каналу вказівки не дають aні телефоном, ані електронною поштою. Якщо це потрібно перевірити, для цього існує служба Турчинова.

У ТСН, наприклад, немає головного редактора. Я не кажу, що це нормально. Але в цих умовах персональну відповідальність за випуски несуть випускаючі редактори. Ігор Федорів, який працює із Аллою Мазур, Тетяна Федорів, яка працює із Людмилою Добровольською, Ірина Малихіна, яка працює із Мариною Кухар, Едуард Лозовий, який працює із Інною Москвіною, Роберт Опаленик, який працює із Андрієм Тичиною, Олена Несміян, яка працює із Олесем Терещенком. Відповідно, якщо суспільство бачить в ефірі те чи інше обличчя, воно повинно знати, хто конкретно складав випуск новин. І хто відповідальний перед суспільством і перед керівництвом каналу «1+1» за те, що з’явилося або не з’явилося в ефірі.

Я б виділив тут два аспекти. Чи мають журналісти право критично ставитися до того, що говорить Тимошенко? Мають, і це навіть їхній обов’язок. Чи існує точка зору щодо певної неадекватності економічної політики уряду? Вона існує, і регулярно озвучується радником Віктора Ющенка Олександром Пасхавером та соратником Віктора Ющенка Віктором Лисицьким – авторитетними економістами, яких не можна запідозрити у політичному замовленні. Чи представлена у новинах точка зору уряду і особисто Юлії Володимирівни? Вона не може скаржитися на те, що не представлена. Чи нарікає вона, що інколи новини про уряд поміщені у негативний контекст? Є така проблема. Про цю проблему та про деякі інші деякі випускаючі редактори новин різних телеканалів інколи не думають.

В той же час, Юлії Володимирівні і іншим урядовцям слід знати за собою одну проблему і уважно ставитися до неї. Це – доброзичлива порада. Слід думати, що говориш, і пам’ятати, що говориш. Скажімо, я по пам’яті можу привести багато речей, які Тимошенко не треба було говорити. Наприклад, про здешевлення м’яса вдвічі. Я не думаю, що «власники ЗМІ, які не змінилися із часів Кучми» підказали Тимошенко цю обіцянку. Хоча це проблема, яка стосується не тільки Тимошенко.

Юлія Бориско, ведуча Першого Національного:

- Проблеми влади пов"язані не з власниками ЗМІ, а з її політикою. Скажімо, селяни не мають часу на телевізор, але владою вони справді невдоволені - через те, що їх змушують віддавати зерно у Держрезерв за безцінь. А тим, хто промерзав на Майдані не подобається, що, ставши владою, ватажки Помаранчевої революції, передусім, виконали обіцянки, вигідні їм. Наприклад, дуже швидко відсудили Криворіжсталь і НФЗ, але дуже повільно розкачуються з громадським мовленням. Владу завжди критикуватимуть. І контроль над ЗМІ - не вихід. Юлія Тимошенко - мудра жінка, думаю, вона до цього не опуститься.