Соціологічні компанії напередодні виборів регулярно публікують результати опитувань, покликаних з’ясувати наміри виборців проголосувати за ту чи іншу партію на даний момент. Дані різних компаній можуть відрізнятися на кілька процентних пунктів, що суттєво для найменших учасників нинішніх перегонів. Чому може виникати ця різниця в результатах опитувань та чому вони зрештою можуть дещо відрізнятися від реальних електоральних уподобань?

Представниця «Детектора медіа» давно є постійною відвідувачкою наших київських телевізійних здибанок (неформальних зустрічей аналітиків телевізійного ринку. — Ред.). Під час останньої здибанки в нас було обговорення, де варто публікувати свої матеріали. Й один із учасників зустрічі сказав, що читає виключно «Детектор медіа» і всі його друзі читають «Детектор медіа». І ми дійшли висновку, що в «Детектора медіа» справді найширша аудиторія щодо професійного викривлення, тим більше що цього разу хочеться торкнутися ширшої теми, ніж, можливо, ви звикли очікувати від мене.

Під час виборів, як завжди, спостерігається посилена увага до даних різних соціологічних (класично казати: полстерних) опитувань. Багато хто чекає на свіжі публікації різних центрів, щоби навіщось знати, хто з учасників перегонів на якому місці. Суттєво менша частина тих, хто зараз читає цю статтю, мають змогу бачити ті чи інші рейтинги частіше і в більшому обсязі, ніж їх зазвичай публікують. Інколи — а під час нинішніх виборів часто — на результати цих опитувань виникає реакція, мовляв, того, про що вони свідчать, насправді не може бути. Особисто в мене зараз як ніколи часто почали виникати такі запитання, адже раніше таких розходжень із даними, що ми отримуємо у своїх опитуваннях, не фіксувалося.

Одразу відповім тим скептикам, які, ймовірно, думають, чому їх має цікавити моя думка. Можливо, дехто з вас знає мене як дослідника, що працює із піплметричною панеллю, чи, простіше, як аналітика телевізійних рейтингів. Та насправді це лише один із моїх професійних напрямів. До приходу на ТБ я починав роботу в дослідницьких компаніях. Крім того, з цього року у StarLightMedia діє департамент прикладних досліджень, у якому ми проводимо багато практичних опитувань. Ми їх проводили й раніше протягом понад 12 років, і за цей час накопичили як досвід роботи із бригадами інтерв’юерів на місцях, так і досвід роботи самих інтерв’юерів, яких ми навчаємо й контролюємо. Додайте до цього можливість проведення величезної кількості методологічних експериментів із респондентами — все це вкупі дає накопичене розуміння, як працюють дослідження.

У нашому нещодавньому опитуванні одним із запитань до респондентів було, чи довіряють вони оприлюднюваним телеканалами даним досліджень про те, скільки людей готові проголосувати за ту чи іншу партію. І ось вам відповідь: цим цифрам довіряють 25 % респондентів.

Звідкіля беруться результати цих опитувань щодо рейтингів і чи сумніваюся я в них? Є обмежена кількість місць, де справи можуть піти не так. І є три проблеми, з якими я зараз намагаюся дати собі раду:

1. чому в багатьох опитуваннях такі високі цифри у «Слуги народу»;
2. чому цифри «Опозиційної платформи — За життя» завжди нижчі в опитуваннях, які проводяться без замовників;
3. чому такий низький показник у «Голосу».

У кінці тексту — відповіді. Кому не цікаво, як народжуються цифри, гортайте одразу туди.

Отже, як народжуються цифри?

Перш за все потрібно скласти анкету опитування. За багато років проведення опитувань перед виборами може сформуватися, як кажуть юристи, переконлива впевненість, що з нею все гаразд. Але щоразу все одно є особливості. Наприклад, скільки прізвищ треба зачитувати респондентам, коли пишеш про партію в анкеті, особливо телефонній? Є партії одного лідера, й там усе зрозуміло: зачитав назву партії — отримав відповідь. Є складніші партії, де назва менш відома, ніж прізвище лідера. «Українська стратегія» — яскравий приклад. Тому до формулювання запитань потрібно підходити акуратно.

Перша проблема, з якою можна зіткнутися на самому початку анкетування, коли потрібно дізнатися, чи планують люди взагалі йти на вибори, — це приховування: для респондента найлегший спосіб уникнути відповіді, за кого він голосуватиме, — це сказати, що він чи вона не піде на вибори. Інтерв’юер при будь-якому навчанні з радістю приймає таку відповідь — вона дуже комфортна для обох сторін. Логічно припустити, що ті, хто не сказавв опитуванні, за кого проголосує, насправді нічим не відрізняються від тих, хто відмовився відповісти. У складні електоральні періоди це припущення не є правдою. Зокрема, ми зараз спостерігаємо, що підтримка «Слуги народу» є соціально схвальною, тому є ймовірність, що люди, які планують голосувати за «Слугу народу», більш схильні кричати про свою підтримку. Отже є аналітичний ризик зібрати серед фінального масиву даних усіх прихильників «Слуги народу» у відкритому форматі, тимчасом як серед тих, хто не сказав, за кого він, прихильників «Слуги народу» — мінімальна кількість. Тобто цифри, які отримали при такому опитуванні, покажуть вищий відсоток підтримки «Слуги народу», ніж може бути насправді.

Наступна проблема, з якою можуть стикатися дослідники, — це зачинені двері. Не зачинені двері у прямому сенсі — з ними проблеми мінімальні. Важливішими є ті зачинені двері, коли люди відмовляються відповідати на анкету в цілому. Загалом, усі соціологічні опитування за основу беруть принцип, що ті, хто відмовився, нічим не відрізняються від тих, хто погодився.

Є ринки — наприклад, телевізійний, — де такої проблеми немає взагалі, бо в опитуваннях для телебачення діє золоте правило: люди, які інсталюють піплметри, мають взяти участь в опитуванні. Таким чином, люди, які не відкривають двері або не беруть участі в опитуваннях, нам, телевізійникам, і не цікаві, бо вони з надзвичайно малою ймовірністю отримають піплметр. Та навіть у випадку з телебаченням ми проводили методологічний експеримент і визначили, що любителі одного певного каналу менш схильні погоджуватися на участь у дослідженні, ніж глядачки іншого каналу з дуже схожим демографічним профілем.

Повертаючись до електоральних даних: є припущення, що прихильники «Слуги народу» з більшою ймовірністю погоджуються на участь в опитуваннях. Тому бачимо ще один фактор, що впливає на зростання даних «Слуги народу», які можуть в опитуваннях бути вищими, аніж є насправді.

Також, за нашими спостереженнями, і прихильники «Опозиційного блоку» можуть із більшою ймовірністю відчиняти двері інтерв’юерам і брати участь в опитуваннях. Крім того, «Опозиційний блок» іде бонусом до «Опозиційної платформи — За життя». Прослуховуючи інтерв’ю з респондентами в наших опитуваннях, ми чітко відстежуємо складність для них із визначенням, за який із двох «опозиційних» списків вони голосуватимуть насправді. Таким чином, робота інтерв’юера й кодувальника стає важливою. Ба більше, як не намагайся, але в рейтингах, що публікуються, можна бути впевненими лише в тому, що, можливо, сума двох «опозиціонерів» є близькою до того, що вони отримають насправді.

Крім фактора помилкового зарахування «Опоблоку» до «Опоплатформи», є ще фактор «крику» — також висока ймовірність того, що прихильники опозиційності більше схильні заявляти про свої погляди в опитуваннях. Додатком до цього є й поведінка лідерів обох «опозиційних» політсил — голосна й криклива. Немає й соціального осуду підтримки «опозиційних» політсил, на відміну від деяких інших партій.

Третя проблема — робота інтерв’юерів. Потрібно розрізняти роботу телефонних інтер’єрів та польових, що ходять по домах. У випадку з першими в переважній більшості всі розмови записуються, у випадку з другими це робиться рідше. Але в обох випадках в інтерв’юерів теж є свої політичні симпатії. Це означає не зовсім тиск на респондента, але розмова завжди йде плавніше, якщо ваші погляди схожі. Тому важливо контролювати, щоб на місцях не було перекосів в інтерв’юерах, тобто щоби бригади не були з однієї політичної течії. Адже інтерв’юери — це не постійна робота, хоча й займає багато часу. Деякі бригади на місцях можуть працювати й політичними агітаторами. На практиці це може призводити до того, що інтерв’юери примагнічуватимуть собі подібних.

Що можна порадити дослідникам, щоб уникнути описаних проблем?

1. Час. Він наразі дуже стиснувся. Це означає, що опитування треба проводити в максимально стислі терміни. Такою властивістю володіє лише телефонне опитування.

2. Вибірка. Великі соціологічні компанії віддають перевагу роботі з різними базами телефонів. Щоби покрити всі регіони, деякі номери беруться міські, а не мобільні. В ідеалі має бути повна генерація випадковим чином. Це ускладнює роботу, бо на один робочий номер припадає 7,5 неіснуючих. Крім того, ми у своїй практиці повертаємо до вибірки на наступний день і ті номери, які відмовилися відповідати в перший день. На цій операції досягається показник у 18 %, тобто кожен п’ятий таки відповідає на запитання — це важливо, щоб мінімізувати ефект «зачинених» дверей.

3. Формулювання запитань. Надзвичайно важливо мінімізувати кількість тих, хто визначився або майже визначився з вибором, але з якихось причин не хоче про це сказати. В результаті експериментів ми зрозуміли, що дуже добре працює запитання не «За кого ви будете голосувати?», а «Чи хотіли б ви бачити цю партію у Верховній Раді?» На практиці це означає — й ми це перевіряли, — що ті, хто визначився з вибором, хочуть, щоби їхня партія була у Верховній Раді; а ті, хто хоче, щоби якась партія була у Верховній Раді, із великою ймовірністю за неї і проголосують.

4. Обробка даних. Зібрати дані мало, важливо, як вони оброблялися. Мається на увазі, як рихтувалася вибірка, щоб відображати все електоральне населення України. Який метод зважування та екстраполяції даних використовувався? Чи регіони представлені пропорційно своїй кількості? Чи немає перекосів за віковими групами тощо? І важливо, щоби при рихтуванні кожного параметра не руйнувався інший, тобто щоби рихтування було одночасним.

Отже, тепер ви готові подивитися на останні доступні опубліковані дані. Спробуймо їх покритикувати, або ж зіграємо в методологічне «Вірю — не вірю».

КМІС. Час проведення: із25 червня по 7 липня 2019 року.

Серед усіх респондентів, які точно або скоріше збираються голосувати, відповіді розподілилися таким чином:

• 37,8 % проголосували би за партію «Слуга народу»,
• 11 % — за партію «Опозиційна платформа — За життя»,
• 7,2 % — за партію «Європейська солідарність»,
• 4,8 % — за партію «Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”»,
• 3,4 % — за партію «Голос»,
• 3,2 % — за партію «Сила і честь»,
• 2 % — за партію «Опозиційний блок»,
• 1,9 % — за Радикальну партію Олега Ляшка,
• 1,8 % — за «Українську стратегію Гройсмана».

Якщо розрахувати відсотки відносно тих, хто визначився (власне, саме ці показники найближчі до можливих результатів виборів), то отримаємо результати, відповідно до яких зараз пройти до парламенту найбільші шанси має топ-шістка партій зі списку нижче:

• 48,5 % проголосували би за партію «Слуга народу»,
• 14,1 % — за партію «Опозиційна платформа — За життя»,
• 9,2 % — за партію «Європейська солідарність»,
• 6,2 % — за партію «Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”»,
• 4,4 % — за партію «Голос»,
• 4,1 % — за партію «Сила і честь»,
• 2,5 % — за партію «Опозиційний блок»,
• 2,4 % — за Радикальну партію Олега Ляшка,
• 2,3 % — за «Українську стратегію Гройсмана»,
• 1,8 % — за партію «Громадянська позиція»,
• 1,6 % — за партію «Свобода».

Перше, що потрібно зауважити: опитування має довге поле (два тижні). За цей час у політичному житті багато що змінювалося та впливало на електоральні вподобання.

Друге: як уже було зазначено вище, прихильники «Слуги народу» й «Опозиційної платформи — За життя» найбільше схильні заявляти про свої погляди публічно, тому може бути фактичний перекіс у їхній бік порівняно, що є насправді.

Третє: якщо порівняти дані різних опитувань, то у КМІС «Голос» має найменший відсоток. Наприклад, у порівнянні з «Рейтингом». Зрозуміло, що частково це пов’язано з періодом проведення полів («Рейтинг» робив опитування із 6 по 10 липня 2019 року). За посиланням можете порівняти й дані інших опитувань, всі проведені методом персональних інтерв’ю.

До речі, ми в деяких наших опитуваннях полегшуємо життя респондентам і, крім одного вибору «За кого проголосуєте?», даємо симуляційну можливість: «А якби у вас був ще один голос?» І саме за «Голос» вони б віддали свій другий голос найчастіше: для близько 40 % «Голос» є запасним вибором. Так що цифри «Голосу» можуть зростати, якщо раптом виборців іще встигне розчарувати їхній головний вибір.

Фото: aspi