Відповідають: Юрій Мінзянов, В'ячеслав Медвідь, Юрій Макаров, Микола Гриценко, Олександра Коваль, Олександр Красовицький, Олександр Муратов, Леонід Фінкельштейн, Антон Кушнір.

Юрій Мінзянов, художній керівник компанії Film.ua: - Ми колись дуже довго обговорювали це питання. Наш канал розглядав класичні твори літератури минулого століття, такі, як „Повія” Панаса Мирного і „У неділю рано зілля копала” Ольги Кобилянської. На нашу думку, ці твори заслуговують на екранізацію. У них є добре відпрацьований сюжет, є характери, і вони не застарілі. Ці твори будуть цікавими для сучасного глядача.

Якщо ж говорити про сучасну літературу, то ми намагаємось читати усі твори: і ті, що друкуються видавництвами, і ті, які проходять через „Коронацію слова”. Не можу сказати, що якийсь твір зачепив нас настільки, щоб обговорювати його подальшу долю на телеекрані. Хоча, серед авторів є кілька цікавих, зокрема, Ірена Роздобудько, Олексій Волков, Наталя Очкур. Ми все читаємо і дещо помічаємо для себе.

Я вважаю, що на сьогоднішній день у нас немає такого розквіту кіноіндустрії, щоб знімати фільми за творами цих авторів. Тому ми переважно змушені зараз - в пошуках сценаристів - звертатися до студентів театрального університету Карпенка-Карого, а саме - на відділення кінодраматургії. Тобто, ми намагаємося залучити до праці людей, які б писали саме сценарії, а не твори. У них ми замовляємо вже готові сценарії. Якщо б ми знімали 20-30 фільмів на рік, тоді, звичайно, нам довелося б звертатися до авторів-сучасників. Тобто, тих, хто пише літературні твори.

Я щойно згадав, що у нас є такий молодий автор, як Андрій Кокотюха. З ним ми зараз співпрацюємо над його романом „Повзе змія”. Це, певно, і є той випадок, коли ми взяли готовий твір і зараз збираємося робити фільм. Це буде 2-серійний фільм. Стосовно ж Панаса Мирного і Ольги Кобилянської, це далека перспектива, і ми ще не знаємо, у якому форматі зніматимемо.

В'ячеслав Медвідь, письменник, прозаїк, есеїст, лауреат Hаціональної премії України імені Т. Шевченка:

- Як небайдужий до кінематографу, я маю власну позицію щодо його формування. На мою думку, дуже велика перспектива у філософічних фільмів і серіалів. Серед письменників відзначу Леоніда Кононовича, Василя Кожелянка, Романа Андріяшика („Додому нема вороття”), Павла Загребельного („Брухт”, „Юлія”), філософсько-побутові твори Галини Пагутяк. Коли читаєш твори останньої, то виникає враження, ніби переглядаєш кіно. Ще можна назвати панорамні твори Андрія Кондратюка „Важке прозріння” і „Дорога до могили Емануїла Канта”. Такі романи-подорожі дуже легко відтворювати у сценаріях.

Я не проти, якби хтось запропонував екранізувати мої твори. У „Літературних мемуарах” головний герой – письменник, а це зараз дуже важливий компонент творів, бо часто режисери стикаються з такою проблемою, як відсутність героя.

Зараз в Україні бракує режисерів, які б зналися на українській літературі, а не просто казали: „О! Це те, що я шукав!”. Бракує філософії. Треба зробити 2-3 серії експерименту, такий собі медитаційний фільм із сучасною атрибутикою.

Юрій Макаров, письменник, телеведучий («1+1»):

- Теоретично література може стати основою для українського серіалу, фактично - ні. Якщо не враховувати Дяченків, у нас, в принципі, немає якісної жанрової літератури як такої, підкреслюю – якісної жанрової. Попри те, що існують такі конкурси, як “Коронація слова”, “Золотий Бабай”, і вистачає людей, які б так писали, бракує інших принципових речей, складових літературного процесу: критики, дистрибуції, реклами. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що витрати на рекламу складають до 50% витрат розкручених російських авторів. А в нас існує аматорський процес кількох ентузіастів, тому про становлення серіальної продукції на цій основі важко вести мову. Щодо екранізації Винничука, знаю, велися переговори, але чи було досягнуто згоди, чи відбувся запуск, я не знаю. Думаю, все проясниться ближче до вересня.

Микола Гриценко, координатор конкурсу “Коронація слова”:

- Я вважаю, що “Коронація слова”, яка цього року відзначила п’ятирічний ювілей, накопичила за цей час таку кількість сценаріїв, яка могла б стати основою для не одного художнього фільму та серіалу. Десь восени ми зможемо презентувати збірку найкращих кіносценаріїв за п’ять років існування конкурсу. Думаю, виробникам телепродукту варто було б звертати на них більше уваги, адже ці тексти пройшли великий і прискіпливий добір і, таким чином, заслуговують на увагу як найкращі поміж інших. Я вірю, що серед переможців “Коронації слова” чимало творів з часом таки матимуть екранізації”.

Олександра Коваль, президент Львівського Форуму видавців:

- Із класики - "Сестри Річинські" та інші твори Ірини Вільде; "Енеїда" Котляревського; історичні романи Юліана Опільського; Марко Вовчок "Кармелюк" та ще багато-багато інших. З сучасної літератури - багато творів, поданих на конкурс "Коронація слова" - це практично готові сценарії. А з творів Олеся Уляненка можна зробити серіал-страшилку з нашого життя.

Як на мене, сценарій не повинен відтворювати зміст відомого літературного твору, а, радше, лише використовувати його основну фабулу або, приміром, одну сюжетну лінію. Адже телесеріали - це окремий жанр, з власними законами, прийомами та особливостями. Та, взявши за основу будь-який якісний літературний твір, сценаристи здатні написати яку завгодно кількість цікавих сюжетних ліній і створити серіал.

Олександр Красовицький, головний редактор видавництва „Фоліо”:

- По-перше, це Павло Загребельний. Такі його твори, як „Роксолана” (адже вона екранізована не за його твором), „Диво”. Інших сучасних авторів, чиї б твори заслуговували на увагу кінематографа, я не знаю. Ще з класики Панас Мирний, а саме „Повія”. Для серіалу - більше нічого. Куркова та Андруховича теж можна екранізувати, але як односерійний фільм.

Олександр Муратов, режисер:

- Це дуже складне питання. Із класики чи сучасних? Сучасних немає нікого. Тому що у них великі проблеми із мовою. І ці проблеми виникають, переважно, з озвучкою фільмів. Літературною мовою це неможливо зробити, потрібна сучасна міська українська мова. За прикладом варто звернутися до Львовa. Саме там присутня сучасна міська українська мова. Львів – велике місто, це ціла субкультура, а, можливо, і культура.

Сучасним продюсерам і режисерам набагато простіше купити сценарій у Росії і перекласти українською мовою. І, хочу зазначити, це не найгірший варіант. Найчастіше просто пускають субтитри, але найгірший варіант - коли дублюють російську мову українською – це ж просто жахливо. Усі розуміють російську мову, і робити так – це все одно, що говорити двічі російською, чи двічі українською.

Основна проблема сучасного українського кінематографу - це відсутність бажання знімати українське. Чомусь ніхто з продюсерів не звертається з проханням про сценарій для українського серіалу. Коли буде наказ робити українські фільми, то одразу звернуться до людей, які знаються і на мові, і на режисурі, і на написанні сценаріїв.

Із класики, на мою думку, було б непогано екранізувати „Місто” Підмогильного та багато творів Франка.

Леонід Фінкельштейн, головний редактор видавництва „Факт” (Київ):

- Окремі твори можна екранізувати. Є п'єси, є романи, а от щодо серіалів... Ну, тут можна відзначити Прохасько „Непрості”, Дністрового „Пацики”. А от iз „Фантастичних творів” Яни Дубінянської вийшов би непоганий фантастичний рiмейк. У неї багато творів, не пов'язаних між собою, які б можна було об'єднати цікавим сценарієм. Непоганий серіал можна зробити з двох романів Пиркало Світлани – „Зелена Маргарита” і „Не думай про червоне”. Невеличкий 200-хвилинний серіал можна зробити з твору Василя Слапчука „Дикі Квіти”.

Якщо говорити не про серіали, я б дуже хотів, нарешті, екранізувати „Польові дослідження українського сексу” Оксани Забужко. Непоганий фільм вийшов би з книжки Василя Слапчука „Сліпий дощ”.

Антон Кушнір, літератор:

- Насправді сценарії телесеріалів мають не так уже й багато точок дотику із літературою. Якщо говорити про типові “мильні опери”, то їх узагалі майже немає, ці серіали існують за законами телебачення. Такі сценарії – набори типових штампів, які перекомбіновуються у довільній послідовності. Судіть самі, який зв’язок між романами Умберто Еко та продукцією, що її штампують студії Берлусконі?

Якщо ж говорити про інший тип серіалів – фантастичні, детективні, молодіжні, лікарняні, пляжні – їх насправді до біса, можна констатувати, що лише мізерна кількість базується на якомусь літературному творі. Та й тут здебільшого йдеться або про фантастику, або про кримінал – те, що у нас прийнято зараховувати до масліту. Адже серіал виробив певну глядацьку й письменницьку культуру – це не довга історія, поділена на уривки, це багато історій, написаних за однією схемою, але поєднаних спільними персонажами і сюжетом. Екранізація трилогії Уласа Самчука навряд чи зможе претендувати на статус серіалу.

Читайте також:

Де взяти український сценарій?

Телевізорна література

“Кіна не буде?”