Як відомо, Віктор Ющенко доручив Кабінету Міністрів здійснити заходи щодо реформування національного інформаційного агентства „Укрінформ”. У тому числі, щодо розвитку його творчого потенціалу, технічних можливостей, забезпечивши при цьому вирішення питань соціального захисту працівників трудового колективу агентства”. Нещодавно це питання було розглянуто на засіданні міжвідомчої комісії з питань розвитку інформаційної сфери, головою якої є віце-прем’єр-міністр з гуманітарних та соціальних питань Микола Томенко. Генеральний директор „Укрінформу” під час засідання розповів про розробку означених Президентом заходів, зазначивши, що їхнє виконання розраховано здійснити протягом 2006-2007 років. За словами Миколи Томенка, „сьогодні важливо перетворити „Укрінформ” на конкурентноспроможне інформаційне агентство за сучасними європейськими та світовими стандартами. Враховуючи те, що воно має першочерговий доступ до інформації з владних інституцій, агентство має унікальну можливість збирати, систематизувати та розповсюджувати ексклюзивні матеріали”. Міжвідомча комісія вирішила, що варто було би оперативно розміщувати на сторінках „Укрінформу” питання порядку денного засідань Кабінету Міністрів України та всі рішення, які приймаються урядом. Також члени комісії вирішили, що необхідно розпочати широке громадське обговорення щодо реорганізації інформаційного агентства „Укрінформ” для того, щоб медіа-експерти знайшли найоптимальніший шлях його реформування.

У рамках такого громадського обговорення «Детектор медіа» сьогодні пропонує відповіді експертів на кілька наших запитань. Сподіваємося, що свої думки щодо реформування державного інформаційного агентства висловлять і інші спеціалісти, широке коло журанілстів та громадян. Наша електронна адреса: info@detector.media

Запитання „ТК”: - Як ви вважаєте, чи потрібне Україні державне (поряд з комерційними) інформаційне агентство? Ваші аргументи? Якщо потрібне – то якими мають бути його пріоритети? Як можна забезпечити конкурентоспроможність такого агентства? Чи може, на вашу думку, таке агентство займатися комерційною діяльністю? Якими мають бути стосунки держави з редакційним колективом агентства, як забезпечити їх прозорість та незалежність редакційної політики? Якщо таке агентство буде мати державне фінансування і, водночас, матиме можливість займатися комерційною діяльністю – як у цьому випадку забезпечити рівні умови на ринку інформації як для державних, так і для приватних агентств?

Відповідають: Маркіян Лубківський, Володимир Бондаренко, Микола Жулинський, Олександр Мартиненко, Олександр Чекмишев, Дмитро Крикун, Олександр Ткаченко, Анатолій Волошиненко, Олена Желязо, Володимир Хрущак, Володимир Борисенко, Віктор Омельченко, Євген Брусліновський.

Маркіян Лубківський, заступник Державного Cекретаря України:

- Нагадаю, що Закон України "Про інформаційні агентства" не забороняє створення державних інформаційних агентств.

А щодо того, чи необхідні вони? Вважаю, що так. Хіба не про це свідчить той факт, що загальна кількість користувачів інформаційною продукцією, наприклад, "Укрінформу" становить сьогодні 770, у тому числі кількість державних установ і організацій – 180. "Укрінформом" здійснюється взаємний обмін інформацією з 27 зарубіжними інформаційними агентствами. Створено українсько-російський англомовний сайт для української діаспори та зарубіжних громадян за кордоном.

Безумовно, треба говорити про необхідність удосконалення роботи державних інформагентств. Думаю, той самий "Укрінформ" недостатньо використовує можливість першочергового отримання та розповсюдження об'єктивної інформації щодо діяльності Президента України, Кабінету Міністрів України, інших центральних і місцевих органів державної влади. Однак, у цьому не лише його провина. Ми зробимо все, щоб "Укрінформ" і надалі розвивався як державне інформаційне агентство, яке матиме ексклюзивне право на отримання та розповсюдження згаданої інформації.

Якщо продовжувати тему пріоритетів, то, думаю, паралельно з посиленням оперативності отримання та надання інформації про діяльність державних органів, необхідно посилювати і аналітичну складову державного інформаційного агентства. Адже на сьогодні не існує єдиного авторитетного джерела, яке б надавало потужний аналітичний масив (та прогнозування) внутрішньо- та зовнішньополітичних подій України, а також ситуації у світі.

На виконання доручення Президента України нині розпочато структурну перебудову "Укрінформу" з урахуванням нових напрямів його діяльності, які передбачають підготовку та поширення інформації на країни Європи, Америки, Азії та Африки, створення мультимедійних продуктів, запровадження аудіо- та відеомовлення тощо. Започатковано Інтернет-мовлення, щоденне поширення через Інтернет-мережі аудіодайджесту україномовних радіопрограм світу.

Сподіваюся, що запроваджувані заходи дозволять підвищити конкурентоспроможність зазначеного агентства.

А стосунки держави з редакційним колективом агентства, у тому числі, в частині забезпечення незалежності його творчої діяльності, мають будуватися у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Володимир Бондаренко, голова ради директорів Інституту теоретичних досліджень, позаштатний консультант Комітету з питань науки та освіти Верховної Ради України:

- Думаю, що одне державне інформагентство може й існувати, але за умови, що воно не матиме жодних переваг в інформаційному просторі, зокрема, й примусових передплат, як це колись було раніше. Державні агентства є не лише в нас, вони успішно функціонують і в інших країнах. Думаю, що хоча б одне агентство, на зразок «Укрінформу», повинно існувати, бо це представництво державних інтересів на інформаційному терені.

Микола Жулинський, фракція «Наша Україна»:

- Якщо ви подивитися на весь період, який пройшла незалежна Україна, то постійно виникало це питання: треба держінформ – не треба держінформ, як його назвати? Я вважаю, що поки що нам потрібна державна інформаційна компанія для того, щоб усе-таки пам’ятати, що державу ми тільки будуємо, і треба мати інструмент державної політики. Я в цьому нічого поганого не бачу й, зокрема, жодного зазіхання на свободу слова чи інші якісь свободи. Для мене це питання очевидне.

Олександр Мартиненко, президент інформаційного агентства „Інтерфакс України”:

- Державне інформаційне агентство в Україні існує. Тому запитання “Чи потрібно воно, чи ні?” означає насправді “Чи ліквідовувати його, чи ні?”. Відповідь: ні. Якби його не існувало, його б не потрібно було створювати. А оскільки “Укрінформ” працює, то, на мій погляд, було б доцільно визначити його місце в системі органів державної влади.

Ринок інформаційних агентств в Україні, як і в усьому світі, має свою специфіку. Перш за все, цей ринок дуже чутливий у питанні довіри до джерела інформації, значно чутливіший, ніж ринок ЗМІ. По-друге, цей ринок дуже консервативний. Інформаційні структури працюють роками для того, щоб зайняти певне місце на ринку, яке, з іншого боку, важко втратити, оскільки угоди про передплату часто укладаються на рік. По-третє, він обмежений в ресурсах. Оскільки агентства не є засобами масової інформації, вони, практично, не працюють на рекламному ринку.

“Укрінформ” сьогодні має певне коло користувачів своєї інформації, причому в сегменті районних ЗМІ він, практично, монополіст. Безумовно, це сталося, поміж іншим, через те, що районні газети просто не мають коштів для передплати комерційних агентств. Але, в певному сенсі, “Укрінформ” виконує важливу соціальну функцію.

Другим аспектом питання є статус агентства, який коливається, як і статус НТКУ, між “державною установою” і “державним підприємством”. Де-факто, “Укрінформ” є державною установою, оскільки виконує, перш за все, функції розповсюдження інформації про діяльність державних органів влади в регіонах України та за її межами. Крім того, не секрет, що значна частина співробітників агентства дуже цінують статус держслужбовців, і саме він є головною мотивацією для роботи там.

Найбільш доцільним, з моєї точки зору, було б визнати фактичний стан речей та покласти на “Укрінформ” як на державну установу функції сприяння отримання інформації про діяльність державних органів влади іншими ЗМІ. На його базі міг би бути створений Національний прес-центр, який би забезпечував спілкування представників органів влади з журналістами.

У приміщенні “Укрінформу” могли б бути розміщені на пільгових умовах корпункти іноземних ЗМІ, створений пункт супутникового перегону для іноземних телекомпаній. У цьому будинку міг би бути розміщений, нарешті, Національний прес-клуб.

Безумовно, потрібно зберегти за агентством і функцію розповсюдження інформації для районної преси, причому робити це або за символічні кошти, або взагалі безкоштовно. У такому випадку, повинно бути повністю збережене фінансування агентства з коштів держбюджету.

Олександр Чекмишев, заступник директора Інституту журналістики Київського держуніверситету, президент Комітету «Рівність можливостей»:

- Україні необхідно мати потужне державне інформаційне агентство. Державні інформагентства є неодмінним атрибутом будь-якої держави. Такі агентства, як, наприклад, ЮСІА є справжнім інформаційним обличчям США. Сперечатися про необхідність мати таке агентство – все одно, що сперечатися, чи потрібні свій прапор, герб, гімн, валюта.

Пріоритети – передусім оперативне, всебічне і широке представлення офіційної позиції, яка одразу ж доходила б як до кожної (за висловом Віктора Ющенка) сільради, так і до кожного зарубіжного інформагентства, корпункту, журналіста.

Як можна забезпечити конкурентоспроможність такого агентства? По-перше, забезпечивши його чітку координацію з прес-службами державних органів, підприємств та органів місцевого самоврядування усіх рівнів. По-друге, треба внести незначну поправку до порядку оприлюднення офіційних документів (крім „Голосу України” та „Урядового кур’єра”, внести до переліку „Укрінформ”). Це означатиме, що „Укрінформ”, не перебираючи монополії на інформацію, не порушуючи принципу прозорості та відкритості дій влади для інших інформагентств та ЗМІ, водночас буде на півкроку попереду, володіючи ексклюзивним масивом офіційної інформації.

Чи може, на вашу думку, таке агентство займатися комерційною діяльністю? Не зовсім точне запитання. Державне інформагентство – це певний виняток із усіх інших ЗМІ, якому, насправді, не треба ніякої державної підтримки за тієї умови, що воно працює успішно. Будь-яке інформагентство існує для того, аби продавати інформацію. Навіть держава, яка нині фінансує „Укрінформ”, тим самим купує його інформаційні послуги для своїх органів і служб. Тому державне інформаційне агентство за нормальних обставин просто не може не займатися комерційною діяльністю. Більше того, за нормальних обставин, уміло розпоряджаючись ексклюзивом, створивши при собі мережу корпунктів зарубіжних та вітчизняних ЗМІ, уклавши контракти з провідними ЗМІ в Україні і світі, „Укрінформ” просто приречений стати найбільшим і найбагатшим інформагентством в Україні чи навіть Східній Європі. Інша справа, наскільки ефективно його робота виглядає нині. Фактично, „Укрінформ” сидить на золотих яйцях, але заробляє мізерно мало, порівняно навіть з інформагентствами 2-го чи 3-го ешелону. На відміну від Суспільного мовлення, де методи менеджменту комерційних телеканалів є неприйнятними, „Укрінформу” конче необхідна команда сучасних жорстких бізнесових менеджерів.

Водночас, аби збалансувати вплив держави, точніше, її вплив на редакційну політику, необхідно виробити Засади редакційної політики „Укрінформу” аналогічно до тих засад, що вже прийняті в Національній телекомпанії, і укласти на їх основі угоду між засновниками, менеджерами та журналістами. Тоді роль держави буде зведена до наглядових функцій за тим, аби державне підприємство працювало ефективно, а офіційна позиція висвітлювалася оперативно і без перекручень.

У сенсі вищесказаного запитання: „Якщо таке агентство буде мати державне фінансування і, водночас, матиме можливість займатися комерційною діяльністю – як у цьому випадку забезпечити рівні умови на ринку інформації як для державних, так і приватних агентств”?, - теж не зовсім точне. Я вже сказав: „Укрінформ” просто приречений стати найбагатшим агентством - і саме за рахунок комерційної діяльності. За таких умов, „Укрінформ” у статусі, ще раз повторюю, - державного підприємства, - не матиме потреби отримувати державне фінансування. Навпаки, він сам зможе заробляти як на свій розвиток й утримання інфраструктури, так і на зарплатню працівникам, вищу, ніж у комерційних агентствах, а не платити фотокору 2-3 гривні за знімок. Щодо рівних умов на ринку інформації як для державних, так і приватних агентств, то забезпечити такі умови в повному обсязі в даному разі (при всіх моїх ліберальних поглядах) просто неможливо, бо державне інформагентство за нормального свого менеджменту завжди буде попереду й володітиме ексклюзивом, як це має місце у Нацбанку, порівняно з іншими банками, і як це має місце у переважній більшості розвинутих і багатих демократій. У даному разі, як виняток (гібрид комерційного і державного агентства), можна згадати хіба що "Франс-прес", де саме керівництво не знає, у якому точно статусі перебуває.

У наших же умовах „Укрінформ”, навіть коли туди прийде найпередовіша менеджерська команда, не стільки стане конкурентом для інших агентств, скільки поверне собі свою, тільки йому притаманну, роль. Скрізь у світі могутні державні інформаційні агентства існують поряд із приватними. У нас же достатньо потужні приватні – існують поряд із рахітичним „Укрінформом”. І це пора змінювати.

Дмитро Крикун, директор з розвитку МГО "Інтерньюз-Україна":

- Не розумію навіть постановки питання щодо необхідності державного інформагенства. Державні ЗМІ, у тому числі, інформагенція - волаючий анахронізм. „Укрінформ”, разом із УТ-1, і, меншою мірою, НРКУ та обласними ДТРК, став просто таким собі витратним "собєсом". Хто з журналістів реально користувався останнім часом послугами „Укрінформу” (окрім приміщення для дешевого проведення прес-конференцій)? Хто зі ЗМІ передплачує інформацію цієї агенції? Мабуть, таких дуже й дуже мало.

Відтак, немає сенсу розмірковувати, як оживити мерця. Його можна лише гальванізувати, на догоду бюрократам від журналістики.

Олександр Ткаченко, генеральний директор компанії „Нова студія”:

- Пропрацювавши кілька років у приватному агентстві "Reuters", я, безперечно, більше вірю в конкурнетну спроможність приватної ініціативи, ніж державної машини. Утім, це не означає, що в „Укрінформу” немає майбутнього. Але його не потрібно наповнювати новим ідеологічним змістом, якщо мова не йде про популяризацію вістей з України за кордоном. Краще за державне агентство це ніхто не зробить, і в цьому може бути його головна місія.

Крім того, „Укрінформ” може стати найвагомішим джерелом отримання офіційної інформації, у тому числі - документації з різних відомств на платній основі. Але робити з державного агентства організацію, яка матиме ексклюзивний доступ до найважливішої інформації – це, по-перше, обмеження свободи слова та доступу до інформації, вільної конкуренції, по-друге - завдання в наш інформаційний вік усе одно безперспективне. Треба знайти свою нішу. На мій погляд, це в першу чергу - інформувати світ про Україну та постачати важливу та цікаву для передплатників інформацію: державні документи, тексти законів, постанов, розпоряджень та рішень різних відомств.

Анатолій Волошиненко, заступник головного редактора газети „Урядовий кур’єр”:

- У своїй діяльності ми переважно послуговуємось новинами „Укрінформу” та ІНТЕРФАКСу. Перше – це державне агентство, друге – приватне. Обидва наші партнери солідні, їм можна довіряти. На УНІАН ми посилаємось менше. Загалом, віддаємо перевагу „Укрінформу”, він більш офіційний.

На мою думку, у питанні стосовно доцільності існування державних і інформаційних агентств є своя взаємозалежність: якщо буде існувати державна преса, то має існувати й одне державне інформаційне агентство. Якщо ж пресу роздержавлять, то і в державних агентствах не буде потреби. Це ще ж дуже тісно пов'язано з фінансуванням…

Пріоритетами державного інформагентства мають бути, перш за все, державні інтереси. Вони повинні висвітлювати діяльність державних установ: Кабінету Міністрів, Верховної Ради тощо. Хоча зараз і в державних не розбереш, де вони сказали правду, а де збрехали…

Конкурентоспроможність такого агентства залежатиме від професіоналізму його працівників. Але, водночас, професіоналів одразу ж перекуплять комерційні агентства. Адже, зрозуміло, що у приватних інформагентств коштів набагато більше, ніж у державних.

Щодо того, якими мають бути стосунки держави з редакційним колективом агентства, то я думаю, що для цього треба укладати угоди. Щоб Кабінет Міністрів, фінансуючи „Укрінформ”, не втручався у редакційну політику.

Якщо ж таке агентство буде мати державне фінансування і водночас матиме можливість займатися комерційною діяльністю, то це можна лише підтримати обома руками. Чим більше воно буде мати можливість заробити, тим менше коштів треба буде витрачати державі на його утримання. От, наприклад, „Урядовому кур‘єру” гроші на папір дає держава, але ми також отримуємо кошти і від реклами.

Олена Желязо, в. о. відповідального секретаря газети „Факты и комментарии”:

- „Факти” користуються інформаційними стрічками Інтерфаксу та УНІАНу. Щодо фотографій, то послуговуємося продукцією Reuters та Associated Press. Вибір цих агентств зумовлений тим, що вони надають оперативну та достовірну інформацію. З ними ми підтримуємо довготривалі зв’язки. Можна сказати, що вони відповідають критеріям нашого головного редактора.

Вважаю, що в державі повинні існувати і державні, і комерційні агенства. Державні - менш заангажовані, а комерційні - оперативніші, хоча й не такі вивірені. Для будь-якого видання доцільніше користуватися інформацією, зібраною з обох видів агентств. Вони доповнюють одна одну. Користуватися лише одним не можна.

Пріоритетами державних інформагентств має бути більш ґрунтовний підхід. Інформувати – ширше і глибше.

Конкурентоспроможність такого агентства можна забезпечити лише швидкістю та оперативністю отримання інформації. Між тим, саме незабезпечення цих вимог і є головним недоліком, характерним для державних агентств.

Стосунки держави з редакційним колективом агентства повністю залежать від головного редактора і, звичайно ж, від загального стану свободи слова в країні. Також, якщо в агентства буде комерційне фінансування, то про незалежність редакційної політики мова, в принципі, вже не зможе йти. Сьогодні, на мою думку, неможливо поєднати державне і комерційне фінансування. Комерція – це реклама. Якщо присутня реклама, то є і відповідна заангажованість. Отже, з'являється інформація, яка не завжди відповідає дійсності. Адже замовник диктує свої бажання. А державні інформагентства повинні бути об'єктивними, перш за все.

І, хоч державне інформагентство „Укрінформ” не таке оперативне і різнопланове, але, на мою думку, воно сьогодні менш заангажоване, на відміну від приватних, що працюють відповідно до інтересів своїх власників.

Володимир Борисенко, головний редактор чернігівської обласної газети „Деснянська правда”:

- Наше видання здебільшого користується послугами „Укрінформу” та „Інтерфаксу”. На моє глибоке переконання, державні інформаційні агентства обов'язково повинні існувати. Якщо влада хоче інформувати населення про свою діяльність, вона це робитиме. Хоча, це можуть робити і прес-служби.

Пріоритетом „Укрінформу” має бути інформування населення про діяльність влади, про прийняття рішень. Виходячи з того, що влада зацікавлена в існуванні державного інформаційного агентства, вона повинна забезпечувати його повне фінансування. Якщо ж у агентства буде можливість додаткового заробітку, воно має нею скористатися. Але це має бути лише додатковим заробітком.

Володимир Хрущак, головний редактор львівської міської газети „Поступ”:

- Наше видання не користується інформаційними агентствами взагалі. Я вважаю, що для місцевої преси їхні послуги не потрібні. Щодо державного агентства „Укрінформу”, то воно створено лише для того, щоб держава піарила себе. Але для цього достатньо прес-служб державних установ, які розсилатимуть, у разі потреби, свої прес-релізи. Отже, державне інформагентство - анахронізм.

Віктор Омельченко, головний редактор міської газети „Вісник Сквирщини” (Київська обл.):

- У своїй роботі ми часто використовуємо матеріали УНІАНу. Також користуємося повідомленнями з прес-служби Верховної Ради. Засновником нашої газети є міська держадміністрація, тому ми, переважно, користуємось інформацією, наданою нею. Читачам байдуже - надсилає цю інформацію державне інформагентство чи приватне. Головне, щоб вона була достовірною і чесною.

Євген Бруслиновський, головний редактор районної газети „Дніпрова хвиля” (Канів, Черкаська обл.):

- Оскільки наша газета є районною, то більшість потреб ми задовольняємо відомостями з області. Інформацію, яка нас цікавить, нам надає агентство „Вечірні Черкаси”. Якщо ж говорити про київські, то ми користуємось послугами сайтів „Українська правда”, „Главред”, „Грані +”. Це не є якийсь особливий підхід, вибір є абсолютно випадковим. Їхня інформація зважена. Якщо ж говорити про державне інформагентство „Укрінформ”, то їхніми послугами ми не користуємось.

Якщо я і заглядаю на сайт „Укрінформу”, то це трапляється не частіше одного разу на місяць. Взагалі, місцева преса не дуже женеться за столичними новинами. Бо нашого читача цікавить, перш за все, інформація регіону, у якому він мешкає. Тому ми намагаємося не перенасичувати газету матеріалами з інформагентств. Що ж до фінансової сторони, ми не укладаємо жодних договорів з інформагентствами.