Світлана Конончук, керівник політичних програм Українського незалежного центру політичних досліджень:

-- Відзначення 60-ї річниці Перемоги над нацизмом і фашизмом та завершення Другої світової війни супроводжувалося, як на мене, досить продуманою політикою практично всіх українських телеканалів. За насиченістю програм (як купованого продукту ― фільмів, так і власного виробництва ― спецпроектів) та їх змістом відчутно було, що телевізійники готувалися заздалегідь до того, аби ця дата в телепросторі не залишилась буденною і пересічною. Не охоплюючи все багатство програм всіх телеканалів, відзначила б разючий фільм виробництва ВВС, демонстрований Студією „1+1”, „Аушвіц” та документальний фільм „Невідома війна”. „Інтерівці” зробили вдалу карту воєнних дій.

Позитивним стало поєднання інформування з просвітницькими діями авторів програм і журналістів, тому, напевно, для багатьох наших сучасників стали відкриттями нові підходи і погляди на розвиток подій до і під час війни та на особливості позицій різних національних угруповань. На мій розсуд, непогано, що без надмірного і зайвого пропагандистського пафосу було намічено питання „примирення” учасників війни-червоноармійців і членів ОУН та УПА. Навряд чи воно можливе огульно, під тиском, з випередженням у часі та без зваженої оцінки окремих дій різних груп в окремі періоди воєнного часу. На жаль, саме в цьому питанні інколи проглядався поверховий підхід. Так, зокрема, репортери одного із каналів, спілкуючись з жінкою-ветераном УПА, живим свідком Волинської трагедії, зв’язковою Дмитра Клячковського, залишили поза увагою причини крутих поворотів її нерядової біографії, її персонального вибору, завдяки чому створили враження непрофесійного підходу як до глибини проблеми, так і до редакційного завдання, враховуючи той факт, що саме діяльність УПА на Волині викликає найбільше суперечок як в Україні, так і за її межами. Але в цілому півтора телетижня були позначені активністю і добротністю в діяльності журналістів, а також менеджерів, які добирають продукт для показу.

Сергій Джердж, президент ВГО "Демократична дія":

- Найбільш цікаво, на мою думку, висвітлювали дану подію телевізійні канали „1+1” та 5-й канал. На „1+1” ключовим був відомий вже 9-серійний телефільм: „Війна: Український рахунок”. На 5-му каналі базовим питанням, навколо якого формувались дискусії було, запитання-дилема: Велика вітчизняна чи все таки Друга світова війна.

Вважаю, що для нас ключовим питанням є визначення все-таки українського виміру цього надзвичайно трагічного періоду історії України, періоду Другої світової війни. І цей період саме нам неможливо розглядати окремо від історії тридцятих та кінця сорокових років. Як зазначалось у згаданому телевізійному фільмі, в період війни 1941-45 років в Україні загинуло 5,5 млн. цивільного населення. В складі Радянської армії загинуло 2,5 млн. українців. Отже Україна втратила протягом війни 8 млн. чоловік. Офіційні джерела називають людські втрати для України в період 1932-33 років близько 9 млн. чоловік. Таким чином, ми можемо порівняти ці дві трагедії українського народу – голодомор та війну. І якщо у випадку війни нацизм подолано, фашистські штандарти спалено, відбувся Нюрнберзький процес і всі знають винних, то де винні у випадку голодомору? Якщо ми святкуємо 9 травня перемогу над тим горем, яке нам причинила війна, то ми повинні таким же детальним чином згадувати, розуміти і розбиратись із трагедією не меншою для України, а саме – голодомором 30-х. Я особисто вважаю, що в Києві треба спалити прапори тих частин НКВД, Радянської Армії та райкомів партії, які забирали зерно у селян, організовували голод, забезпечували блокаду України та сприяли голодній смерті не лише дорослих та літніх людей, а й мільйонів, мільйонів дітей.

Про цю нашу трагедію варто не забувати українським телевізійним каналам.

Тетяна Зозуля, незалежний журналіст:

- Я б хотіла виділити канал „1+1”, який, на мою думку, дійсно відпрацював це свято. Особливо приємно було дивитися парад, який відбувався в Москві і цікаво почути коментар до нього. В ньому був зроблений дещо оригінальний порівняльний аналіз підручників з історії тих країн, які брали участь у Другій світовій війні. На мою думку, виявилося дуже цікавим, як одна з цих країн представляє свою історію зокрема в цій війні. Тому, я хотіла поставити п’ятірку за такі коментарі „плюсів”.

Решту каналів я дивилася дуже побіжно і не помітила там якихось особливостей, мені не здалося там щось цікавим. Дійсно захопив, чесно кажучи, „1+1”. Я говорю також і про коментарі нашого параду. Наскільки я пам’ятаю, цей канал виставив дуже багато журналістів у різних точках, і їх було цікаво послухати.

Ярина Скуратівська, ведуча програм на радіо „Ера” та „Промінь”:

- Оцінюю дуже негативно. Тому що у мене склалося враження, що все це відбувається в радянські часи. Крім каналу „1+1”, який порадував документальним фільмом „Війна. Український рахунок”, практично нічого не змінилося. Тобто 13 років таке враження, що ми щороку пірнаємо знову в ті ж радянські телелегенди, знову дивимось одні й ті ж фільми, документальні і художні. Дуже сумно було насправді і телевізор не хотілося дивитись. Я скажу чесно: я розчарована.

Стосовно прямих трансляцій. Першопочатково, вважаю, що цього дня варто говорити не лише про ті позитиви і отой образ перемоги, який ми звикли бачити протягом цих 60-ти років, а це дуже гарна можливість розказати про війну якою вона була. І те, що політично не було вирішено багато запитань, які треба було вирішити, відбилося, звичайно, й на тому, як показували і висвітлювали все це засоби масової інформації. Я, взагалі, не прихильник таких от прямих трансляцій з парадів, тим паче, що насправді я не знаю, як це можна було дивитися - я це вже бачила і тому не можу більше нічого сказати.

Людмила Клепакова, журналист:

- 9 мая я не настраивала себя на просмотр телепрограмм, поскольку в этот день вот уже 19 лет подряд езжу на кладбище к отцу, который в 18 лет в 41-м году ушел добровольцем на фронт. Самым главным событием 9 мая для него как для фронтовика была минута молчания, папа всегда стоял перед телевизором и вспоминал тех, кого он потерял на фронте.

Поскольку была плохая погода, я пережидала дождь и включила телевизор. И по первому каналу (московскому) смотрела парад Победы. Зрелище было как всегда профессионально сработанное. Хотя, как по мне, парад Победы был только 9 мая 45-го года, все остальные годы – это уже была просто демонстрация.

Потом я переключила на «1+1», но не знала, что это будет телемарафон. По поводу проекта «Війна: Український рахунок” , было непонятно: то ли это будут показывать Сергея Буковского, то ли просто под его названием какие-то другие события включат в программу. Я села смотреть и была очень рада. Первый раз я смотрела фильм не полностью, ночью и мне показалось, что 9 мая – это был оптимальный день, время, место для показа этой картины. Мне кажется, что ее посмотрело достаточно много людей. И, конечно, был замечательный телемарафон, потому что фильм Буковского перемежался еще включениями из Европы: нам показали, как Европа - не могу сказать праздновала – вспоминала 8 мая, завершение Второй мировой войны, - там были еще какие-то комментарии. Мне показалось, что это было самое заметное событие на наших телеканалах 9 мая. Я, честно говоря, даже не хотела переключать на какой-то другой канал. Я щелкала, смотрела, но ничто не привлекло моего внимания так, как телемарафон на «1+1». То есть, я считаю, что это была самая достойная программа. То, что показали фильм Буковского – было знаменательным, знаковым событием.

Сергей Таран, директор Института массовой информации:

-- Проблема в тому, що загальна ідеологія цього свята, спрямовувалась з одного джерела. Усі канали говорили про примирення між ветеранами і бойовиками УНО-ПА. Може так сталося тому, що тема примирення між УНО-ПА та ветеранами Другої Вітчизняної війни була занадто контраверсійною і вперше була порушена з вуст державних чиновників і це було дуже незвично. Тому, журналісти, я думаю не змогли зорієнтуватися в цієї ситуації і просто подали ту інформацію, яка була найдоступнішою. Також говорили про те, яку роль відіграла Україна у другій Вітчизняній війні. І це завдало носило політичний характер, якій можна легко пов’язати з нинішніми політичними подіями в Україні. Таким чином, я можу викреслити дві тенденції: перше, висвітлення було повним і друге - воно було з одного джерела і це – не дуже добре, тому що ми знов бачимо ситуацію, коли одна й та сама подія інтерпретується лише з однієї точки зору.